«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (бесплатные полные книги txt) 📗
Лїтом 1704 р. цар поручив йому йти в правобічні сторони, нищити панів, що тримали ся шведської партиї; от при сїй оказії Мазепа й постановив забрати правобічну Україну. Але він бояв ся, що Палїй може стати йому небезпечним противником, через свою велику погіулярність між козацтвом. Тому обернув справу зовсїм несподівано: закликавши до себе Палїя, звелїв його взяти, а до Білої Церкви на місце Палїя післав полковником свого племінника Омельченка. Палїєві козаки здебільшого були при війську Мазепи; котрі були в Білій Церкві, хотїли боронити ся, але міщане білоцерківські, не хотячн усобиці, піддали місто, і Омельченко став правити Хвастівщиною. Перед Петром Мазепа неправедно обвинуватив Палїя, що він накладав з шведською партією, і його заслано на Сибір. Палїєву пригоду оспівано в пісні, дуже росповсюдненій між народом, шо довго памятав Палїя й богато зложив про нього ріжних оповідань і казок:
Так Мазепа заволодів правобічною козаччиною. Вперше отеє відважив ся Мазепа поступити против царської волї, але з початку пройшло се гладко: він виправдував ся, що поки в Польщі була сильна шведська партия, не годило ся віддавати Полякам правобічних земель, і цар прийняв сї пояснення. Під Мазепиною рукою правобічна козаччина знову починає поширювати ся сильно. Одначе кінець кінцем в 1707 р. цар наказав Мазепі віддати правобічні землї Полякам. Мазепа не слухав і під ріжними вимівками далі держав правобічні землі, бо дуже дорожив ними і сподївав ся затримати їх за Гетьманщиною.
95. Шведчина
Між ріжними доказами на Мазепу переслав Кочубей при своїм доносі пісню Мазепою зложену. Як близькому до гетьмана чоловікови можна Кочубеєви повірити, що зложив її справді Мазепа.
Пісня може служити до певної міри поясненнєм політики Мазепи. Він хотів сотворити сильну вдасть гетьманську, оперту на відданій їй старшині, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаноі в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважив ся старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сій „пісні". Він все чекав, мудрував до останньої хвилї. Правда, їдо й риск був великий і небезпека страшна. Трівожно приглядаючи ся до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечив ся на обидві сторони-держачи далї лінію вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки-Стан. Лєшиньским. Подробиць тих переговорів досі не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірникам”, дарма їдо між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карпом—не знали, їдо гетьман уже мосгить в той бік стежку. Та власне ся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все бояв ся чимсь показати себе аж до останньої хвил, ждав, що може без нього самі справи вияснять ся, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригоді. Не важив ся нічим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границі українській підняло ся в 1707 році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом Булавіна, Мазепа не тільки нїчим не підтримав Донцїв, а ще й своїми козаками поміг Москві задавити се повстаннє—саме перед тим як сам він підняв ся против Москви. Правда, за те йому до останьої хвилї удало ся затаїти ся перед Москвою, і цар йому вірив у всім.
Весною 1708 р. військовий судя Кочубей, розгніваний на Мазепу, що збаламутив йому доньку, з свояком своїм полковником Іскрою подали донос цареви і в нїм оповіли про зносини Мазепи з шведською партиєю; та цар не увірив тому й віддав Кочубея й Іскру на військовий суд, а той засудив їх на смерть. Але виграшка з того була невелика. Мазепа, видко, покладав ся, як свого часу Бруховецький, що нарід український так уже на Москву розів ся, що кождої хвилї за ним повстане на неї. Але вийшло, що премудрив у тім, бо не приготовивши ґрунту для повстання, наперед знищив для нього всякі надії; але того він не знав.
В 1708 р. в осени Карло воював в землях литовських, на пограничу України і Московщини. Саме мав рішити ся дальний плян шведської війни—чи буде вона перенесена вземлї московські чи на Україну. Як би Карло пішов на Московщину, Мазепа міг би зістати ся далї глядачем, і по тім, котра сторона взяла, гору, міг би безпечно виміркувати собі, коготрймати ся. Отже трудно вірити оповіданням, буцім Мазепа кликав Карла на Україну: дуже не на руку було се йому. Взагалі про переговори Мазепи з самим Карлом досі нїчого не відомо. Знаємо, що Карло збирав ся йти на Смоленск, на Московщину, аж раптом побояв ся, що в спустошених московських сторонах не буде чим прогодувати військо, і в місяці вереснї (сентябрі) повернув на Україну, на Стародуб.
Ся вістка захопила Мазепу зовеїм не приготованим. Саме перед тим за наказом царським повисипав він козацькі полки з України—в землї литовські (білоруські) і за Днїпро, на Поляків, а на Україну, в саму середину її Петро прислав московське військо, вважаючи на нарікання Мазепи на непевний настрій українського народу. Тепер, одержавши вість про рух шведського війська, цар вперейми післав своє військо, що й перехопило Стародуб у Шведів, а Мазепі наказав післати туди ще й своїх козаків, в поміч московському війську. Слїдом і сам пар рушив на Україну і Мазепі звелів прибути до нього самому. Настала страшна хвиля, де треба було рішити ся в той або другий бік. Властиво під ту хвилю Мазепа був уже так обсочений, їдо не міг і рушити ся против Москви. Але він і старшина горіли бажаннєм не упустити сеї нагоди, коли можна було ще визволити Україну; ся думка, очевидно, так глубоко впила ся в їх голови, що вони вже не міркували, як обставини обертають ся против них, рішили своїм переходом на шведську сторону і переважити справу в шведський бік.
День у день старшина наставала на Мазепу, щоб посилав до Карла, порозумів ся з ним що до дальшої боротьби з Москвою спільними силами, і нарештї Мазепа за спільною радою розпочав зносини з Карлом, просив його—як каже Орлик, перейти за Десну, щоб зійти ся з Мазепиним військом. А в 20-х числах жовтня, обсадивши козацьким військом свою резідепцію Батуринську, з тим військом козацьким, яке йому зістало ся, і з„старшиною поїхав до шведського табору, що стояв саме над Десною. На чім тут стало порозуміннє між ними, не маємо близших відомостей, і тільки з пізнїйших документів можемо міркувати, чого хотїли Мазепа й старшини, пристаючи до шведського короля: „Україна обох сторін Днїпра з військом Запорозьким і народом малоросийським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володіння". Швеція чи иньші союзні держави „анї для визволення анї для опіки анї для иньших цїлей не мають претендувати на вдасть над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність або яку небудь підвластність, анї не мають брати яких небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі або займати своїми залогами кріпости українські, які були б зброєю чи трактатами здобуті від Москви. Мають Україну содержувати в цілости і иньшим не позволяти її неволити яким небудь чином. Мають свято заховувати цілість границь, непорушність вільностей, законів, прав і привілегій, аби Україна вічними часами свобідно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербку".
