Гордість і упередженість - Остин Джейн (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
Потім містер Беннет згадав про те, як знітилася вона кілька днів тому, коли він читав їй листа від містера Коллінза; і, трохи покепкувавши над нею, нарешті відпустив її з такими словами:
— Якщо прийдуть якісь молодики по Мері чи Кітті, то нехай ідуть до мене, бо мені зараз усе одно нічого робити.
У Елізабет наче камінь з душі упав; і, поміркувавши півгодини у спокої своєї кімнати, вона, вже більш-менш урівноважена, змогла приєднатися до інших. Недавні події ще не встигли відійти в минуле, тому вона не могла повною мірою відчувати радість, і вечір потихеньку добіг свого кінця. Боятися чогось суттєвого вже не треба було, тож незабаром мав повернутися комфорт невимушеності та теплоти людських стосунків.
Коли пізно ввечері її мати попрямувала до своєї гардеробної, Елізабет пішла слідом і зробила їй важливе повідомлення. Його наслідок був украй неочікуваним, бо коли місіс Беннет почула його перший раз, то заклякла, не в змозі вимовити ні звуку. Прослухавши цю новину ще багато разів, вона все одно не змогла второпати сенс почутого, хоча загалом досить непогано розумілася на тому, що є корисним для її родини, особливо коли ця користь набувала обрисів кавалера для якоїсь із її дочок. Нарешті вона почала приходити до тями, вовтузитись у своєму кріслі, підводитися, знову сідати, дивуватись і хреститися.
— Боже милостивий! Ви тільки подумайте! Оце так! Містер Дарсі! Хто б міг подумати?! Невже це правда? Ой, моя ж ти Лізонько! Якою багатою та якою поважною ти станеш! Скільки кишенькових грошей, скільки коштовностей, скільки карет ти матимеш! Куди там Джейн до тебе! Я така задоволена… і така щаслива! Він такий чарівливий!., такий вродливий!., такий високий! Люба моя Лізонько! Будинок у Лондоні! Все, що душа забажає! Три заміжні дочки! Десять тисяч на рік! Боже правий! Я цього просто не перенесу! Я збожеволію.
Цього було достатньо, щоб переконатись у її схвальному ставленні до шлюбу; і Елізабет, радіючи, що цей слововилив чула тільки вона сама, невдовзі пішла геть. Але не встигла вона побути у своїй кімнаті й п'яти хвилин, як до неї ввійшла мати.
— Моє дорогоцінне дитя! — вигукнула вона. — Я просто не можу думати ні про що інше! Десять тисяч на рік, а може, навіть і більше! Оце так подарунок долі! І спеціальний дозвіл — ти мусиш і будеш вінчатися за спеціальним дозволом, без оголошення імен! А тепер скажи, моє серденько, яку страву містер Дарсі полюбляє найбільше, а я її на завтра замовлю.
Це була тривожна ознака того, яким може бути ставлення її матері до самого містера Дарсі; і Елізабет збагнула, що, попри впевненість у його палкому коханні та попри згоду її батьків, далеко не все було гаразд. Але наступний день пройшов набагато краще, ніж вона очікувала, бо місіс Беннет відчувала до свого сподіваного зятя таке благоговіння, що не насмілювалася звертатися до нього, крім тих випадків, коли вона мала змогу чимось йому допомогти або висловити свою шанобливу згоду з його думкою.
Елізабет із задоволенням помітила, що її батько всіляко намагається поближче познайомитися з ним; і містер Беннет незабаром запевнив її, що його думка про містера Дарсі поліпшується з кожною годиною.
— Я просто в захваті від своїх трьох зятів, — зазначив він. — Моїм улюбленцем є, звичайно ж, Вікхем; але гадаю, що колись твій чоловік буде подобатися мені не менше, ніж чоловік Джейн.
Розділ LX
Незабаром настрій Елізабет поліпшився настільки, що до неї повернулася притаманна їй грайливість і вона забажала, аби містер Дарсі розповів їй, як так трапилося, що він у неї закохався.
– І коли ж ви на таке наважилися? — запитала вона. — Коли є початок, то далі вже легше — це я розумію, але що дало поштовх?
— Я не можу точно пригадати годину, місце, погляд чи слова, котрі заклали підґрунтя. Надто багато часу пройшло. Моє кохання тривало вже досить довго, коли я збагнув, що воно почалося.
— На самому початку моя зовнішність не справила на вас великого враження, що ж до моїх манер, то принаймні моє поводження з вами завжди межувало з нечемністю; і коли я розмовляла з вами, то часто намагалася дошкулити. Скажіть, якщо чесно — ви покохали мене за моє нахабство?
