Чуття і чутливість - Остин Джейн (читать книги онлайн .TXT) 📗

Полковник Брендон тепер знайшов щастя, яке, на думку всіх, хто почував до нього дружбу, він більш ніж заслужив. У Маріанні він знайшов утіху від усіх минулих жалів, її ніжність і її товариство повернули йому колишню веселість і бадьорість духу. І всі вимогливі друзі з однаковим захопленням і переконанням визнали, що, ощаслививши його, Маріанна знайшла в цьому і власне щастя. Ділити своє серце вона не вміла і з часом віддала його чоловіку з тією ж беззастережністю і повнотою, як колись Віллоубі.

Цього останнього звістка про її заміжжя вразила дуже боляче, а незабаром покарання його і зовсім завершилися, коли місіс Сміт забажала пробачити йому і, згадавши, що причиною такої поблажливості був його шлюб з гідною дівчиною, дала йому підставу припустити, що, вчини він з Маріанною так, як того вимагали честь і шляхетність, він міг би отримати відразу і щастя і багатство. Сумніватися в тому, що Віллоубі щиро розкаявся в поганій своїй поведінці, яка обернулася для нього покаранням, потреби немає, бо він ще довго згадував про полковника Брендона із заздрістю, а про Маріанну — з жалем. Проте не слід вважати, що він залишився невтішним навіки, що він уникав товариства, або поринув у гнітючу меланхолію, або помер від розбитого серця, бо нічого подібного не сталося. Він жив, щоб отримувати задоволення, і частенько його отримував. Його дружина зовсім не завжди перебувала в кислому настрої, і йому траплялося проводити час удома не без приємності; а коні, собаки, полювання та інші подібні розваги правили йому за достатню заміну сімейного блаженства.

Проте до Маріанни — всупереч нечемності, з якою він пережив її втрату, — він назавжди зберіг ту ніжність, яка пробуджувала в ньому жваве зацікавлення до всього, що з нею відбувалося, і перетворила її для нього на таємне мірило жіночої досконалості. Згодом він не раз знизував плечима, зачувши похвали якій-небудь юній красуні, що засліпила товариство, і твердив, що їй далеко до місіс Брендон.

У місіс Дешвуд вистачило розсудливості не розлучатися з Бартоном і не підшукувати собі затишного котеджу в Делафорді; і, на превелике задоволення сера Джона і місіс Дженнінгс, які сумували через те, що в них забрали Маріанну, Маргарет не тільки досягла віку, коли її можна було запрошувати на вечори з танцями, але й дала підстави вважати, що в неї можуть з’явитися таємні поклонники.

Між Бартоном і Делафордом підтримувався той постійний зв’язок, в якому знаходить втілення справжня родинна любов, а кажучи про щастя Елінор і Маріанни, серед їх чеснот слід згадати одну, і неабияку: вони були сестрами і жили в найближчому сусідстві, але примудрялися не сваритися між собою і не охолоджувати дружбу між своїми чоловіками.