Війна світів - Уэллс Герберт Джордж (лучшие книги онлайн .TXT) 📗
XXVII. Облога Кемпового будинку
Кемп читав дивне послання, написане олівцем на засмальцьованому клапті паперу:
“Ви виявили напрочуд багато енергії та кмітливості, хоч я й не розумію, що це вам може дати. Ви проти мене. Цілий день ви ганялися за мною, силкувались не дати мені спокою й уночі. Але я дістав їжу всупереч вам, спав усупереч вам, і гра тільки починається. Гра тільки починається! Мені не залишається нічого іншого, як удатись до терору. Цей лист проголошує перший день терору. Порт-Бердок перебуває відтепер уже не під владою королеви, — перекажіть це вашому полковникові поліції та іншим, — а під моєю владою, під владою терору. Сьогодні перший день першого року нової доби — доби Невидимця. Я — Невидимець Перший. Спочатку влада моя буде милостива. Першого дня відбудеться лише одна страта задля прикладу: буде скарано людину на прізвище Кемп. Сьогодні його спіткає смерть. Хай він замикається, хай ховається, хай оточить себе сторожею, вдягне, коли хоче, панцир, смерть, невидима смерть, наближається до нього. Хай уживає застережних засобів — це якраз справить враження на мій народ. Смерть вирушить до нього сьогодні під полудень з поштової скриньки. Листа буде кинуто в скриньку перед самим приходом поштаря — і вперед! Гра починається. Смерть вирушає. Не допомагай йому, мій народе, інакше смерть спіткає й тебе. Сьогодні Кемп мусить умерти”.
Кемп двічі перечитав листа.
— Це не містифікація, — сказав він. — Тон його. І він так і думає зробити.
Кемп перегорнув складений удвоє аркуш і на адресі побачив гінтондінський поштовий штемпель і прозаїчну приписку: “Доплатити два пенси”.
Кемп повільно встав, не закінчивши полуднувати, — листа принесли о першій годині, - і пішов до себе в кабінет. Подзвонивши своїй економці, він наказав їй зараз же обійти весь будинок, оглянути всі клямки на вікнах і позачиняти всі віконниці. У кабінеті віконниці зачинив він сам. Із замкненої шухляди у спальні він витяг маленький револьвер, уважно оглянув його й поклав у кишеню куртки. Тоді написав кілька коротеньких записок, в тому числі й полковникові Едаю, і звелів служниці віднести їх адресатам, докладно пояснивши їй, як виходити з будинку.
— Небезпеки нема ніякої, - заспокоїв він її, а в думці додав: для вас.
Кілька хвилин він сидів у задумі, а потім повернувся до холодного полуденка.
їв він якось неуважно, раз у раз замислюючись.
— Ми таки впіймаємо його! — сказав він нарешті, стукнувши кулаком по столу. — І принадою буду я. Заженемо його на слизьке.
Він піднявся на мезонін, старанно замикаючи за собою всі двері.
— Це — гра, гра чудернацька, — мовив Кемп, — але шанси на моєму боці, містере Гриффіне, хоч ви й невидимі та зухвалі. Гриффін проти цілого світу… сам із своєю помстою.
Кемп стояв біля вікна й дивився на схил пагорба, осяяний яскравим сонцем.
— Йому ж треба щодня їсти. Не заздрю йому. Та чи й справді він спав минулої ночі? Хіба що десь просто неба, щоб на нього ніхто не наштовхнувся… Хотів би я, щоб ця наша спека змінилась на холоднечу й сльоту… А може, він у цю мить стежить за мною?
Кемп підійшов зовсім близько до вікна. Щось із різким стукотом ударилось у стіну над вікном, і Кемп перелякано відсахнувся.
— Який я став нервовий! — сказав Кемп, але до вікна підійшов знову тільки через добрих п’ять хвилин. — Певно, горобець, — додав він.
На парадному вході подзвонили, і Кемп поспішив униз.
Він одсунув засуви, повернув ключ, оглянув ланцюжок, наклав його і обережно, не показуючись сам, прочинив двері. Озвався знайомий голос. То був Едай.
— На вашу покоївку напали, Кемпе, — сказав він через двері.
— Що?! — вигукнув Кемп.
— Забрали в неї вашу записку. Він десь тут поблизу. Дайте ж мені ввійти.
Кемп одкинув ланцюжок, і Едай протиснувся крізь вузенький отвір. Тепер він стояв у передпокої і з величезною полегкістю дивився, як Кемп знову замикає двері на всі замки й засуви.