— Я покохав вас за ваш жвавий розум.
— Можете з таким же успіхом відразу ж назвати це нахабством. Ну, може, трішечки менше, ніж нахабством. Річ у тім, що вам страшенно набридли церемонність, запопадливість та нав'язлива увага. Ви почували огиду до жінок, котрі завжди тільки те й робили, що мріяли про вашу прихильність і прагнули її. Я пробудила й зацікавила вас тому, що була не схожою на них. Якби ваша вдача дійсно була непривітною, то ви зненавиділи б мене за це; але попри всі ваші спроби не видати себе, ваші почуття завжди були шляхетними та справедливими, і в глибині душі ви відверто зневажали осіб, котрі так набридливо улещували вас. Бачите — я позбавила вас від необхідності пояснень, бо якщо взяти все до уваги, то, мабуть, саме так воно і було. Не будемо заперечувати — дійсно гарних рис ви просто не могли в мені помітити, але ж хіба думаєш про них, коли кохаєш!
— А хіба ж це не гарна риса — ваша любов до Джейн і турбота про неї під час її хвороби в Недерфілді?
— Люба Джейн! Я так мало для неї зробила тоді! Але все одно — нехай у ваших очах це буде неабиякою чеснотою. Всі мої добрі риси — у вашому віданні, тож ви мусите щосили їх перебільшувати. З мого ж боку залишатиметься обов'язок знаходження приводів дражнити вас і сваритися з вами якомога частіше, тож я почну відразу і запитаю вас: чому ви так довго барилися дійти до суті справи? Чому ви так соромилися мене, коли приїхали вперше, і тоді, коли обідали у нас? І чому це ви мали такий вигляд, наче вам до мене байдуже?
— Тому що ви самі виглядали серйозною та мовчазною і жодним чином мене не заохотили.
— Але ж я почувалася зніченою.
– І я також.
— А коли ви приїхали на обід, то могли б і більше зі мною поговорити.
— Міг би — якби мені дійсно було до вас байдуже.
— От погано, що ви даєте розумну відповідь, а в мене вистачає розуму з нею погодитись! Але цікаво — як довго ви б отак продовжували мене кохати, якби я не заохочувала вас? І чи заговорили б ви взагалі, якби я вас сама не попрохала? Мій твердий намір подякувати вам за вашу доброту щодо Лідії дав, безперечно, добрий ефект. Навіть надто добрий, бо що стане з мораллю, якщо наша вигода залежатиме від порушення обіцянки, бо хіба ж не мусила я про це мовчати? Так не годиться.
— Нехай це не засмучує вас. Мораль — поза загрозою. Саме нічим не виправдані спроби леді Кетрін розлучити нас усунули всі мої сумніви. Своїм нинішнім щастям я не завдячую вашому нетерплячому бажанню висловити свою вдячність. Я вже не мав настрою чекати на якісь кроки з вашого боку. Розповідь моєї тітки дала мені надію, і я відразу ж вирішив про все дізнатися.
— Леді Кетрін зробила нам неоціненну послугу, з чого вона, мабуть, мусить радіти, бо страх як любить їх робити. Але скажіть: навіщо ви подалися до Недерфілда? Просто для того, щоб побувати у Лонгберні і відчути ніяковість? Чи ви розраховували на якісь серйозніші наслідки?
— Моєю справжньою метою було побачитися з вами і подивитися — чи є у мене хоч якась надія на те, що ви зможете мене покохати. Удаваною ж причиною — принаймні в цьому я намагався себе переконати — була спроба пересвідчитися, чи й досі ваша сестра небайдужа до Бінглі, і якщо так, то зізнатися йому в тих гріхах, які я скоїв за час, що минув.
— А вам вистачить сміливості повідомити леді Кетрін про те, що на неї чекає?
— Мені скоріше потрібен час, а не сміливість, Елізабет. Але все одно це слід зробити, і якщо ви дасте мені аркуш паперу, то це буде зроблено негайно.
— Якби мені самій не потрібно було писати листа, то я могла б сидіти поруч з вами та милуватись акуратністю вашого почерку, як колись робила одна дівчина. Але я теж маю тітку, якій уже давно не писала.
Елізабет і досі не дала відповіді на довгий лист від місіс Гардінер, бо не бажала зізнаватися тітці, що та явно перебільшувала міру їхньої близькості з містером Дарсі. Але тепер, маючи відомості, котрі, як вона не сумнівалася, викличуть величезну радість, Елізабет із соромом констатувала, що її родичі вже втратили три щасливих дні, і тому відразу ж написала їм листа такого змісту:
