Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович (читать книги онлайн полностью без сокращений .txt) 📗
Вражений дивною архітектурою, Ільїн довго вдивлявся, поки не розглядів невеличкі хрести. Очевидно, це була старовинна норвезька церква. Дерево почорніло від часу, і кутаста форма будівлі, що підносилася вгору, чітко вирізнялася на фоні сірих оголених скель. Голови драконів дивилися похмуро і погрозливо. Темні ялини оточували церкву, а позаду вже сідали на гори білясті, непривітні хмари. Ця північна обитель, сповнена холодного спокою, раптом навіяла на Ільїна смуток.
Ховаючись за борт, він виліз на палубу. Висота щогли йому, звиклому до пароплава, спершу здалася непропорціо-нальною. Фок-щогла мала поперечні реї і, отже, прямі паруси, бізань озброєна гіком і гафелем. Це була бригантина. Обабіч люка, з якого щойно виліз Ільїн, стояли дві лебідки для марса-фалів і брам-фалів. “Марселі розрізні з лебідками, може, впораємося”, — відзначив старпом, кваплячись пригадати свою рарусну практику, яку проходив колись у мореплавних класах. Складні переплетення тросів, які то здіймалися високо і були схожі на тонку павутину, то спадали з щогли вниз, на борти, на палубу, на бушприт, на другу щоглу, — здавалися абсолютно незбагненними. А йому, начальникові, треба буде керувати цим судном, командувати.
Ільїн скривився і глянув на море. З лівого боку бушприта, вдалині вздовж чорної тіні від скель фіорду, море було перегороджене пасмом куполоподібних, розташованих близько один до одного островів. Вони були схожі на кісточки велетенського підводного кулака, що виступали над водою. “Обійдемо мис, тримаючи правіше, тільки миль через десять ляжемо на чистий вест, — міркував далі старпом. Оснастка судна ще й досі турбувала його. — Була б це шхунка… та що завгодно, аби менше і з косою парусністю…” Він перехилився через борг і прочитав напис на носі: “Свольвер”.
Передбачення старого норвежця збулися дуже точно. Надвечір фіорд заповнився густющим туманом, ще непрогляднішим, ніж учора. Моряки вилізли нагору і раптом схопилися за гвинтівки: на палубі одна за одною почали з’являтися людські постаті. Скоро на судні стало повно людей. Норвежці неквапливо, але не гаючи жодної хвилини, обтягували такелаж, витягали, розгортали і піднімали паруси, усміхаючись до радянських моряків. Порядкував кремезний старик, неголосно покрикуючи на працюючих.
— Це старий капітан, — пояснив Ільїну знавець англійської мови, що приходив уранці.
Небезпечна робота наближалася до кінця. Кремезний капітан підійшов до Ільїна, потиснув йому руку.
— Я Оксхольм. Усе готове. Паруси поставив левентик до вітру, якрій зараз. Подме з фіорду — для такого положення рей буде бакштаг. Коли вітер рвоне з фіорду, брасопити реї буде ніколи: розклепуйте ланцюги якорів — і гайда. Стривайте, ще бом-брамселі, бом-клівери — цих парусів не ставимо. Вони попріли. Стакселі теж не всі. Замість крюйс-стеньги-стакселя ми поставили штормовий апсель.
— Дякую, — промовив Ільїн, коли зміркував, що немає бом-брамселя — паруса, який міститься на тій найжахливі-шій висоті, що вразила його в першу мить, і полегшено зітхнув.
Вітер ущух, паруси, стиха полощучись, повисли, наближався час втечі. Норвежці, витираючи піт, як і вперше мовчки, по-дружньому потискували радянським морякам руки або плескали по плечу і зникали за бортом. Курганов обняв хазяїна парусника, повторюючи йому своє прізвище, аж поки той не вимовив майже чисто: “Курганофф”.
— Вітру і щастя! — почувся з-за борту голос капітана Оксхольма. — О, вітер є, розклепуйте ланцюг. Гуд бай!
Паруси, здіймаючись в тумані над головами моряків, розправили складки. Вітер з фіорду тихо зашипів поміж снастями. Часу лишилось небагато. Кочегар озброївся заздалегідь приготовленими інструментами і почав вибивати шпильку, розклепуючи верхню змичку якірного ланцюга; механік взявся за другий. Туман глушив удари, проте вони розносилися по бухті. З гуркотом, від якого моряки аж здригнулись, якірний ланцюг упав у воду, за ним — другий. Ледь помітний поштовх пройшов по судну; повільно, майже невідчутно, воно рушило. Коли швидкість стала більша, почало нарешті діяти стерно, і саме вчасно: навіть крізь такий туман можна було помітити попереду неясні контури скелястого мису.
