Золотий горнець - Гофман Эрнст Теодор Амадей (книга жизни TXT) 📗

— Я пропав!

Перегрінус простяг руку, щоб схопити майстра, але раптом ніби якась сила втримала його, і в голові з'явилися зовсім інші думки, ніж ті, що володіли ним досі.

«Як, — подумав він, — ти хочеш віроломно зрадити того, кому обіцяв свою охорону, зрадити через те, що ти слабка людина, що тебе посіла божевільна пристрасть, що в тумані палкої жаги тобі здаються правдою слова, які можуть бути тільки хитрою облудою? І через те ти хочеш закувати в кайдани вічного рабства вільний, мирний, маленький народ, через те хочеш остаточно згубити свого приятеля єдиного, в якого слова не розбігаються з думками? Ні… ні, опам'ятайся, Перегрінусе! Краще померти, ніж зрадити!»

— Дай… полоненого… Я помираю! — затинаючись, ледь чутним голосом мовила маленька красуня.

— Ні! — вигукнув Перегрінус, в дикому розпачі хапаючи її в обійми. — Ні… ніколи! Але дай мені з тобою померти!

Тієї миті почувся пронизливий мелодійний звук, ніби задзвонили маленькі срібні дзвоники, губи й щоки в Дертьє раптом порожевіли, вона схопилася з канапи і, судомно регочучи, застрибала по кімнаті, наче її вкусив тарантул.

Перегрінус з жахом дивився на те моторошне видовисько, з жахом дивився на нього й лікар, що, мов закам'янілий, зупинявся на порозі, загородивши дорогу панові Сваммеру, який ішов за дим.

ПРИГОДА ШОСТА

Чудернацькі витівки мандрівних штукарів у винарні, що скінчилися добрячою бійкою. Трагічна історія кравчика із Саксенгаузена. Як Георг Пепуш дивує чесних людей. Гороскоп. Приємний двобій знайомих у Левенгуковій кімнаті

Всі, хто проходив повз винарню, зупинялися, витягали шиї і заглядали у вікна. Людей збиралося все більше, вони все дужче товклися й штовхалися, все гучніше гомоніли, сміялися, галасували й реготали. Причиною цього шарварку були двоє незнайомих, що зайшли до винарні. І обличчям, і одягом, усім своїм виглядом вони були не схожі на тутешніх людей, якісь і бридкі, й смішні воднораз, а вже таких чудернацьких штук, як вони виробляли, ніхто ще зроду не бачив. Один із них, старий, брудний і неприємний, був одягнений у довгий, дуже вузький сюртук із тьмяно-чорної лискучої матерії. Він то видовжувався й тоншав, то стискався й ставав коротким товстуном, та ще й звивався, як хробак. Другий, з високого зачіскою, в строкатому шовковому піджаку й таких самих штанях, з великими срібними застібками, схожий на дженджика з другої половини вісімнадцятого сторіччя, раз по раз підлітав угору до стелі й плавно опускався назад, хрипким голосом наспівуючи немелодійні пісні якоюсь зовсім невідомою мовою.

За словами господаря, обидва вони, один за одним, зайшли до винарні як порядні, скромні відвідувачі й замовили вина. Тоді почали все пильніше й пильніше приглядатися один до одного й розбалакалися. Хоч ніхто з гостей не розумів їхньої мови, проте з тону і з жестів видно було, що вони сперечаються, і дедалі завзятіше.

Раптом вони повставали, набрали теперішнього свого вигляду й заходилися виробляти ті химерні штуки, що збирали все більше глядачів.

— Той чоловік, — вигукнув хтось із глядачів, — той чоловік, що так гарно підлітає й опускається, мабуть, і є годинникар Деген з Відня [89], який винайшов літальну машину і раз по раз падає з нею сторч головою!

— Е ні, — мовив хтось інший, — це не літун Деген. Я б швидше додумав, що це кравчик із Саксенгаузена, якби не знав, що бідолаха згорів.

Не знаю, чи ласкавому читачеві відома історія кравчика із Саксенгаузена. Ось вона.

