Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗
— Та я ж нічого не знаю, — сказав він. — Сомс нічого мені не розказує. Мабуть, він поставиться прихильно до твоєї пропозиції — все залежатиме від ціни.
— Он як! — відповів старий Джоліон. — А я не жду від нього милості!
І він, обурений, надів капелюха.
Двері відчинилися, до кабінету зайшов Сомс.
— Там чекає полісмен, — сказав він з кривою усмішкою. — Він питає дядечка Джоліона.
Старий Джоліон глянув на нього сердито, а Джеймс мовив:
— Полісмен? Не розумію, чого йому треба. Але ти, мабуть, знаєш, чого він прийшов, — додав він, підозріливо позирнувши на старого Джоліона. — Ну що ж, поговори з ним.
Поліцейський інспектор стояв у холі, його світло-голубі очі мляво розглядали з-під важких повік гарні старовинні меблі, які Джеймс придбав на славетному аукціоні у Мавроджано на Портмен-сквер.
— Прошу сюди, мій брат у цій кімнаті, — сказав йому Джеймс.
Інспектор шанобливо приклав два пальці до козирка і зайшов у кабінет.
Джеймс дивився йому вслід, охоплений якимсь лихим передчуттям.
— Ну що ж, — сказав він Сомсові. — Незабаром ми довідаємося, чого йому треба. Дядечко прийшов розпитати про будинок.
Він повернувся разом із Сомсом у їдальню, але й там не міг заспокоїтись.
— Цікаво, чого йому треба? — промимрив він знову.
— Кому? — запитав Сомс. — Інспекторові? Його послали сюди зі Стенгоуп-гейт, оце і все, що я знаю. Мабуть, «сектант» дядечка Джоліона попався на якійсь крадіжці!
Але, незважаючи на вдаваний спокій, у Сомса було важко на серці.
Через десять хвилин старий Джоліон зайшов у їдальню.
Він підійшов до столу і мовчки спинився, сіпаючи свої довгі сиві вуса. Джеймс дивився на нього, роззявивши рота йому ще ніколи не доводилося бачити брата в такому дивному стані.
Старий Джоліон підняв руку й поволі сказав:
— Босіні попав у тумані під омнібус, його задавило на смерть.
З висоти свого зросту він позирнув на брата й племінника проникливим поглядом і додав, карбуючи кожне слово.
— Кажуть, що це самогубство.
У Джеймса відвисла щелепа.
— Самогубство! З якої речі?
Старий Джоліон відповів суворо:
— Якщо комусь про це відомо, то тільки тобі й твоєму синові!
І Джеймс не промовив ні слова.
Всім людям, що дожили до похилого віку, навіть усім Форсайтам, довелося зазнати горя. Перехожий, який бачить їх у шатах звичайності, багатства й комфорту, ніколи не запідозрить, що їхній життєвий шлях затьмарений чорними тінями. І кожній людині поважного віку — навіть самому серу Уолтерові Бентему — думка про самогубство хоч один-єдиний раз стукала в душу, спинялась на порозі, і її не впускала тільки якась випадковість, чи невиразний страх, чи остання надія. Форсайтам важко відмовитися від власності Неймовірно важко! Дуже рідко вони зважуються на це, а може, й ніколи не зважуються; і все-таки іноді вони майже здатні на такий учинок!
Навіть Джеймс! Борсаючись у клубку думок, він раптом вигукнув:
— Та я ж читав про це вчора в газеті: «Попав під омнібус у тумані!» Ніхто не знав його прізвища!
Збентежений до краю, Джеймс поглядав то на сина, то на брата, але інстинктивно нізащо не хотів повірити чуткам про самогубство. Він не насмілювався навіть подумати про таке, бо це суперечило його інтересам, інтересам його сина і всіх Форсайтів. Він боровся з цією думкою, а що його натура завжди несвідомо відкидала те, з чим не можна було безпечно погодитися, то мало-помалу він подолав свій страх. Стався нещасливий випадок! Інакше й бути не могло!
Старий Джоліон перебив його роздуми.
— Смерть настала відразу. Вчора він цілий день лежав у лікарні. Ніяк не могли дізнатися, хто він такий. Я зараз їду туди; тобі з сином теж треба поїхати.
Ніхто не заперечив його наказу, і він перший вийшов з кімнати.