— Ліво руля! — тихо командував Ільїн, не знімаючи руки з штурвала.
Тупий, важкий ніс ледь чутно хлюпав об воду: хвиля стала попутною, бушприт швидко майнув ліворуч. Титаренко, прикусивши губу, закрутив штурвал у зворотний бік.
— Увалюється, притримуй! — прошепотів Ільїн, вдивляючись у сіру стіну туману, яку судно розсікало своїм бушпритом.
На щастя, вихід з фіорду був широкий. Поминувши мис, Ільїн повернув на північ, узявши до вітру. В густому тумані судно безшумно йшло у відкритий океан, покидаючи норвезький берег, де зовсім несподівано для себе радянські моряки знайшли товариську підтримку багатьох людей. Передбачення старого капітана збувалося — бригантина не зустріла нікого.
За годину вона знову лягла в бакштаг на вест і пішла значно швидше. Старпом зібрав свою нечисленну команду, оголосив, що парусну науку треба буде вивчати на ходу, і запросив поки що ознайомитись з оснасткою бригантини.
— Помізкуйте як слід, метикуйте, яким чином упоратися в разі потреби. Шлюпочні паруси всі ви знаєте, тепер освоюйте справжні. Ось, до речі, судно увалисте, отже, треба…
— …зменшити парусність на фок-щоглі, — швидко відповів Метелицин.
— Правильно! Хоч і невигідно, а доведеться брамсель згорнути: мало парусів у нас на бізані — виходить неврівно-важена парусність. До цієї справи всім нам треба братися, а я не можу відійти од стерна, поки Титаренко не призвичаїться.
— Ми вчотирьох, — обізвався механік. І моряки кинулися до лебідок.
Бригантина вийшла далеко у відкрите море; її дуже гойдало на великій хвилі. Метелицин перший досяг салінга і, намагаючись не дивитися вниз, поліз по вантах, добираючись до верхнього брам-рея. Палуба зникла в тумані, щогла тяглася далеко вниз, а брам-стеньга здавалася занадто тонкою. Чутно було, як вона потріскує в езельгофті. З кожним кренюм судна щогла описувала в повітрі дугу. Коли бригантина пірнала носом, щогла ніби провалювалася під Метелициним, і він гарячково хапався за перекладини вантів. Ще гірше було молодому морякові, коли судно піднялося на хвилю — велетенська щогла похилилась на нього, ніби хотіла вдарити, ноги гойднулися вперед, і він повис над палубою вниз спиною. Чоло Метелицина вкрилося потом, моряка трохи нудило на незвичній висоті. Але він швидко освоївся і зміг роздивитися проводку снастей — гітових, топенантів і горденів.
Спільними зусиллями на кофель-планках біля бортів судна розшукали ходові кінці цих снастей — правих і лівих. Навалившись животами на парус і упершись ногами в хисткі, наче розгойдана колиска, перти, “парові мореплавці” впоралися з незвичайним завданням. Незважаючи на темряву, брамсель згорнули.
Вітер став дужчий і почав заходити, але екіпаж бригантини вже трохи призвичаївся до снастей. Реї обрасопили як слід, парусність урівноважилась, і старе судно бігло морем із швидкістю десяти вузлів. Єдине, що бентежило моряків, — це сильний скрип і тріск, що чулися десь у глибині судна.
— Чи це завжди так на парусниках? — дивувався Метелицин, звертаючись до старпома. — Хлопці турбуються, коли б не розвалилася наша посудина.
— Не знаю. Мені теж здається, що тут не все гаразд. Вода в трюмі не прибуває?
— Тече потроху, але що то за теча: двома помпами покачали — й сухо.
— Спущусь-но я сам, — вирішив Ільїн, — а ви тут побудьте.
Взявши ліхтар, який залишили їм норвежці, старпом спустився в трюм, ступаючи по вкритих водою хитких дошках, покладених поверх баласту. Сильний тріск сповнював задушливий простір трюму, заглушаючи шум моря, що билося об дерев’яні борти. Походивши по трюму, старпом з’ясував, що тріскотить майже весь корпус бригантини, а оглушливий скрип іде від щогл судна. Ільїн постояв і повернувся на палубу.
— Негаразд, звичайно, — відповів він на помічникове запитання. — Біс його знає, посудина розхиталася, та й наш стоячий такелаж, мабуть, не завадило б ще раз обтягти.
