Третя карта - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать TXT) 📗
«Як це в них називається? — подумав Курт. Він тяжко пригадував слово, яке говорив йому Гуго. — «Спектакль»? Чи «кіно»? Ні, не «кіно». «Кіно»— це коли змушують сидіти не рухаючись добу або дві. «Спектакль»— це коли при тобі ґвалтують дружину. Ні, те, що зараз робитиме цей сивий, у них називається інакше. Як же це у них називається? «Ібсен» — ось як це в них називається. Він поїтиме зараз мене кавою й частуватиме бутербродом. Він гратиме роль мого друга, сподіваючись, що я потягнусь до нього: людина, яку посадили до звіринця, тягнеться до людини, нехай навіть вона й у формі ката. Ну, грай. Я побачу, як вас цього навчили».
ВІДЧУТТЯ ЧЕРВНЕВОЇ ЗАДУХИ
На Східному вокзалі Берліна було парко. Розпечена за день покрівля дихала важким жаром. Запахи були тут дивні: Штірліцу здавалося, що ось-ось має шипучо запахтіти молоденьким шашличком, як тридцять років тому на ростовському пероні, коли вони з батьком їздили лікуватися до Євпаторії — у хлопчика починався ревматизм. Там продавали нанизані на погано обстругані дерев'яні палички маленькі шашлики, шипучі, м'які, обсмажені на вугіллі так, що м'ясо ніби й сирувате, але водночас і пропечене, запашне, соковите, аж капає сало бурими плямами на брук; в цьому, здавалося тоді десятирічному хлопчикові, і є прояв людської та й усякої іншої на землі випадковості: чому капнуло саме тут, а не рядом?
(Пляма від шашлика на бруківці, що поступово зникає під палаючим промінням червневого сонця; лайливі пасажири, Берлінський вокзал, червень сорок першого, загострене, тривожне бажання жити, щоб бути потрібним).
Штірліц глянув на годинника: до відходу поїзда на Бреслау залишилось десять хвилин, а його супутників — директора українського видавництва з дружиною — і досі не було.
Позавчора Штірліца викликав Шелленберг — він тепер сидів у новому кабінеті, одержавши погони бригадефюрера: у стіл було вмонтовано два кулемети, сигналізація зв'язувала шефа політичної розвідки з спеціальною кімнатою охорони, де цілодобово чергували п'ять унтершарфюрерів СС, у столі ж таки (робили на замовлення в Голландії) було вмонтовано апаратуру запису та фотографування. Шелленберг, приховуючи гордовиту поважність, продемонстрував Штірліцу стіл, що, як він завважив, «фіксує мою нову якість в ієрархічній градації охорони порядку рейху».
— Ви поїдете до Кракова з одним із оунівців, — сказав Шелленберг. — Омельченко, видавець і конспіратор, досить смішна особа, з потугами на європейське мислення. Він близький до гетьмана Скоропадського.
— Я, признатися, слабкий у слов'янській проблемі, — мовив Штірліц. — А втім, після Югославії я переконався, що ця проблема цікава, бо вона сконструйована так вдало, що важко визначити грань між національним болем і європейською політикою.
Шелленберг закурив.
— Отож я й надаю вам можливість з'ясувати суть питання. Виїзд призначено на кінець тижня, так що у вас є час. Спершу ви зустрінетесь із генералом Біскупським, він у нас відповідає за російські справи. Потім зустрінетесь із гетьманом Скоропадським. Матеріали на Бандеру я затребую в абвері, формуляр на нього досить цікавий — адмірал знайомив мене з цим формуляром. Я часом шкодую, що позбавлений літературного хисту: сюжети розвідки народили Бомарше і Мсріме — блискуча белетристика.
— Література, — уточнив Штірліц і, запитально глянувши на попільничку, перевів погляд на бригадефюрера.
— Так, так, куріть, будь ласка, — зрозумівши його, сказав Шелленберг. — Хочете мій «Кемл»?
— Дякую, я краще смалитиму й далі своє «Каро».
— Ви вмієте заганяти масу відтінків у фразу, Штірліц. Ви говорите так, як повинен писати помічник лідера —. з трьома смислами, прихованими в двох словах.
— Дякую.
— Даремно дякуєте. Ви ж не помічник лідера.
— Хто його знає, ким ви станете через десять років.
— Штірліц, не провокуйте мене. І через десять років я буду тим самим, ким є зараз, тільки з більшим багажем досвіду.
