Світанок - Майер Стефани Морган (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
Заради весілля Чарлі взяв на день відпустку і тепер відверто нудьгував. Час від часу він кидав швидкі погляди на комірчину під сходами, де зберігався весь його рибальський реманент.
— Це не єдине твоє завдання. Ти мусиш бути гарно вдягнений і мати презентабельний вигляд.
Він нахмурився над тарілкою й пробурмотів собі під ніс щось про «мавпячий костюм».
Хтось енергійно постукав у вхідні двері.
— Ти гадаєш, погано тобі? — скривилась я, підводячись. — Аліса як хопиться мене, то не відпускатиме всенький день.
Чарлі замислено кивнув, міркуючи, що йому таки й справді пощастило. Я на мить схилилася, щоб цьомнути його в маківку, — він спалахнув і закашлявся, — а тоді попрямувала до дверей, щоб відчинити своїй найкращій подрузі й майбутній зовиці.
Зачіска Аліси на цей раз не стирчала навсібіч, як зазвичай, — вона уклала волосся гладкими кучериками довкола свого янгольського личка, яке — за контрастом — не втрачало ділового виразу. Заледве кинувши через плече: «Добридень, Чарлі», — вона витягнула мене з будинку.
Коли я залізла в «Порш», Аліса окинула мене оцінювальним поглядом.
— О Боже, поглянь на свої очі! — вона осудливо поцокала язиком. — Ти чим займалася? Всю ніч не лягала?
— Майже.
Вона сердито зиркнула на мене.
— У мене зовсім мало часу, щоб зробити з тебе красуню, Белло, тож ти могла б сама потурбуватися про якість вихідних матеріалів.
— Ніхто не сподівається побачити красуню. Гірше, якщо я раптом засну під час церемонії й у потрібному місці не здатна буду вимовити «так», і тоді Едвард вислизне з моїх рук.
Вона розсміялася.
— Коли справа до цього дійде, я тебе лясну букетом.
— Дякую.
— Щоб добряче виспатися, матимеш завтра доволі часу на літаку.
Я звела брову. Завтра, замислилась я. Якщо вже сьогодні після весільного бенкету ми виїдемо, а завтра ще будемо на літаку… ми ж їдемо не в Бойсе, столицю штату Айдахо? Едвард навіть не натякнув. Я не надто переймалася через цю таємницю, проте дивно-таки було не відати, де я спатиму наступної ночі. Або, маю надію, не спатиму…
Аліса збагнула, що бовкнула зайвого, і нахмурилася.
— У тебе все спаковане і готове до від’їзду, — сказала вона, щоб відвернути мою увагу.
Спрацювало.
— Алісо, я б воліла, аби ти дозволила мені самій спакувати речі!
— Тоді б ти могла зарано про дещо здогадатися.
— А ти б не мала нагоди походити крамницями.
— За кілька годин ти офіційно станеш моєю родичкою. То чи не час уже позбутися упередженості до нового одягу?
Я неуважно дивилась у вікно, аж поки ми не під’їхали до будинку.
— Він уже повернувся? — запитала я.
— Не хвилюйся, коли заграє музика, він буде на місці. І байдуже, чи він повернувся, ти все одно не зможеш його побачити. Ми дотримуємося традицій.
Я фиркнула:
— Традицій!
— Ну, якщо не зважати на вибір нареченого і нареченої…
— Я певна, він уже подумки підглянув.
— О ні — ось чому тільки я бачила тебе у весільній сукні. І я ретельно намагаюся не згадувати про це, коли він десь поблизу.
— Що ж, — мовила я, коли ми завернули у двір, — бачу, ти знайшла застосування прикрасам, які зосталися від випускного.
Три милі від паркана до будинку знову були прикрашені сотнями тисяч миготливих ліхтариків. Але цього разу додалися ще й білі атлaсні банти.
— Далі покладеш — ближче знайдеш. Ну, радій тому, що побачила, бо всередину я тебе все одно не пущу до пори, до часу.
Вона завернула у схожий на печеру гараж, який розташований був на північ від будинку. Великий джип Еммета й досі не повернувся.
— Відколи це нареченій навіть не можна побачити весільні прикраси в будинку? — запротестувала я.
— Відтоді, як наречена поклала на мене відповідальність за організацію весілля. Хочу, щоб ти, коли спускатимешся сходами у вітальню, отримала повне враження.
Вона затулила мені очі рукою, перш ніж дозволити увійти до кухні. Запах вразив мене.
— Що це? — вигукнула я, поки вона вела мене в будинок.
