Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро (бесплатные книги онлайн без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Вода з цього джерела врятувала багато життів, — розповідала Орія, — це джерело і цей яр заповіла нашим предкам Мати-Лисиця.

— Але чому ти розповідаєш мені про це джерело? — запитав Атей.

— Якщо я переможу тебе у двобої, то ти вже нікому не зможеш про нього розказати, — якось невпевнено вимовила Орія.

— Ну, це якщо, — буркнув Атей, опустивши голову, йому згадався двобій з Орією на березі Борисфену. — Скажи, а де ти навчилася так вправно володіти кинджалом?

Орія посміхнулася:

— Мої предки теж колись були царськими скіфами. Але потім визнали владу сарматів. Це було дуже давно. У нас кожна дівчина вступає до якогось таємного військового товариства. Але наше товариство Матері-Лисиці наймогутніше. Хіба що тільки дівчата з клану Змії можуть рівнятися з нами. Але їх святилище знаходиться на одному з кам’яних островів Борисфену. Всі наші таємні посвяти та навчання військовому мистецтву, яке заповіла нам Мати-Лисиця, проходять у цьому яру. В День Посвяти ми довго співаємо пісні на честь Матері-Лисиці, приносимо їй жертви й закликаємо її дух. Тоді вона приходить під час видіння і каже кожній про зброю, якою кожна з нас буде володіти найкраще. Так, Томірида отримала довгий меч, Лаена — спис, а я — кинджал.

— І ти на власні очі бачила Матір-Лисицю? — запитав Атей.

— Про це не можна розповідати, бо тоді Мати-Лисиця може розлютитися, а від її помсти ніхто не зможе втекти. Розповідають, що колись, дуже давно, коли сармати тільки з’явилися на берегах Борисфену і ще підкорялися скіфам, один скіфський цар вирішив узяти собі в наложниці одну дуже гарну дівчину з сарматського племені саїв. Вона не хотіла йти за скіфського царя. Тим більше, що він був дуже старий і невдовзі мав померти. А за вашим звичаєм скіфських царів завжди ховали разом із жінками та наложницями. Тоді сарматська дівчина вирішила втекти. Довго вона уходила від гонитви, кінь її пав у степу, і вона ледь змогла добратися до цього яру. Наші боги вирішили врятувати її, і вона перетворилася на дух Матері-Лисиці. Воїни, що переслідували її, обшукали весь яр, але дівчину не знайшли. Тоді вони вирішили заночувати тут. До ранку ніхто з них не дожив. З того часу почався занепад скіфської влади у цих степах.

— А які жертви ви приносите Матері-Лисиці? — запитав Атей і озирнувся навколо. Йому стало трохи ніяково. Яр, який здавався йому досі таким привітним і затишним, тепер викликав у нього зовсім інші почуття. Хлопцю навіть здалося, що десь між деревами майнули якісь зловісні примари.

Але Орія не відповіла на запитання Атея, а в її очах блимнули недобрі вогники.

Глава 10. Жертовник Священного Яру

Минув ще один тиждень. Атей відчував, що він повністю відновив свої сили, а рана нагадувала про себе тільки в снах, у яких страшний вершник все намагався поцілити хлопця своєю стрілою. Весна вже владно панувала над степом. Іноді Атей вибирався з яру й дивився у відкритий степовий простір. Високі ковила вже вкрили землю, і степ, здавалося, коливався під легким вітром.

Атей відчував, що у нього вже вистачить сил покинути яр, у якому відчуття близької небезпеки все більше й більше підступало до його серця. В цей день хлопець остаточно вирішив відправитися в подорож.

Вранці Орія знову відправилась на полювання. Атей прив’язав до чересу горит зі стрілами й акінак. Залишалося тільки зробити собі лук. Без цієї зброї у відкритому степу годі було й сподіватися залишитися живим. Потім він збирався забрати Щит Таргітая й відправитися в степ.

Атей підхопив свої вояцькі лахи й пішов у глибину яру вздовж струмка. Дерева навколо ставали все густішими. Промені сонця, пробиваючись крізь зелене листя, яке щойно почало вкривати гілля, кидали на землю примарні тіні. Хлопець уважно придивлявся до дерев, сподіваючись знайти годящу для доброго лука гілку. Але дерева здебільшого були старі, сухі та покручені, або ж занадто молоді.

Так Атей дістався великої галявини, посередині якої, старанно обкладене темним, покритим мохом камінням, знаходилося те саме чарівне джерело, про яке розповідала Орія. Він озирнувся навколо й завмер. Галявину оточували високі дерева. Їх покручені товсті гілки, закриваючи небо, хижо звисали над головою, немов збиралися ухопити непрошеного прибульця. Атей побачив, що перед джерелом стояв великий камінь, посередині якого був видовбаний глибокий жолоб. На камені були вирізьблені якісь загадкові візерунки, але у напівтемряві розібрати їх було дуже тяжко. Утім, особливого бажання це робити у Атея й не виникло. Камінь був вкритий темними плямами, і від нього віяло холодом і смертю.

Хлопець мимоволі відсахнувся від каменя, і під ногами його щось хрумкнуло. Він опустився на коліно і побачив, що з-під пожовклого листя, яке товстим шаром вкривало землю, темніють залишки іржавого панцира. Атей, стримуючи подих, підійшов до дерев. Те, що у напівтемряві здалося хлопцю зламаними гілками, виявилося цілими в’язками старої зброї, прибитої до стовбурів.

Старі заіржавлені панцири, пробиті шоломи, мечі, бойові сокири, спорохнілі горити, з яких повисипалися на землю стріли, кинджали, луки, — якої тільки зброї тут не було! Під одним з дерев Атей побачив тугий лук, прикрашений кістяними пластинами. Згорнута кільцем тятива лежала біля нижнього кінця лука, прикрашеного майстерно вирізьбленою з кістки головою грифона. Атей поклав долоню на лук. Щось примусило його підняти голову. Серед гілок дерев прямо на нього дивилися своїми чорними проваллями людські черепи. Атей відсахнувся, нахилив голову й гарячкувато зашепотів: «Володар цього луку, дозволь мені взяти твою зброю, кожен мій постріл з нього буде гідний тебе».

Атей схопив лук, низько схилив голову у поклоні й підхопився. Тепер найбільше за все йому хотілося тікати якнайдалі від цього страшного яру.

— Але ж ми ще не завершили двобій! — раптом почув він за своєю спиною тихий голос.

Атей рвучко обернувся, схопившись за руків’я акінаку.

Прямо перед ним стояла Орія. В руках у неї блищав кинджал, а на губах грала зловісна посмішка.

Атей вихопив акінак. Його тіло затремтіло від люті.

— Залишайся тут сама! Я не хочу битись з тобою! — закричав він, — мені нема діла ні до тебе, ні до вашої Матері-Лисиці!

— Хіба так скіфські воїни дякують за порятунок власного життя? — насмішкувато промовила Орія, але посмішка вже зникла з її обличчя. В очах з’явився презирливий вираз.

— Утім, який ти воїн? — продовжила вона, наближаючись до хлопця, недбало тримаючи кинджал у руках, — ти не воїн, ти вічно кудись тікаєш. Зараз я вб’ю тебе, а твій щит буде висіти над деревом, серед гілок якого буде стирчати твоя відрубана голова. І це буде мій подарунок Матері-Лисиці.

Атей не міг впізнати дівчину, яка здавалась останні дні такою спокійною і навіть лагідною. Тепер у її рухах з’явилося щось хиже, немов дух Священної Лисиці повністю захопив її душу.

— Мати-Лисице! — вигукнула дівчина, звертаючись кудись у глибину яру, де похмуро темніли стовбури дерев. — Мати-Лисице, я присвячую цього скіфа тобі!

Із цими словами Орія підскочила до Атея й нанесла блискавичний удар. Атей, який ледь встиг вихопити свій акінак, відбив лезо кинджалу й відстрибнув у бік. На мить вони застигли, виставивши перед собою зброю й тяжко дихаючи. Атей бачив, як несамовита лють палає в очах Орії.

Атей відчував, що ще мить, і йому прийдеться прийняти смертельний двобій…

Декілька стріл зі свистом вп’ялися у землю, розділяючи Атея і Орію. Хлопець відсахнувся, здивовано обернувшись — навкруги, щільно оточуючи галявину, виструнчилося не менше двох десятків вершниць із луками. Коло розступилося, і наперед виїхала жінка на сірому коні. З-під золотого шолому, майже до сідла вибивалися довгі пасма чорного волосся. Амазонка підняла руку, і вершниці спрямували луки прямо на Орію та Атея. Хлопцю навіть здалося, що він почув рипіння напнутої тятиви.

Кинджал випав з рук Орії, вона опустилася на землю й низько схилила голову перед вершницею.

Перейти на страницу:

Білий Дмитро читать все книги автора по порядку

Білий Дмитро - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Шлях Срібного Яструба отзывы

Отзывы читателей о книге Шлях Срібного Яструба, автор: Білий Дмитро. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*