Фараон - Прус Болеслав (читать книги без .txt) 📗
— Живи вічно, володарю наш, — відповів управитель і швидко побіг виконувати наказ намісника.
Всі слуги любили Сару і за кілька годин встигли зненавидіти примхливу і крикливу Каму.
Розділ тридцять дев’ятий
Фінікійська жриця небагато щастя принесла Рамзесові.
Вперше ідучи до неї в палац, де раніше жила Сара, він думав, що Кама зустріне його із захватом і вдячністю. Але вона прийняла його майже з гнівом.
— Що це таке? — закричала вона. — Не минуло й півдня, а ти вже повернув свою ласку нікчемній єврейці?!
— Хіба Сара не живе разом із служницями? — відповів царевич.
— Але мій управитель сказав, що вона вже не буде мити мені ноги…
Ці слова викликали в Рамзеса неприємне почуття.
— Я бачу, ти невдоволена, — сказав він.
—Іне буду вдоволена!.. Поки не підкорю цю єврейку!.. — спалахнула Кама. — Поки, прислужуючи мені й стоячи на колінах біля моїх ніг, вона не забуде, що була колись твоєю першою жінкоюігосподинею цього дому! Поки мої слуги не перестануть дивитись на мене з жахомінедовірою, а на неї з жалем…
Рамзес відчув, як щодалі менше подобається йому фінікіянка.
— Камо, — мовив він, — слухай, що я тобі скажу! Якби в моєму домі слуга вдарив у зуби суку, що годує щенят, я вигнав би його… А ти вдарила ногою в обличчя жінку й матір… А в Єгипті, Камо, мати — святе слово.Ісправжній єгиптянин три речі найбільше шанує на землі: богів, фараона і матір…
— О горе мені! — заголосила Кама, кинувшись на ложе. — Це мені нагорода, нещасній, за те, що я зреклася своєї богині… Ще тиждень тому складали мені квіти до ніг і окурювали пахощами, а тепер…
Царевич тихо вийшов з кімнати й одвідав фінікіянку лише через кілька днів. Але знову застав її роздратованою.
— Благаю тебе, повелителю, — вигукнула вона, — подбай трохи більше про мене!.. Бо вже й слуги починають мене зневажати, івоїни дивляться спідлоба, ія боюся, щоб на кухні хтось не отруїв мені страву…
— Я був зайнятий військом, — відповів царевич, —іне міг одвідати тебе…
— Це неправда!.. — сердито сказала Кама. — Ти був учора біля мого ганку, а потім пішов до будинку для челяді, де живе та єврейка… Ти хотів мені показати…
— Годі! — перебив її наступник трону. — Я не був ні біля твого ганку, ні там. Якщо тобі здалося, що ти мене бачила, то це значить, що твій коханець, той мерзенний грек, не тільки не втік з Єгипту, але насмілюється навіть вештатися в моєму саду…
Фінікіянка слухала його з жахом.
— О Ашторет!.. — скрикнула вона раптом. — Рятуй мене! О земле, сховай мене!.. Бо коли той негідник Лікон справді повернувся, мене чекає велике лихо…
Царевич розсміявся, але в нього вже не було терпіння слухати базікання колишньої жриці.
— Заспокойся, — мовив він, виходячи, — і не дивуйся, якщо цими днями до тебе приведуть твого Лікона, зв’язаного, мов шакала. Терпець мій урвався.
Повернувшись до себе, царевич одразу викликав Гірама й начальника поліції Пі-Баста і, розказавши їм, що Лікон, схожий на нього грек, вештається біля палацу, наказав негайно схопити його. Гірам заприсягнувся, що, коли фінікійці об’єднаються з поліцією, грек неодмінно потрапить у їхні руки. Але начальник поліції похитав головою.
— Ти сумніваєшся? — спитав його царевич.
— Так, володарю. В Пі-Басті живе багато побожних азіатів, котрі вважають, що жриця, яка покинула вівтар, заслуговує смерті. Коли цей грек узявся вбити Каму, вони будуть сприяти йому, переховуватимуть і допоможуть втекти.
— Що ти скажеш на це, князю? — спитав наступник трону Гірама.
— Достойний начальник поліції каже мудро, — відповів старий.
— Адже ви звільнили Каму від обітниці! — скрикнув Рамзес.
— За фінікійців я ручуся, — мовив Гірам. — Вони не займуть Каму і ловитимуть грека. Але що робити з іншими прихильниками Ашторет?..
— Я смію думати, — сказав начальник поліції, — що тим часом цій жінці ніщо не загрожує. Якби вона була сміливіша, то могла б принадити грека, і ми зловили б його тут, у палаці вашої достойності.
— Отже, йди до неї, — сказав царевич, — і розкажи про свій план. І якщо спіймаєш того негідника, дам тобі десять талантів.
Коли наступник трону вийшов, Гірам сказав начальникові поліції:
— Начальнику! Я знаю, що тобі відомі обидва способи письма й не чужа жрецька мудрість. Коли хочеш, ти чуєш крізь мури і прозираєш крізь темряву. І через це ти знаєш думки і селянина, який черпає воду з колодязя, і ремісника, який виносить на торг сандалі, і знатного вельможі, що в оточенні своїх слуг почуває себе так безпечно, як дитина в лоні матері…
— Ти кажеш правду, — відповів урядовець, — боги обдарували мене великою прозорливістю.
— Отже, — вів далі. Гірам, — завдяки своїм надзвичайним здібностям ти вже, напевно, здогадався, що храм Ашторет подарує тобі двадцять талантів, якщо ти спіймаєш того негідника, що посмів видавати себе за царевича, володаря нашого. Але, крім того, храм пожертвує тобі ще десять талантів, якщо чутка про цю схожість мерзенного грека з наступником трону не пошириться по Єгипту. Образливо й непристойно, щоб звичайний смертний нагадував своїм обличчям особу божественного походження. Отже, нехай усе це, що ти чув про нікчемного Лікона та про наші розшуки цього безбожника, не вийде за наші серця.
— Я розумію, — відповів урядовець. — Може навіть статись, що цей негідник помре, перше ніж ми віддамо його до суду.
— Слово сказано! — шепнув Гірам, стискаючи йому руку. — Всяку допомогу, якої ти зажадаєш від фінікійців, ми подамо тобі негайно.
Вони розійшлись, як два приятелі, що разом полюють на великого звіра, і яким байдуже, чия рогатина в нього влучить, аби тільки здобич не втекла з їхніх рук.
Через кілька днів Рамзес знову одвідав Каму і застав її на межі божевілля. Вона ховалась у найтіснішому покої свого палацу, голодна, нечесана, навіть невмита, й віддавала своїм слугам найсуперечливіші накази. То збирала всіх до свого покою, то гнала геть; уночі кликала до себе вартових, а потім тікала від них на дах, кричачи, що вони хочуть її вбити.
Через такі її химерування в серці царевича зникло кохання до неї, зосталось тільки почуття великого клопоту. Коли управитель палацу і офіцер розказали йому про дивацтва Ками, він вхопився за голову і шепнув:
— Справді, погано я зробив, забравши цю жінку від її богині. Адже тільки богиня могла терпляче зносити її примхи!..
Незважаючи на це, він зайшов до Ками і побачив її, нещасну, розпатлану й тремтячу.
— Горе мені! — голосила вона — Я живу між самими ворогами. Моя покоївка хоче мене отруїти, а перукарка — напустити якусь тяжку хворобу… Воїни тільки й чекають нагоди, щоб встромити мені в груди спис або меч, а в кухні, я певна, замість страв готують для мене якесь чародійне зілля… Всі хочуть моєї смерті…
— Камо… — перебив її царевич.
— Не називай мене так!.. — шепнула вона злякано. — Це принесе мені нещастя…
— Звідки тобі приходять у голову такі думки?..
— Звідки!.. Ти думаєш, що я не бачу, як удень біля палацу вештаються якісь чужі люди, які зникають раніше, ніж я встигну покликати слуг… А вночі хіба я не чую, як шепчуться за стіною!..
— Це тобі здається…
— Прокляті!.. Прокляті!.. — крикнула вона, заливаючись сльозами. — Всі ви кажете, що мені здається… А тим часом позавчора якась злочинна рука підкинула мені в опочивальню покривало, яке я носила півдня, поки не побачила, що це не моє… що в мене ніколи не було такого…
— Де ж це покривало? — спитав уже стурбований царевич.
— Я спалила його, але спершу показала моїм служницям.
— А хоч би воно й не твоє, що ж тобі сталося?
— Нічого. Але якби я потримала його ще кілька днів у домі, то, напевно, отруїлася б або захворіла б на якусь невиліковну хворобу… Знаю я азіатів та їхні підступи!..
Пригнічений і роздратований царевич поспішив піти від неї, незважаючи на її благання залишитися. Коли він спитав слуг про це покривало, покоївка підтвердила, що такого покривала у Ками справді не було і що його хтось підкинув.