День був тихий, погожий, теплий, і, їдучи з дому до Парк-лейн, старий Джоліон наказав опустити верх карети. Відхилившись на спинку м'якого сидіння й курячи сигару, він з приємністю помічав свіжість повітря, і потік кебів, і метушню на тротуарах, і незвичайну, майже паризьку жвавість, що панує на лондонських вулицях, коли на зміну дощам і туманам настає перший ясний день. І старий Джоліон почував себе щасливим, уперше за багато місяців. Нарешті він скинув з душі тягар — звірився Джун; незабаром він житиме разом із сином і — що тішило його ще більше — разом із внуками (цього ранку він мав зустрітися з молодим Джоліоном у «Всякій всячині», треба ще раз поговорити про справи). До того ж його приємно збуджувала думка, що він говоритиме з Джеймсом про будинок, що він здобуде перемогу над ним і над Власником.
Тепер верх карети був піднятий: йому не хотілося дивитись на веселі вулиці; до того ж не треба, щоб Форсайтів бачили в одній кареті з інспектором поліції.
Дорогою інспектор знову заговорив про нещасливий випадок:
— Туман був не такий уже й густий. Кучер каже, що джентльмен устиг би відскочити вбік, але він наче навмисно йшов просто на коней. Очевидно, він дуже бідував: ми знайшли в його квартирі кілька заставних квитанцій, на банківському рахунку в нього нічого не було, а в сьогоднішніх газетах з'явилося повідомлення про цю судову справу.
Холодні голубі очі інспектора вдивлялися по черзі в кожного з трьох Форсайтів, що їхали разом з ним у кареті.
Старий Джоліон помітив із свого кутка, як пересмикнулось братове обличчя, як він ще дужче спохмурнів і стривожився. Справді, слова інспектора збудили усі Джеймсові сумніви й побоювання. Бідував… заставні квитанції… на рахунку нічого не було! Ці слова, що все життя маячіли в його свідомості як далеке страхіття, підтверджували версію про самогубство, яку треба було рішуче відкинути. Він спробував ззирнутися з сином, але Сомс сидів мовчазний, непорушний, і його рисячі очі не зустріли погляду батька. І, спостерігаючи їх, старий Джоліон бачив, який міцний існує між ними зв'язок, і його охопило пристрасне бажання, щоб і його син був поруч із ним, наче коло небіжчика мала відбутися битва, в якій йому доведеться самому зітнутися з цими двома. А в голові безнастанно крутилася думка, як запобігти тому, щоб ім'я Джун уплутали в цю справу. Джеймс може сподіватися на підтримку — у нього є син! То чого ж йому не послати по Джо?
Вийнявши візитну картку, старий Джоліон написав на ній:
«Приїзди негайно. Посилаю по тебе карету».
Вийшовши біля лікарні, він дав картку кучерові й звелів йому якнайшвидше їхати до клубу «Всяка всячина», і, якщо містер Форсайт там, то віддати йому картку й одразу привезти його сюди. Якщо ж містера Джоліона немає, то нехай почекає на нього.
Слідом за іншими він зійшов нагору сходами, спираючись на парасольку, і спинився на хвилинку, щоб трохи відсапатись. Інспектор сказав:
— Це і є морг, сер. Можете перепочити.
В порожній побіленій кімнаті, яку оживляв тільки сонячний промінь, що грав на чистій підлозі, лежало вкрите простиралом тіло. Твердою рукою інспектор узявся за краї простирала і відгорнув його. На них поглянуло незряче обличчя, і обабіч цього незрячого обличчя, що наче кидало їм виклик, стояли троє Форсайтів і мовчки дивилися на нього; і в кожного з них наростали в душі свої таємні почуття, страхи й жалі, що здіймалися й опадали, наче хвилі життя, від якого Босіні був назавжди відгороджений цими білими стінами. І властива кожній людині природжена індивідуальність, дивовижна пружинка, що надає її вдачі неповторних рис, навіювала кожному з них різні думки. Далекі один від одного і водночас такі близькі, вони стояли віч-на-віч із смертю і мовчали, потупивши очі.
Інспектор запитав упівголоса:
— Ви засвідчуєте особу цього джентльмена, сер?
Старий Джоліон кивнув головою. Він подивився на брата, що стояв проти нього почервонілий, напруживши сірі очі, на його довготелесу кощаву постать, яка височіла в похмурій задумі над покійником; потім подивився на поблідлого Сомса, що завмер поруч із батьком. І вся його ворожість до цих двох розвіялась, як дим, перед білими просторами смерті. Звідки вона береться, як вона приходить — ця смерть? Раптовий кінець усьому; крок наосліп дорогою, що веде… куди? Темрява, що поглинає проміння! Важкі безжальні жорна, між які судилося попасти кожній людині, що все-таки повинна зустріти свій кінець мужнім поглядом ясних очей! Хоч люди насправді тільки дрібні, жалюгідні комашки! І на обличчі старого Джоліона промайнула посмішка, бо Сомс, промимривши щось упівголоса інспекторові, тихенько вислизнув за двері.
