Міжконтинентальний вузол - Семенов Юлиан Семенович (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗

Запитання: Хто з представників іноземних розвідок, крім п'яти чоловік, яких ви назвали, зустрічався з вами під час вашого другого приїзду в Лондон?

Пеньковський: Під час другого приїзду в Лондон на другій чи третій зустрічі я побачив англійця, не відомого мені раніше, він знав трохи російську мову і був, як мені здається, судячи з того, як зверталися до нього розвідники, керівником однієї з секцій англійської розвідки. Розмову він вів зі мною конкретніше, цікавився, як я живу, працюю, моїми побутовими умовами, настроєм, моїм станом здоров'я, членами моєї сім'ї, можливостями подальшої роботи в Радянському Союзі. На закінчення він побажав мені успіхів у роботі.

Запитання: Яке завдання ви одержали від іноземних розвідників тоді, коли розмовляли з ними?

Пеньковський: Незважаючи на те що я вже передав їм багато матеріалів і фотозвітів, я дістав завдання й далі фотографувати ці документи, бо вони становлять інтерес. Крім того, мені веліли частіше зустрічатися зі своїми товаришами — військовослужбовцями, цікавитися питаннями воєнного характеру…

Запитання: Як було обумовлено подальший зв'язок з розвідниками після вашого від'їзду з Лондона?

Пеньковський: По-перше, було запропоновано односторонній радіозв'язок. По-друге, було сказано, що пан Вінн поїде на французьку промислову виставку, яка відбудеться в Москві у серпні 1961 року, не пригадую точно, здається, наприкінці серпня. Ось ці два канали, і третій канал — Анна Чізхолм.

Запитання: Чи передавали ви щось через Вінна іноземним розвідникам цього разу?

Пеньковський: Я двічі передавав пакети через Вінна. II них були: лист, експоновані фотоплівки, зламаний фота парат «Мінокс». Од Вінна я двічі одержував фотоплівку для фотоапарата «Мінокс», мені також передали новий фотоапарат замість поламаного, коробку від цукерок Драже», в якій я мав передати матеріали шпигунського характеру.

Запитання: Уточніть, які вказівки були про умови зв’язку за допомогою коробки цукерок?

Пеньковський: У цю коробку я мав покласти відповідні матеріали чи плівку й о шістнадцятій годині з'явитися на Цветной бульвар будь-якого дня, крім дощової погоди. Підійшовши до дітей Анни, звернути увагу на дитину (а їх у Анни було троє), зробити такий жест любові до дітей — дати дитині коробку цукерок. Шоколадні передавати не радили, бо вони ж дорогі й на це могли звернути увагу перехожі.

Запитання: Ви виконали вказівку іноземних розвідок про передачу відомостей через Анну Чізхолм?

Пеньковський: Так, цю вказівку я виконав, я передав їй коробку цукерок з чотирма фотоплівками, на яких сфотографував чотири звіти Державного комітету по КНІР.

Запитання: Розкажіть, за яких обставин ви передали коробку?

Пеньковський: Одного дня, не пригадую, в неділю чи в будень, у перших числах вересня, в призначений час — о шістнадцятій годині я прибув у цей район, без усяких труднощів знайшов вказане місце й побачив там Анну, що гуляла з дітьми. Підійшовши, я сіп на лавочку біля дітей, одне з них чи двоє, зараз не пригадую, але одне гралося в піску. Я поплескав дитину по щоці, погладив по голові й сказав: «Ось тобі цукерки, їж». Анна все це бачила.

Запитання: Скільки приблизно років було дитині?

Пеньковський: Діти були маленькі, десь від чотирьох до восьми років. Старша дитина була шкільного віку, а ті двоє — дошкільного.

Запитання: Анна сиділа на тій же лавочці, що й діти?

Пеньковський: Так, але я сів не біля Анни, а на другому кінці лавочки, ближче до дітей. Усе відбулося буквально за кілька хвилин; потім я встав і пішов. З Анною ніякої розмови в мене не було.

Запитання: Отже, для маскування шпигунських зв'язків використовували навіть дітей Анни?

Пеньковський: Виходить, так.

Запитання: Коли і з якою метою ви прибули до Франції?