Штірліц погасив сірник і глянув шефові у вічі: обличчя в Шелленберга стало маскою, непроникною маскою жорстокості й волі, навіть акуратна нижня щелепа висунулась, наче у бригадефюрера несподівано відкрився «вовчий прикус».
«А пнеться ж у лідери, — швидко зауважив Штірліц. — І боїться признатися собі в цьому. Даремно я це бовкнув. Політик не прощає того, що відкрилося іншому, особливо тому, хто під ним; рівнозначному за величиною він теж не простить, але виду не подасть, хоч повинен буде в чомусь поступитися, затаївши злість. Урок на майбутнє: не розкривайся — намагайся розкрити сам».
Шелленберг попросив секретаря принести кави, почастував Штірліца лікером «Іззара», подарованим йому іспанським військовим аташе, став говорити про скандінавські руни (улюблена тема Гіммлера) для того, вирішив Штірліц. Щоб не прямо відповісти про «белетристику і літературу», але несподівано пролунав дзвінок білого телефону — прямий апарат зв'язку з рейхсфюрером, і Шелленберг, слухаючи шефа, знову змінився на обличчі: воно стало хлопчачим, пустотливим, щасливим — з ямочками на щоках.
Штірліц підвівся, але в цей час прийшов помічник Гіммлера й передав Шелленбергу пакет. Шелленберг подякував помічникові шефа занадто екзальтовано, засоромився цієї своєї екзальтованості, зрозумівши, що її не міг не помітити Штірліц, і Штірліц подумав, що йому треба було б піти раніше, як тільки пролунав дзвінок, але Шелленберг. зупинив його, немовби зрозумівши бажання свого співробітника, і простягнув аркуш лощеного паперу:
— Ознайомтеся.
Обличчя його було, як і раніше, пустотливе, а ямочки на щоках то з'являлися, то зникали: бригадефюрер, перед тим як прийняти якесь важливе рішення, грав губами, наче стара актриса під час стомливої гімнастики перед дзеркалом — щоб зморщечок довше не було.
Штірліц поклав аркуш на коліна.
«Ще до приїзду англійського посла в СРСР пана Кріппса в Лондон, особливо ж після його приїзду, в англійській і взагалі в іноземній пресі стали поширюватися чутки про «близькість війни між СРСР та Німеччиною». За цими чутками: 1) Німеччина начебто заявила претензії територіального й економічного характеру, і тепер ведуться переговори між Німеччиною й СРСР про укладення нової, тіснішої угоди між ними; 2) СРСР начебто відхилив ці претензії, у зв'язку з чим Німеччина стала зосереджувати свої війська біля кордонів СРСР з метою нападу на СРСР; 3) Радянський Союз, в свою чергу, начебто посилено готується до війни з Німеччиною і зосереджує війська біля кордонів останньої.
Незважаючи на очевидну безглуздість цих чуток, відповідальні кола в Москві визнали за необхідне з огляду на уперте роздування цих чуток уповноважити ТАРС заявити, що чутки ці є незграбно сфабрикована пропаганда ворожих СРСР та Німеччині сил, зацікавлених у дальшому розширенні й розв'язуванні війни.
ТАРС заявляє, що: 1) Німеччина не заявляла ніяких претензій і не пропонує якоїсь нової, тіснішої угоди, у зв'язку з чим і переговори щодо цього не могли мати місця; 2) за даними СРСР, Німеччина так само неухильно дотримується умов радянсько-німецького пакту про ненапад, як і Радянський Союз, у зв'язку з чим, на думку радянських кіл, чутки про намір порвати пакт і розпочати напад на СРСР позбавлені будь-яких підстав, а перекидання звільнених від операцій на Балканах німецьких військ, що відбувається останнім часом, у східні та північно-східні райони Німеччини пов'язане, мабуть, з іншими мотивами, які не причетні до радянсько-німецьких відносин; 3) СРСР, як це випливає з його мирної політики, дотримувався і має намір дотримуватися умов радянсько-німецького пакту про ненапад, у зв'язку з чим чутки про те, що СРСР готується до війни з Німеччиною, є брехливі й провокаційні; 4) літні збори запасних Червоної Армії, які проводяться зараз, та майбутні маневри мають на меті не що інше, як навчання запасних і перевірку роботи залізничного апарату, що здійснюються, як відомо, щороку, через те зображувати ці заходи Червоної Армії як ворожі Німеччині принаймні безглуздо.
ТАРС».
