Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать .TXT) 📗
— З того краю, що й ти…
— Якийсь ти химерний. Очі сині, мов небо, золоте волосся. Ти, бува, не Божий Син?
— Мій Тато підказав тобі правду, — просто мовив Івась. Чорнявий хлопчик несміливо усміхнувся.
— А чом ти тут? Звідки прийшов? Де жив?
— Прийдеш і побачиш, — просто сказав Івась. — Хочеш бути моїм супутником?
— Хочу.
— Як звати тебе?
— Андрієм…
— Тебе першого зву за собою, Андрію. Підемо разом до Тата Небесного. Хочеш? Волієш?
— Волію. Буду навіки з тобою…
Слово четверте
ЄВАНГЕЛІЄ ВІД АНДРІЯ
«Багато думають про те, як з’явиться Христос і коли, і чекають Явища терпляче, щоб не пропустити часу.
Таким Скажу: не ждіте чудом явленого Учителя. Давно З’явився тим, хто узрів Дію Мою. Хто бачить Руку Мою в повсякденному житті. Хто не відділив своє життя від Мого. Хто пізнав Огонь, що пронизує пітьму, як Щит Мій.
У розпалі День Мій. І Сонце далеко від заходу. Кожен узрить Христа, хто серцем забажає.
Але дерзайте.
Нитка щастя може бути зіткана. Тому ще раз звернемося до серця народного.
Формула не принесе рятунку світові. Пришестя гряде з усіма чудесними явищами і найнезвичайнішими звершеннями.
ВОЛЯ ХРИСТА НЕРУШИМО ПЕРЕБУДЕ.
І не підмінити Промінь Сонця нічними зірницями.
ПІСНЯ НАДЗЕМНА.
Нині настало спасіння, і сила і царство Бога нашого і влада Христа Його, тому що повержено наклепника братів наших, який оббріхував їх перед Богом нашим вдень і вночі.
Вони перемогли його Кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого навіть до смерті.
АПОКАЛІПСИС. 12–10, 11
І згорить в багатті
Сміття та полова,
Залишивши жити
Вічно-суще Слово.
І скінчиться, синку,
Материнська ласка,
І почнеться справжня
Неповторна казка…
Підеш ти, коханий,
У життя бурхливе
Під жагучі рани,
Під грозові зливи,
І на перехресті,
На Правічній Скелі,
Прочитаєш, Сину,
Слово невеселе:
— Хто ліворуч піде,
Той коня втрачає,
Хто праворуч рушить,
Сам умерти має,
Хто простує прямо —
На гірські стежини,
Між тернові хащі, —
Той з конем загине…
Пам’ятай навіки —
Від цього порога —
Заповіт мій, Сину,
Лиш пряма дорога!
Там, де все загине,
І душа і тіло —
Можеш відшукати
Неповторне діло,
Там живе лиш казка —
Мудра, незрадлива,
Де тебе зустріне
Таємниче Диво,
Де супроти тебе
І Ясного Слова
Виступлять до герцю
Змії стоголові…
Ти не бійся, рідний,
Чорного потоку!
Талісман ти маєш
В схованці глибокій —
Казку Материнську
І Небесну Пісню…
Ти здолаєш в герці
Всіх потвор зловісних…
Дзвін Небесного Храму прозвучав. І я, Андрій, виконую Наказ Учителя. Пора сказати правду світові. Пора відкрити ТАЙНУ ХРИСТА. Бо час вичерпався. Історія людства завершена. Люди підійшли до каменя на перехресті, де вогненні стріли пропонують вибір шляху ліворуч, праворуч і прямо.
Навіть народні казки знають, що напрямки праворуч та ліворуч — обман. Це — повороти, перевороти і вічні сумніви та шукання. Мудрість творців Легенди відверто говорить, що успіх очікує шукача тоді, коли він обирає стежку ПРЯМО. Саме слово ПРЯМО означає ПРІМ — ПЕРШИЙ, ПЕРВІСНИЙ. Там гине і кінь, і вершник, душа й тіло, тануть усі ілюзії, але саме там, де втрачаються обмани та містифікації, мандрівник здобуває друзів, любов, щедрість, оновлене тіло, зустріч із нареченою і радісний шлюб.
Тому я, Андрій, перший з покликаних Христом, з правіку обрав пряму стежку: це шлях за Ним, за Сином Найвищого, до Батьківського Дому, де готується радісний бенкет для кожної Божої Дитини, котра прозріла в лабіринті земного буття і почула Поклик Єдиної Матері; «Діти, пора Додому!»
Воля Христа стала моєю волею. Саме тому відкривається правда нашого світу та його неминучої долі. Друзі Христа! Друзі мої!
Не шукайте оцінок того, що прочитаєте, у «знавців» та авторитетів. Вислухайте Благу Вість і покладіть на серце своє. Якщо там Бог — ви прокинетеся і станете на Останні Вогненні Чати. Якщо там антипод Бога — ви неминуче станете ворогом цієї Вісті. Проте не поспішайте обирати стежку ПРАВОРУЧ або ЛІВОРУЧ, навіть якщо ПРЯМИЙ ШЛЯХ вас жахає і гнівить. Доки Дзвін Благої Вісті лунає, постійте біля Каменя, помучтеся від сумніву, перегоріть у полум’ї страждань та мук невизначеності. Можливо, в останню мить Осяяння зійде на вас, як це сталося з розбійником на хресті. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Сотні літ минуло відтоді, як я прийшов на береги Борисфена, Славути, Дніпра разом з Друзями Його, разом з Матінкою Сина Божого. Безліч разів ми народжувалися тут, в благословенному РАЇ — КРАЇ, щоб виконати Його Заповіт, щоб Велика Жона, Обійнята Сонцем, могла безборонно вагітніти в Духовній Пустелі, готуючись до БОЖИХ ПОЛОГІВ.
Ворог давно збагнув те, що сталося. Чутливі душі, прочитавши історію Світу, без особливих труднощів збагнуть вражаючі знаки герцю Легіонів Мороку супроти Воїнів Батька Небесного. Перечитайте сторінки навіть містифікованих манускриптів, переказів, літописів — у тих заплутаних традиціях вимальовується свідоцтво чудесного Посіву Христової Ниви на землях слов’ян — Дітей Слова-Логоса, Дітей Рода, Онуків Дажбога, Синів Вічного Руху. Саме відтоді ми почали називатися Руссю, бо, отримавши Зерно Христа, перебуваємо у вічному русі до Божої оселі.
Русь — народ, у якому персоніфіковано сам дух Христа, творчий принцип вічно діючого Логоса. Саме тому — супроти нас віками повстають Легіони Князя Світу цього, щоб здійснювати геноцид, духоцид, етноцид, щоб обманювати незрілі душі та купувати їх, пропонуючи на базарищах псевдоісторії підробки духовних заповітів.
Ставка — доля Землі та людей, котрі її населяють. Кожна душа, яка здатна прокинутись, дорога й люба Вітцеві Небесному та Пречистій Матері. Біда в тім, що ріка води, що її випустив з пащі Дракон, отруїла міріади душ, приспала їх і заколисує брехливими обіцянками тутешнього та потойбічного раю.
Слово, яке звелів промовити Учитель, не буде здаватися вам звичним. Стіни традицій, змуровані Антихристом, закриватимуть від жадаючих Правди просту природність того, що відбулося. Але це — єдина можливість здійснити пролом темних мурів ілюзії та обману.
Друзі Христа! Друзі мої!
Прийміть до серця Свідоцтво Учителя про Великий Магніт, що неухильно притягне те, що йому належить. І мені доручено сказати Землі те, що дано їй знати в Останній День. А коли настане Ніч, — той, хто почув — не побачить її, а хто залишиться глухий — піде з нею…
*
Де я? На острові у океані?
Хвиля шумить чи крові потік?
Серце палає — чи сонце багряне?
Де я? І хто я? Мить — а чи вік?
*
Треба вмерти у старій подобі,
Щоб у нову вирушити путь.
Треба з тілом перебути в гробі,
Щоб у небі сонцем спалахнуть…
*
Ті мости, що на биках камінних,
Не будуй, бо все одно впадуть!
Приготуй мости сонце промінні,
Що тебе у вічність поведуть!..
Я зустрів його несподівано. Але потім мені здавалося, що знайомі та рідні одвіку. Пізніше Учитель підтвердив, що так воно і є.
Тоді я був народжений в Гілеї. Нині — це південь України. Тата свого не пам’ятаю — він загинув десь у військовому поході, коли царські скіфи (так нас називали греки-колоністи) проганяли з рідного краю кочову орду жорстоких воїнів, що вдерлися зі сходу. Мама, залишившись вдовою, теж незабаром померла від туги та нестатків. Мене підібрали греки, назвали Андрієм. Привчали до стану раба змалечку. Старий садівник показував мені, як садити виноградну лозу, як підрізувати, плекати, збирати грона, готувати смачні родзинки.