ІСТОРІЯ КРАВЧИКА ІЗ САКСЕНГАУЗЕНА

Якось у неділю тихий, побожний кравчик із Саксенгаузена, по-святковому прибраний, ішов з церкви зі своєю любою дружиною. Надворі було холодно, увечері кравчик нічого не їв, крім половинки м'яко звареного яйця й квашеного огірочка, а вранці тільки випив чашечку кави, і тепер йому аж млосно ставало. А крім того, він у церкві співав, не шкодуючи голосу. От і захотілося кравчикові випити чарочку шлункової. Цілий тиждень він пильно працював і шанував свою любу дружину, навіть пошив їй із клаптів, що валялися під лавою, гарну спідницю. Тому люба дружина ласкаво дозволила йому зайти до аптеки й зігрітися чарочкою. Кравчик так і зробив: зайшов до аптеки й попросив чарку шлункової. Недосвідчений учень, що лишився в аптеці, бо рецептаріус і провізор, одне слово, всі розумніші люди десь вийшли, помилився й дістав з полиці заткнуту пляшку, в якій був зовсім не шлунковий еліксир, а пальний газ, що ним наповнюють повітряні кулі. От його він і налив кравчикові повну чарку. Той, не довго думаючи, підніс чарку до рота й почав жадібно ковтати газ, як смачний напій. Та враз він відчув себе якось Дивно, наче в нього за плечима виросли крила або хтось заходився гратися ним, як м'ячем. Бо він почав то підійматися вгору, то опускатися, і все вище й вище, до самої стелі.

— О господи! — вигукнув він. — Як це я став таким гарним танцюристом!

А учень аж рота роззявив з подиву. Раптом хтось так рвучко відчинив двері, що вікно навпроти розчахнулося. Тієї ж миті сильний протяг підхопив кравчика, і він швидко, як вітер, вилетів у відчинене вікно; так його більше ніхто й не бачив. Минуло багато часу, і якось саксенгаузенці побачили ввечері на небі вогненну кулю, що своїм сліпучим блиском осяяла всю місцевість навколо, а потім, пригасаючи, впала на землю. Всі хотіли знати, що то впало, побігли на те місце, але не знайшли там нічого, тільки маленьку купку попелу та ще поряд шпеник з пряжки від черевика, клаптик жовтого квітчастого атласу і якусь гарну річ, схожу на головку від ціпка. Всі задумались, як такі речі могли впасти з неба у вогненній кулі. Коли це надійшла й люба дружина зниклого кравчика, і, тільки-но глянувши на знайдені речі, заломила руки, й розпачливо заголосила:

— Ой лишенько! Та це ж шпеник з пряжки мого любого чоловіка! Ой лишенько! Та це ж клаптик із святкового жилета мого любого чоловіка! Ой лишенько! Та це ж головка від ціпка мого любого чоловіка!

Проте якийсь великий вчений пояснив, що та головка зовсім не головка, а метеорит, або ж невдатне космічне тіло. Таким чином саксенгаузенцям і всьому світові стало відомо, що бідолашний кравчик, якому аптекарський учень дав пального газу замість шлункової горілки, згорів у небі і впав на землю метеоритом, або ж невдатним космічним тілом.

КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ КРАВЧИКА ІЗ САКСЕНГАУЗЕНА

Кельнерові нарешті набридло дивитися, як чудернацький незнайомець безперестанку то довшає, то коротшає, не звертаючи на нього ніякої уваги, і він поставив йому під самий ніс замовлену пляшку бургундського. Незнайомець негайно вп'явся в пляшку і не відірвався від неї, поки не висмоктав її до останньої краплі. Потім, мов непритомний, майже не рухаючись, повалився в крісло.

Гості вражено дивилися, як він, поки пив, дедалі більше роздимався і нарешті став такий товстий, що геть утратив людську подобу. Літальний апарат другого теж начебто почав виходити з ладу, і незнайомець, знесилившись і засапавшись, хотів уже зовсім опуститися додолу, та тільки-но помітив, що його супротивник лежить ледь живий, як миттю вискочив на нього й заходився щосили гамселити його кулаками.

Проте господар відтяг напасника й заявив, що негайно ж витурить його з винарні, якщо він не втихомириться. Показувати свої штуки вони можуть скільки завгодно, але сваритися й битись, як вуличним розбишакам, він їм не дозволить.

Незнайомцеві, який умів літати, видно, не дуже сподобалося, що господар вважає його за штукаря. Він заявив, що не має ніякого стосунку ні до самих нікчемних фіглярів, ні до їхнього сумнівного мистецтва. Він, мовляв, колись був балетмейстером у театрі одного славетного короля, а тепер став дотепником без постійного місця праці і, відповідно до свого фаху, зветься Legenie [90]. А що він, охоплений справедливим гнівом на того негідника, підстрибував вище, ніж годиться, то це вже його справа і більше нічия.