Пеньковський: До Франції я вилетів керівником делегації радянських спеціалістів, які мали побувати на радянській промисловій виставці й відвідати ряд фірм за профілями своєї спеціальності.

Запитання: Ви використали це відрядження для продовження своєї злочинної шпигунської діяльності?

Пеньковський: Так, я використав його для цього.

Запитання: Коли ви прибули до Франції?

Пеньковський: Я прибув в аеропорт Ле-Бурже 20 вересня 1961 року, де мене зустрічав пан Вінн. З собою я привіз п'ятнадцять експонованих фотоплівок і передав їх у машині Вінну. З аеропорту Ле-Бурже ми поїхали в готель у районі нашого посольства в Парижі. Там для мене забронювали номер. У машині Вінн сказав, що я зустрінуся з іноземними розвідниками днів через два-три, і він покаже мені місце, де мене чекатимуть. Цього разу Вінн не возив мене в район конспіративної квартири, а тільки підвіз до мосту через Сену, неподалік від готелю, й сказав, що на другому кіпці мосту мене зустріне хтось із його знайомих. Так воно й було.

Запитання: Який характер мали матеріали, зняті вами на п'ятнадцяти фотоплівках і передані Вінну?

Пеньковський: Ці матеріали мали економічний і політичний характер.

Запитання: А відомості воєнного характеру були в них?

Пеньковський: Ні, не було. Воєнну інформацію я давав усно.

Запитання: Хто з розвідників був присутній на цих зустрічах?

Пеньковський: На цих зустрічах були присутні п'ять розвідників, яких я назвав: три англійські й два американські, і з ними всіма я зустрічався п'ять разів.

Запитання: Назвіть цих осіб.

Пеньковський: Ослаф, Радж, Грільє, Александр, Майл.

Запитання: Який характер мали ці зустрічі?

Пеньковський: Ці зустрічі мали конспіративний характер, і на цих зустрічах знову йшлося про необхідність вивчення шпигунської техніки. Я вивчав два радіопередавачі, контейнери для закладання шпигунських відомостей у тайники, різноманітні за своєю конструкцією. Ось такі повні завдання вирішувалися на цих зустрічах.

Запитання: Чи були розмови про матеріали, які ви передали раніше?

Пеньковський: Так, аналізували матеріали, які я передав. Крім того, розвідники цікавилися моїми знайомими серед працівників радянського посольства в Парижі, складом нашої радянської делегації.

Запитання: Чи показували вам фотокартки, на яких були ваші знайомі?

Пеньковський: Так, мені показували фотоальбом, де я побачив знайомих із посольства.

Запитання: А крім співробітників посольства ви ще когось із знайомих упізнали?

Пеньковський: З цією метою мені показали фотокартки співробітників торгпредства, радянських представників — економістів, техніків-спеціалістів, які бувають у Франції.

Запитання: А про військовослужбовців ішла мова?

Пеньковський: Так, вони запитували, кого я знаю з військовослужбовців. Я зустрів одного знайомого, якого трохи знав і який там працював військово-морським аташе. От про нього й говорили.

Запитання: Ви зустрічалися в Парижі з Анною Чізхолм?

Пеньковський: На передостанній зустрічі з розвідниками на конспіративній квартирі я побачив Анну; я був здивований, що вона в Парижі. Мені сказали, що Анна в Парижі проводить спою відпустку. Тоді ж ми з Анною знов уточнили місця і час зустрічей.

Запитання: Чи були вироблені інші способи зв'язку з іноземними розвідниками, крім зв'язку через Вінна й Анну?

Пеньковський: Так, тоді ж докладно обговорювалося питання, як використати тайник «номер один», який мені назвали, і йшла мова також про вибір місця, де я міг би обладнати інші тайники.

Запитання: Які ще, крім тайників, способи зв'язку запропонували вам розвідники?

Пеньковський: Мені запропонували ще один спосіб зв'язку, який можна було використати в разі гострої потреби й неможливості вдатися до попередніх варіантів зв'язку. Для цього я кожного місяця двадцять першого числа о двадцять першій годині мав приїздити в район готелю «Балчуг» і по заздалегідь обумовленому паролю діставати через зв'язкового вказівки або ж передавати йому шпигунські матеріали.

Запитання: Який було обумовлено пароль?

