За двома зайцями - Старицкий Михаил Петрович (библиотека электронных книг .TXT) 📗

Проня. Така саме мода.

Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!

Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!

Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…

Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?

Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.

Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?

Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю).

Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!

Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.

Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.

Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?

Проня. Голохвастов.

Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?

Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.

Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!

П р о н я. Що ви знаєте?

Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.

Явдокія Пилипівна. Та про мене.

П р о н я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.

Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.

П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!

Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?

П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.

Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.

П р о н я. І того жалієте для дочки!

Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий…

Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного),

П р о н я. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!

Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?

Прокіп Свиридович. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.

П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.

Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється.

П р о н я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!

Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, бог з вами!

Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.

П р о н я. А як прийде?

Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.

П р о н я. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…

Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…

Прокіп Свиридович. В пенціоні не були…

П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…

Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!

П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об'явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати).

Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!

Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла).

Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей). Химко! Химко!

Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!

Прокіп Свиридович. Та йди, треба.

Прокіп Свиридович і Химка.

X и м к а (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…

Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!

Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!

Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!

Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки жевріє…

Прокіп Свиридович. А ти ще пеленою його помахай!

Химка. Дайте краще вашого чобота!

Прокіп Свиридович (скида). Правда, у халяві більш вітру. Так розідми ж хутенько та й туди збігай!

Голос Проні (з кімнати). Химко! На записку!

Химка. У мене не десять ніг, а дві!

Голос Проні. Що ти там гавкаєш? Іди, кажу!

Химка. От наказаніє! (Іде до кімнати).

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна.

Явдокія Пилипівна (збентежено). Сестра Секлита йде! Ну, що його робити?

Прокіп Свиридович. Невже? От халепа! Скажемо, що до вечерні збираємось абощо.

Химка з кімнати біжить через світлицю в вихідні двері.

Голос Секлити (за дверима). Куди це ти, Химко?

Голос Химки. За вином якимсь.

Голос Секлити. От і добре; прицуп же й горілки, а то у вас часом нема.

Голос Химки. Не казано.

Прокіп Свиридович. Може, дати уже їй чарку, щоб швидче пішла?..

Явдокія Пилипівна. Та чому б і не дать, так. боюсь Проні; от лихо!

Ті ж і Секлита.

Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!

Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!

Прокіп Свиридович. Здрастуйте!

Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!

Прокіп Свиридович. До якого Сірка? В мене був собака Сірко, та я його давно прогнав з двору, що так погано дражнили.

Секлита. Хіба ж вас не Сірком дражнили та й тепера дражнять усі на Подолі?

Прокіп Свиридович. Не Сірко, а Сєрков!

Секлита. Куди ж пак? Запаніли наші! А в однім чоботі ходите!

Прокіп Свиридович. Я в своїй хаті властен і голий ходити!

Явдокія Пилипівна (приносить пляшку горілки і чарку). А хоч би й запаніли, так дочку яку маємо!

Прокіп Свиридович. Треба вам якось краще нас величати!

Секлита. Та про мене, хоч і Сєрков чи й Рябков! (До Явдокії Пилипівни). Чого ти з посудиною держишся? Станови її на стіл!

Явдокія Пилипівна. Випий, сестро, чарку, бо ми з старим зараз до вечерні виряджаємось…

Прокіп Свиридович. Та ні на кого й хати зоставити, бо й Химку заслали; то треба заперти.

Секлита. Не турбуйтесь; ідіть байдуже: я сама тут погосподарюю! Самограя притарабаню…

Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…

Явдокія Пилипівна (тихо), І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!