— Що, заміцний? — у голосі Аліси забриніла стурбованість. — Ти — перша людина в хаті, сподіваюся, я не переборщила.
— Запах чудовий! — запевнила я її. П’янке, але не нав’язливе, збалансоване поєднання різних пахощів було ніжним і бездоганним. — Помаранчевий цвіт… бузок… щось іще… Так?
— Дуже непогано, Белло. Ти тільки не впізнала фрезії та троянди.
Вона так і не відтулила долоню від моїх очей, допоки ми не опинились у величезній ванній кімнаті. Я втупилась у довгу полицю, заставлену цілим набором косметики, наче в салоні краси, — і тут-таки почала даватися взнаки безсонна ніч.
— А це справді потрібно? Поряд із ним я все одно матиму простацький вигляд.
Вона підштовхнула мене до низенького рожевого стільця.
— Коли я над тобою попрацюю, ніхто не наважиться вжити епітет «простацький» щодо тебе.
— Тільки тому, що боятимуться: ти висмокчеш у них усю кров, — пробурмотіла я. Відкинулася на спинку стільця і заплющила повіки, сподіваючись хвильку подрімати, поки наді мною працюватимуть. Я й справді то поринала в дрімоту, то поверталася до реальності, поки Аліса робила мені маску, м’яла й полірувала кожен сантиметр моєї шкіри.
Коли Розалія, у шурхітливому сріблястому халаті та з золотистим волоссям, короною викладеним на голові, прослизнула у двері ванної кімнати, було вже пополудні. Вона була такою вродливою — я ледь не заплакала. Який сенс виряджатися, коли Розалія буде поряд?
— Вони вже вдома, — сказала вона — й миттю мій дітвацький напад хвилювання минувся. Едвард повернувся.
— Не пускай його сюди! — мовила Аліса.
— Сьогодні він не наважиться заступити тобі шлях, — запевнила її Розалія. — Він занадто любить життя. Есме звеліла їм закінчити останні приготування надворі… А тобі потрібна допомога? Я могла би зробити зачіску.
У мене відпала щелепа. Довго не могла я згадати, як саме стуляється рот.
Ніколи Розалія не виявляла до мене прихильності. Крім того, напруга між нами навіть зросла, коли Розалія дізналася, який саме вибір я зробила. Незважаючи на її неймовірну красу, на люблячу родину, на Еммета — рідну душу, вона б усе віддала за те, щоб бути людиною. І ось тут я — легковажно відмовляюся від того, про що вона мріяла все життя, наче то якийсь непотріб. Тут уже годі завоювати її прихильність!
— Звісна річ, — легко погодилась Аліса. — Можеш починати заплітати коси. Хочу, щоб вони отак перевивалися. Вельон піде сюди, під низ.
Її пальці пробіглися по моєму волоссю, зважуючи пасма, перекручуючи їх, детально пояснюючи, як вона хоче зробити. Потому її замінила Розалія, укладаючи мені коси пальцями легкими, як пір’їнки. Аліса ж повернулася до мого обличчя.
Коли Аліса схвалила зроблену зачіску, то миттю відправила Розалію по весільну сукню; далі треба було знайти Джаспера, який поїхав забирати з готелю мою маму і її чоловіка Філа. З першого поверху будинку до мене долинали слабкі звуки: відчинялися й зачинялися двері. Потім почали долітати голоси.
Аліса примусила мене підвестися, щоб одягнути на мене сукню, не зіпсувавши зачіски й макіяжу. Коли вона застібала на спині довгий ряд ґудзичків-перлин, у мене підгиналися й трусилися ноги, аж хвилями ходив по підлозі поділ сукні.
— Дихай глибше, Белло, — підбадьорила мене Аліса. — Спробуй стишити серцебиття. Бо ти упрієш, і вся косметика попливе.
Я саркастично скривила обличчя:
— Легко тобі говорити.
— А тепер мені самій треба вдягнутися. Ти на дві хвилини можеш узяти себе в руки?
— Ну… мабуть…
Вона закотила очі й вибігла з ванної кімнати.
Я зосередилася на диханні, рахуючи кожен вдих і видих, і втупилась у малюнок, який намалювало світло на тоненькій тканині моєї сукні. Я не наважувалася навіть глянути у дзеркало — боялася, що мій власний образ у весільній сукні викличе нову хвилю нестримної паніки.
Ще я не нарахувала двісті вдихів-видихів, як повернулася Аліса, одягнена в сукню, яка струменіла вздовж її стрункої фігури, мов сріблястий водоспад.