Пеньковський: Я повинен був прогулюватись по набережній з цигаркою в зубах, а в руці тримати книжку чи пакет, загорнуті в білий папір. Очевидно, опис мого зовнішнього вигляду був відомий тому, хто прийде на зв'язок. До мене мав підійти чоловік у розстебнутому пальті, також з цигаркою в зубах і сказати: «Містер Алекс, я від ваших двох друзів, які шлють вам свій великий, великий привіт». Повторення двічі «великий, великий» та «від ваших двох друзів» і означало умовний знак.

Запитання: Якою мовою мала вестися розмова?

Пеньковський: Англійською.

Запитання: Чи була домовленість у Парижі про встановлення зв'язку в Москві з якимсь американським дипломатом?

Пеньковський: Ні, в Парижі мені про це нічого не говорили. Я дізнався про це з інструктивного листа, одержаного від Гревілла Вінна в липні 1962 року, й по тих фотокарточках, які мені тоді ж показав Гревілл Вінн.

Запитания: А коли ви дізналися про ім'я Джонсон?

Пеньковський: Про ім'я Джонсон я дізнався з того самого листа, якого одержав 2 липня 1962 року через Гревілла Війна, в день його приїзду до Москви.

Запитання: Як ви домовилися про вашу зустріч із Джонсоном, і як ви його мали впізнати?

Пеньковський: Мене повідомили, що Джонсон приїхав до Москви недавно, здається, якщо мені не зраджує пам'ять, на посаду другого секретаря американського посольства з питань чи то культури, чи то сільського господарства (я зараз точно не пригадую). В листі було сказано, що я повинен ознайомитися з особою Джонсона по його фотокартках, які мені покаже Гревілл Вінн, і що після цього я зможу з ним зустрічатися на офіційних дипломатичних прийомах, куди мене запрошуватимуть.

Запитання: Крім фотокарток, про які ще ознаки домовлялися, щоб упізнати Джонсона?

Пеньковський: У Парижі була розмова, що надалі, якщо виходитиме на мене нова людина для підтримання зв'язку, то в неї має бути булавка на галстуці, інкрустована червоними камінцями.

Запитання: Отже, в Парижі про це була розмова?

Пеньковський: Так. Вибачте, я забув про зміст цієї розмови, але вона мала зональний характер і не стосувалася Джонсона чи будь-кого іншого.

Запитання: Джонсон — це справжнє прізвище?

Пеньковський: Ні, його справжнє прізвище — Карлсон.

Запитання: А коли ви про це дізналися?

Пеньковський: Я про це дізнався пізніше, коли ми з ним познайомилися.

Запитання: Які завдання ви одержали від розвідників у Парижі?

Пеньковський: У Парижі я одержав завдання і далі фотографувати матеріали в Комітеті, причому намагатись фотографувати матеріали післявоєнного періоду, останніх років і ті, що стосуються найбільш розвинутих у промисловому відношенні капіталістичних країн.

Запитання: Яке ще завдання вам дали в Парижі?

Пеньковський: Мені дали завдання бути готовим прийняти інструкції по радіопередачі, уважно їх вивчити на базі тієї практичної підготовки, яку я дістав під час перебування в Парижі, й підготуватися до одержання самої техніки.

Запитання: Чи давали вам завдання розширити ваші знайомства серед військовослужбовців Радянської Армії та Військово-Морського Флоту?

Пеньковський: Так, мені запропонували розширити коло таких знайомств.

Запитання: З якою метою?

Пеньковський: Щоб одержувати від них різну воєнну Інформацію, яку я повинен був запам'ятовувати й передавити розвідникам.

Запитання: Яке ще завчання ви дістали?

Пеньковський: Дістав потвердження підтримувати зв'язок з Анною. Це було пов'язано з тим, що пан Гревілл Війн не скоро приїде до Москви. Так воно й вийшло.

Запитання: Чи цікавились іноземні розвідники якимись документами військовослужбовців Радянської Армії та Військово-Морського Флоту?

Пеньковський: Іноземні розвідники запитували, які я маю можливості доступу до документів військовослужбовців. Я сказав, що можу попросити в товаришів під будь-яким приводом особисте посвідчення, просто, мовляв, заради цікавості. Вечеряючи з одним офіцером (прізвище його не пригадую), я попросив у нього особисте посвідчення й потім описав його в донесенні…