Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович (прочитать книгу txt) 📗
— Ви маєте право діяти, містер Крок, — відповів він нарешті, — як вважаєте за потрібне. Я ні в якому разі не дозволю собі наполягати, якщо це ваше остаточне рішення. Вважаю лише за необхідне довести до вашого відома, що це рішення, якщо ви його не зміните, завдасть штабу деяких труднощів. Я був би дуже вдячний, якби ви взяли до уваги цю обставину у ваших дальших міркуваннях. А втім, — поспішно додав капітан, помітивши легкий рух досади на обличчі Горєлова, — я знову повторюю, що анітрохи не наполягаю і віддаю все на ваш доброзичливий розсуд… Щождо нашого корабля, то в цей час він усе ще знаходиться на тому самому місці, де ми мали щастя взяти вас на борт.
— Як! На тому самому місці? — з подивом і занепокоєнням спитав Горєлов, підвівшись на лікті. — Чому?
— За інструкцією головного штабу, ми зобов'язані, прийнявши вас на борт, цілком упевнитись у загибелі підводного човна. Ми повинні мати найпереконливіші докази і чекаємо лише вашого одужання і вашої допомоги, щоб дістати їх.
— Докази?! — у великому збентеженні повторив Горєлов. — Які ж докази? Після вибуху на поверхні океану з'явились масні плями, але вас не було поблизу, і тепер вони вже, звичайно, зникли. Там же випливло кілька дрібних дерев'яних уламків, але їх, мабуть, віднесло хвилями і вітром. Які ж можуть бути тепер докази?
— Двічі, — повільно відповів капітан Маеда, — ми були твердо впевнені, що підводний човен знищено нами, але потім виявлялось, що ми були лише жертвою згубної помилки. Останнього разу ми надто дорого заплатили за цю помилку, втративши наш кращий крейсер і кращого капітана флоту його величності. Траур по крейсеру і його бойовому командирові досі огортає серця всієї нації, хоч вона і не обізнана із справжньою причиною їх загибелі. Ми не хочемо більше цих помилок!
— Але подумайте, капітане, — вигукнув у надзвичайному збудженні Горєлов, — про які докази може бути мова? Що може переконати вас у безперечній загибелі підводного човна? Я не можу уявити собі, що задовольнило б вас тепер, коли вже минуло три доби з моменту вибуху і жодних слідів знайти неможливо?!
Блідий, з рясними краплинами поту на лобі, він відкинувся на подушку, цілком знесилений.
— Не хвилюйтесь так, дорогий містер Крок, — з неприхованим занепокоєнням сказав капітан. — Для нас дуже дороге ваше здоров'я, щоб наражати його на небезпеку. Тим більше, що серйозних підстав для цього нема. Необхідні докази, при вашому мужньому сприянні, зовсім не так уже важко й дістати. Підводний човен затонув, якщо катастрофа дійсно трапилась з ним, у порівняно мілководній частині океану, його найбільша глибина досягає тут близько тисячі двохсот метрів. При такій умові нема нічого легшого знайти судно, якщо ви не відмовитесь провести ці розшуки, одягнувшись у свій скафандр, яким ви користуєтесь так майстерно і впевнено. Місце вибуху знаєте досить точно. Якщо підводний човен загинув, він лежить на дні де-небудь поблизу того місця. Ми забезпечимо вас портативним і потужним, останньої нашої моделі, електромагнітним металошукачем, і ви за короткий час зможете знайти підводний човен. Знайшовши його, ви переконаєтесь, в якому стані він перебуває, і вкажете місце його знаходження, після чого ми перевіримо це за допомогою засобів, які є в нашому розпорядженні, а можливо, навіть піднімемо підводний човен.
— Але, капітане, — спробував заперечити Горєлов, — хіба я можу точно знати, в якому саме місці стався вибух? Це місце я визначив тільки приблизно біля Південного тропіка. Помилка на один градус збільшить обслідувану площу дна на тисячі квадратних кілометрів. Скільки ж часу буде потрібно на ці розшуки?
— Скільки б не було потрібно! — почулась тверда повідь. — Ми вирушимо звідси лише в тому разі, коли знайдемо підводний човен або переконаємось, що його тут нема.
Горєлов заплющив очі і нічого не відповів. Він був у цілковитому замішанні. Він не знав, що відповісти. Але він ясно зрозумів, що справа ще далека від кінця, що він перебуває під владою жорстокої, невблаганної сили і перетворюється в безвільне знаряддя чужих задумів і планів.
Через хвилину він стрепенувся. В його очах майнула слабка надія, і він зробив нову спробу опиратися.
— Якщо у вашому розпорядженні, капітане, — сказав він, ледве стримуючи хвилювання, — є чудові металошукачі, то чому б вам не скористатися ними з корабля? Або навіть з кількох кораблів для прискорення розшуків?
Капітан заперечливо похитав головою.
— Після гіркого досвіду ми уникаємо занадто близько підходити до цього підводного човна або до того місця, де він може знаходитися. Ми уникаємо цього риску.
Горєлов, остаточно знесилений, нерухомо лежав із заплющеними очима і смертельно-блідим обличчям. Лікар Судзукі, який прибіг на виклик капітана, витратив немало часу й зусиль, щоб привести до пам'яті свого пацієнта.
Закутий у скафандр, здіймаючись, як башта, серед малорослої команди корабля, Горєлов щодня, рано-вранці, важкими повільними кроками прямував до трапа. Щоразу його супроводжували, виявляючи всілякі ознаки поваги й шанобливості, старший помічник капітана лейтенант Осіма, майор Айдзава і ще кілька осіб командного складу. Караул біля трапа віддавав йому честь. Але Горєлов проходив по палубі корабля з похмурим обличчям, з почуттям раба, що йде під нагаєм наглядача на важку, підневільну працю. Зійшовши по трапу, Горєлов разом з майором Айдзава сідав у моторний катер, який за три години доставляв їх у визначений для сьогоднішніх робіт квадрат океану. Тут Горєлов надівав шолом і, захопивши невеликий ящик з металошукачем, спускався по драбині в море й поринав на дно. Там він блукав на десяти десятих ходу гвинта, в п'ятнадцяти метрах над дном, із засвіченим ліхтарем на шоломі і прислухався до металошукача, даремно шукаючи його сигналів. Треба було обслідувати величезну площу в декілька тисяч квадратних кілометрів, поділену Горєловим разом з капітаном на дрібніші частини, по декілька сот квадратних кілометрів, кожну з яких Горєлов повинен був обслідувати протягом одного дня. Під водою він снідав кількома ковтками какао або міцного бульйону з термоса харчування, на обід повертався на катер, вечеряз на кораблі, втомлений і змучений, і після уважного лікарського огляду негайно йшов спати у відведену йому каюту. За ніч майор Айдзава повинен був знову зарядити електроенергією акумулятори скафандра, підкачати кисню у патрони, забезпечити харчування, перевірити механізми.
Одноманітно й томливо проходила в безперервних розшуках доба за добою, але жодних слідів підводного човна Горєлов не знаходив. Він почав уже втрачати лік часу.
На дев'ятнадцятий день після вибуху, шістнадцятого серпня, Горєлов, повертаючись, несподівано побачив на палубі корабля, біля трапа, капітана Маеда, який зустрічав його. Капітан нетерпляче чекав, поки Горєлов звільниться із скафандра, і, не давши йому навіть відпочити, попросив іти за ним у каюту.
Посадивши Горєлова в крісло, капітан сказав:
— Наша радіостанція ще вчора зранку почала перехоплювати якісь шифровані радіопередачі з невідомого пункту. Ми встановили, що передача провадиться з нерухомої станції, розташованої десь на віддалі не більше як п'ятсот-шістсот кілометрів від нас в зюйд-остовому напрямі. Наші гідроплани протягом дня обслідували в цьому напрямі величезний простір над океаном, але не знайшли на його поверхні жодного судна, яке могло б передавати будь-які радіоповідомлення. Та й взагалі ця частина океану, як вам відомо, настільки віддалена від звичайних шляхів, настільки пустинна, що навряд чи можна сподіватись на зустріч з кораблями. Всі ці обставини, разом з цілковитою безрезультатністю ваших розшуків, змусили мене припустити, що підводний човен не загинув від вибуху, а, потерпівши більш-менш серйозну аварію, позбавлений можливості рухатися, відновив свою радіостанцію і зноситься тепер з своєю базою, викликаючи допомогу. Тому я вирішив тимчасово припинити тут роботу і наблизитися до джерел цих радіопередач. Там ви відновите розшуки з участю дивізіону наших підводних човнів, які я викликав з нашої найближчої бази. Через дві доби дивізіон прибуде на вказане мною місце, і там ми зустрінемося з ним. Я твердо переконаний, що коли моя версія про аварію, якої зазнав «Піонер», ймовірна, то й боєздатність його внаслідок цієї аварії значно знизилася. Тому я беру на себе відповідальність за риск, наявність якого безсумнівна, але на який я готовий піти, щоб дати «Піонерові» бій в умовах, найбільш сприятливих для нас. Якщо «Піонер» оправиться, якщо до нього підоспіє допомога, і він цілком відновить свою боєздатність, то такої нагоди для бою з ким ми більше ніколи не матимемо.
