Афера на віллі - Чагровська Лариса (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗
— Заради вас я здатен на все. Ще побачимося, — хлопець вийшов, поляскуючи себе по кишенях джинсів — явно шукав цигарки. Знайомий жест, Євген завжди так робить… Яна ще якусь мить дивилася услід Дмитрові, а потім зітхнула і почала готувати чергову зміну страв.
Легкі закуски, так, Генику? Вовки-вегетаріанці. — Згадка про вовків воскресила у пам’яті вчорашню її пригоду, і Яна зненацька пошкодувала, що Ігор не тут, не з нею. Звісно, за неї заступається брат, як завжди, але це — інше. Це було б… якби було… так романтично!
Яна насупилася, зла сама на себе. Ось він, згубний вплив свіжого повітря, необмеженого доступу до книжок та очей кольору кави мокко. Такі дурниці вигадуються — і на голову не натягнеш. Ліпше ще раз пильно глянути на себе у дзеркало, забути все, що Ігор, як вихована людина, молов про її красу, і повернутися до тями.
До тями Яну повернуло репетування Вікторії. Кузина на всю силу легень вимагала дієтичного печива і надлегкого маргарину на бутерброди з житнього хліба. Яна зловтішно хмикнула і почала ретельно мастити скибочки батона чистісіньким вершковим маслом.
Дмитро вийшов на терасу, де вже затягувався ароматним димом Антон, і торкнув друга за плече.
— Цигарки не даси? Я свої десь подів, знайти не можу…
— Без проблем. «Кемел» будеш? — Антон, що вже змінив мілітарні шорти на грайливіші у білі ромашки, сперся ліктями на мармурову балюстраду і замислено споглядав зелено-синю далину, доки друг підкурював. — Як тобі тут?
— Вражає. Таким, як Євген, щастить, як завжди.
— Добре щастя! Просто Горенко хапає все, що добре лежить і не зле виглядає, от і весь його талант.
— Чого ж ти не хапаєш?
— Я? — Антон надувся, мов рахітичний індик. — Я вищий від усього цього. Я не такий хапуга, як Горенко.
— Вищий, авжеж. До слова, про те, що не зле виглядає — як тобі ця Яна?
— Ніяк, — відмахнувся Антон, що надавав перевагу пишнотілим жінкам, і з цієї причини потай зітхав за Лідою. — Худе, мале, окасте. Тільки й краси, що волосся.
— Не скажи. Ти очі її бачив? А бюст?
— А він у неї є?
— Другий номер, як мінімум, — тоном знавця проказав Дмитро. — То вона його від людей ховає. Цікава дівчинка. Язик, як жало, сама, як вогонь, і така чиста… така божественно-наївна… я аж розбурхався увесь!
— Твої проблеми. Ти пролетів тут. У тебе з нею нічого не вийде.
— Гальмуй! — Дмитро штовхнув приятеля під ребра. — Ти говориш про дівчину, яку я збираюся зробити своєю… — і, витримавши солідну театральну паузу, додав, — коханкою!
Хлопці смачно заржали. Потім Антон поцікавився.
— А вона про це знає?
— Ти що?.. Ясно, що ні. Дізнається, коли опиниться піді мною в ліжку. Нащо її завчасно лякати? Я хочу трохи розважитися — перспектива, що зробить цілком стерпними ці чотири дні.
— Нічого не вийде, — повторив Антон. — Надто ця Яна, чи як її там, для тебе серйозна. А, крім того, що скаже Євген?
— Я не Горенка хочу звабити. Яна, між іншим, давно повнолітня, а пан Горенко сам не від того, щоб завалити цю Аню. Він буде зайнятий.
— Пролетиш, — пророкував Антон, запалюючи другу цигарку.
— Ні. Я ніколи не пролітав.
— Усе колись буває вперше, друже.
Дмитро напружився, його красиве лице застигло від гніву.
— Закладемося?
— На що?
— Пропонуй. Мені все одно.
— Тоді на гроші.
— Згода, — кивнув Дмитро. — Отже, якщо мені вдасться за чотири… та ні, що його тягнути… за три дні переспати з Яною, ти винен мені штуку баксів.
— О’кей. А якщо не вдасться, то ти мені винен півтори.
— Домовилися. Нам потрібен свідок?
— Потрібен чи ні, а він у вас є, — пролунав від дверей оманливо ніжний жіночий голос. Упіймані на гарячому хлопці перезирнулися, а потім одночасно повернулися на голос. На порозі стояла Вікторія.
— Я все чула, — рішуче сказала вона.
Дмитро зробив крок до неї.
— Послухай, якщо ти проти… ти не могла б… я просив би тебе нічого не говорити Яні.