— Вашу записку видерли в неї з руки. Налякали її страшенно. Тепер вона в поліції. Лежить в істериці. Він десь близько тут. А що ви там написали?
Кемп вилаявся.
— Який я був дурень! — сказав він. — Міг би догадатись. До Гінтондіна нема ж і години ходу. Уже!
— Що вже? — спитав Едай.
— А ось дивіться.
Кемп повів його до кабінету й передав лист од Невидимця. Едай прочитав і тихо свиснув.
— А ви? — спитав він.
— Такий дурень, гадав влаштувати йому пастку! — відповів Кемп. — І виклав усе це в записці. А вона пішла просто йому в руки.
Едай і собі круто вилаявся.
— Він утече, — сказав Едай.
— Аж ніяк! — заперечив Кемп.
Нагорі забряжчала розбита шибка. Едай помітив срібний полиск маленького револьвера, що стирчав із Кемпової кишені.
— Це — вікно в мезоніні, - зауважив Кемп і перший рушив сходами.
Вони були ще на сходах, коли забряжчала друга шибка. В кабінеті вони виявили, що два вікна з трьох розбиті, на підлозі повно битого скла, а на письмовому столі лежить великий камінь. Обоє зупинились у дверях, споглядаючи цей розгром. Кемп знову вилаявся, і в цю мить брязнула й третя шибка, наче вистрілили з револьвера, і розсипалася скалками по кімнаті.
— Навіщо це? — спитав Едай.
— Це — початок, — відповів Кемп.
— Чи є якась змога вдертися сюди?
— Навіть кішці не вдасться це зробити.
— А віконниць нема?
— Тут нема. Внизу ж в усіх кімнатах… Ого!
Знизу долинув тріск дощок, в які гупали чимось важким.
— От клятий! — скрикнув Кемп. — Це, певно… авжеж… Це у спальні. Він думає потрощити мені весь будинок. Але він — йолоп. Віконниці зачинені, і скло падатиме надвір. Він поріже собі ноги..
Ще одна шибка розлетілася на скалки. Едай з Кемпом ошелешено стояли на площадці.
— Я придумав, — сказав нарешті Едай. — Дайте мені палицю або щось таке. Я піду в поліцію й приведу собак-шукачів. Тоді ми його впіймаємо.
Ще одне вікно спіткала доля попередніх.
— Револьвера у вас нема? — спитав Едай. Кемп сунув руку в кишеню, але завагався.
— Нема, зайвого принаймні.
— Я принесу його назад, — пообіцяв Едай. — Ви ж тут у безпеці.
Кемпові стало соромно за свої слова, і він оддав Едаєві зброю.
— А тепер ходім до дверей, — сказав Едай.
Поки вони розгублені стояли в передпокої, одне з вікон спальні на першому поверсі затріщало від міцного удару і розбилося. Кемп підійшов до парадних дверей і почав, скільки міг тихо, відсувати засуви. Обличчя його було трохи блідіше, ніж звичайно.
— Виходьте відразу, — сказав Кемп.
Через секунду Едай був уже на ґанку, і двері за його спиною господар зачинив знову на засув. Якусь хвилину Едай вагався, почуваючи себе в більшій безпеці, коли тулився спиною до дверей, але потім, випроставшись, почав рішуче спускатися з ґанку. Він уже перетнув галявину, наближаючись до хвіртки, коли це над травою неначе війнув вітрець, і щось підійшло до нього.
— А заждіть хвилинку, — промовив Голос, і Едай застиг на місці, стискаючи рукою револьвер.
— Ну? — спитав Едай, сполотнілий і похмурий. Кожен нерв у нього був напружений.
— Зробіть мені ласку, поверніться в будинок, — попросив Голос, похмурий і напружений, як і Едаїв.
— Дуже шкодую, але не можу, — трохи хриплим голосом відповів Едай, облизуючи губи.
Голос, здалось йому, звучав ліворуч од нього, і Едаєві спало на думку: чи не вистрілити?
— Куди ви йдете? — спитав Голос.
Обоє зробили швидкі рухи, і з кишені Едая щось блиснуло проти сонця.
Але Едай відмовився від свого наміру й задумався.
— То вже моя справа, куди я йду, — відказав він повільно.
Не встиг він докінчити, як чиясь рука охопила його шию, в спину йому вперлися коліном, і він простягся навзнак на землі. Якось він спромігся витягти з кишені револьвера і навмання вистрелив. Його зараз же вдарили в зуби, і з руки в нього видерли револьвер. Марно він силкувався ухопитися за чиюсь слизьку ногу, спробував підвестися й упав знову навзнак.