— Ти за кого мене маєш? — обурилася Віка. — Ясна річ, я нічого їй не розповім. А крім того, я вважаю, що це найбільш своєчасне парі з усіх, які знала історія. Досить їй уже бути старою дівою. Може, хоч добрий дрючок зробить з неї людину.
— Тобто, — обережно мовив Дмитро, — ми можемо розраховувати на твоє мовчання?
— І на мою повну підтримку, Дімо, — Вікторія зробила пірует, щоб продемонструвати куценьку рожеву спідницю, з-під якої виглядали куценькі рожеві трусики. — Якщо хочеш, я замовлю за тебе слівце перед Яною. Попрацюю, так би мовити, твоїм адвокатом. Не все ж одному Геникові юридичні таланти виявляти.
— Таке враження, ніби ти для Яни — авторитет, — огризнувся Антон, який геть не зрадів, що у Дмитра з’явився сильний спільник.
— Ні хрена ти не тямиш у жіночій психології, Тошо, — грубо відповіла Віка. — Яна може сто разів мене ненавидіти і тисячу — зневажати, та коли я натякну, що нею цікавиться вродливий кавалер, вона повірить. Сто пудів. Бо про це мріє кожна жінка.
Антон скривився, але промовчав. Натомість повернувся до Дмитра, якусь мить роздивлявся того, наче міняйла, що роздумує, чи не попробувати на зуб золоту монету, і нарешті прорік:
— Отже, парі?..
— Укладено, — Дмитро простягнув приятелю руку. — Вікусю, розбий.
Яна, не підозрюючи про те, що її розібрали на руки, ноги та цицьки, як м’ясну тушу, і призначили жертвою на вівтар чоловічого марнославства, усе ж дивувалася наполегливості, з якою Діма, як він попросив називати його, ходив за нею слід у слід решту дня.
Він брався за кожну справу, до якої торкалась Яна. Варто було дівчині присісти — і він сідав біля неї, щедро сипав компліментами і раз у раз намагався торкнутися то руки, то талії.
Уже під вечір, коли прибу?ла сарана наситилася, і припинила тормосити холодильник так, ніби той був самобранкою, Вікторія відкликала Яну в одну з кімнат, змовницьки прошепотівши: «є розмова». Те, що вона не додала чогось на кшталт «пугало», безумовно, надихало.
— Я тебе вітаю, — заявила Віка, коли сестри залишилися самі.
— Справді? І з чим? Я виграла в якусь лотерею?
— Майже вгадала. Тобою зацікавився Дмитро.
Яна попрямувала до виходу. Вікторія оторопіла. Вона очікувала зовсім іншої реакції.
— Ти чого? Критичні дні, чи що? Завжди ж така чемна.
— Власне. Це мені й шкодить. Вирішила робити, як ти — тобто хамити всім без розбору, — огризнулася Яна, яка інтуїтивно завжди чекала від Вікторії якогось підступу. — Слухай, Віко, може, я й не цариця подіумів, і моє ім’я порожній звук для жовтої преси, проте я далеко не дурна. З якого б доброго дива такому хлопцеві, як Дмитро, мною цікавитися? Він сам хто, до речі?
— Е-е… манекенник. Ну тобто модель. Як і я. Ми в одній агенції працюємо.
— Як чарівно. З чим я вас обох і вітаю. І що ж, хотіла б я знати, у мені його приваблює?
— Про це краще його спитати. Але мені здається твоя незіпсованість і наївність. Неподібність до інших. Яно, — Вікторія вклала у свій голос річні запаси улесливості та прослідкувала, щоб у належному місці він здригнувся, — ну чому ти такий їжачок? Більше впевненості у собі, сестро, і світ ляже тобі до ніг.
— Сильно сумніваюся. І крім того, коли здається — хреститися треба.
— А ти спробуй. Чи ти щось втратиш, відповівши на почуття Дмитра?
— На почуття… — Яна втомлено зітхнула. — Це жарт такий, Віко? У цього Діми дівчат, хоч греблю гати. Я не можу сприймати серйозно його залицяння.
— А даремно, — зітхнула Вікторія, подумки святкуючи перемогу — їй вдалося затримати Яну, втягнути її у розмову, а це вже половина справи. — Невже він анітрохи тобі не подобається?
— Ну чому ж… Дмитро дуже симпатичний. І він один з усієї банди допомагав мені на кухні. То також бал на його користь.
— От і добре. Заміж тебе йти ніхто не силує, але скажу тобі одне, з власного досвіду — приємна чоловіча компанія збадьорює жінку. Саме те, що тобі треба.
— Дякую, лікарю, — посміхнулася Яна, та кузина, вже не слухаючи її, вислизнула з кімнати.
