Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Брати грому - Андрусяк Михайло (лучшие бесплатные книги .txt) 📗

Брати грому - Андрусяк Михайло (лучшие бесплатные книги .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Брати грому - Андрусяк Михайло (лучшие бесплатные книги .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Два роки ми з Євгеном Сверстюком були сусідами по нарах. Людина надзвичайно скромна і врівноважена, справжній філософ-мислитель і естет. Євген Пронюк був до пари Сверстюкові — обидва розумні, добрі, чуйні, м’які. Але в питаннях принципових Євгени стояли на своєму, мов гранітна скала, не поступалися своїм ні на йоту, витримані, мужні, стійкі…

Іван Світличний запам’ятався із зони як добрий стратег, інтелектуал-розумаха, тримався відособлено, спілкувався лише з окремими в’язнями, не мав тісного контакту з масами, хоча й давав розумні поради, загал його особливо не визнавав. Справжніми провідниками в таборі зарекомендували себе Сверстюк, Пронюк і Валерій Марченко. Вони були душею зони, натхненниками усіх табірних справ. За такими поводирями-трибунами люди йшли безоглядно. Організаторськими здібностями і молодечим запалом у цій трійці виділявся Марченко.

Відвагою і мужністю з-посеред невільницького люду вирізнявся Тарас Мельничук. Постійно був у перших лавах, якшо йшлося про якісь акти непокори владі, вимог щодо прав людини, ніколи не ховався за чиїсь спини. Я гордився молодим своїм краянином, уродженцем Уторопів на Косівщині. Тарас з’явився на світ Божий 20 серпня 1938 року і дуже шкодував, що не раніше, бо воював би в УПА. Про це молодий в’язень неодноразово говорив. По закінченні Уторопської семилітки Тарас навчався в Яблунові, а далі — університет у Чернівцях. Зарекомендував себе талановитим поетом. 1967 року зумів видати в Ужгороді збірку поезій «Несімо любов планеті», а в січні сімдесят другого поета заарештували. Суд, який відбувся 11 травня 1972 року, присудив йому за збірку «крамольних» віршів «Чаґа» три роки таборів. А саму збірку кагебісти також «заарештували» і заховали до архівів на десятиліття. Мельничук зумів у неволі написати на цигарковому папері десятки віршів, які дружина Марія умудрилася передати до Канади його дядькові Федорові Мельничукові. Цивілізований світ довідався про поета-невільника Тараса Мельничука. Три листи написав Тарас у таборі до влади: до Президії Верховної Ради УРСР, генеральному прокуророві СРСР і прокуророві Пермської області. У них пропонував, аби його розстріляли. На такий відчайдушний крок могла зважитися тільки дуже мужня і вольова людина. Після звільнення вороги не давали поетові спокою, його запроторювали навіть до лікарні для психічно хворих. Але не зламали борця. Тоді кагебістські вислужники спровокували п’яну бійку, і у квітні 1979 року Тарас Мельничук, людина добра і чуйна, потрапляє за ґрати як карний злочинець на чотири роки. Відбував у Вінниці. 20 серпня 1990 року, на поетові уродини, «добрі» люди спалили батьківську хатину в Уторопах, де замешкував Тарас. Згоріли рукописи десятків книг. Так конаюча комуністична система помстилася великому поетові. На зоні Тарас не пропустив жодної групової голодовки, жодного разу не відмовився поставити підпис під актом протесту. Ми часто спілкувалися, згадували рідні Карпати, які обидва любили понад усе. Тарас шив рукавиці, бо, окрім металообробного цеху, відновили швейний, в якому шили рукавиці й фільтри для установок з переробки урану. Фільтр являв собою верету завдовжки в два метри і завширшки в метр з якогось грубого білого, папероподібного полотна.

Євген Пронюк теж трудився у швейному цеху. Світличний не мав пальців на руці, тому бібліотекарював на зоні, але лише кілька місяців. Табірна адміністрація поспішила зробити з опального поета пожежника, оскільки побоялася, що в бібліотеці він займатиметься чимось забороненим. Адже із-за колючих концтабірних дротів часто виходили твори поетів-політв’язнів, різноманітні листи-звернення, різна інформація. Режимники з ніг падали, але за сім років мого перебування на «тридцятьп’ятці» не змогли виявити каналів, якими те все просочувалося на волю.

Євген Сверстюк працював у металообробному цеху на якомусь верстаті, Ігор Калинець з Василем Шовковим токарювали.

Голодовки, акції протесту, непокори прокочуються табором все частіше й частіше, вихлюпуються за колючі дроти зони, відгомін чутно і поза межами догниваючого Союзу. Протест проти порушення прав людини, відмова від радянського громадянства, вимога зм’якшення табірного режиму, заява-протест до міжнародного суду на захист незаконно посадженого до буру Валерія Марченка… Всі ці «операції» розробляв і планував Світличний, втілювали в життя невгомонні Сверстюк, Пронюк, Марченко, яким нерідко допомагав Антонюк з Волині, прилучалися інші в’язні. Мені, бувалому в бувальцях політв’язневі, було цікаво спостерігати за горінням молодих. Втім, я не тільки спостерігав…

Представники молодої ґенерації спочатку ставилися до в’язнів мого покоління дещо зверхньо і погордливо. Кілька конфліктів на цю тему я мав з Ігорем Калинцем. Дав йому зрозуміти, що вони ще не зробили так багато, аби аж зневажати нас. Так, вони освічені, здібні, навіть талановиті. Але ж і з нас теж могли вийти і поети, і політики, і добрі фахівці, якби не воєнні лихоліття. Свої книги ми змушені були писати власною кров’ю, а політика наша зводилася, здебільшого, до вмілого володіння автоматом. І не наша в тому вина, що молодість нашу погубили різної масті наїзники. Скільки моїх ровесників розпрощалося із земним життям, так і не встигнувши цілком розкрити свої найкращі риси. Та що там, гинули, не звідавши навіть дівочого поцілунку. А ви, хлопці, вихваляєтесь своєю освітою, напираєте ерудованістю. Ми ж не дорікаємо вам, що не були під кулями, навпаки, дай Боже, щоб і не воювали ніколи. Поступово «конфлікт поколінь» було погашено. Загалом я радів, що українська нація має таких синів. Можу тепер заявити, що ми, українські повстанці, в’язні старого гарту, доклали все-таки рук до виховання молоді. На початках окремі з них зайняли якусь таку незрозумілу, хистку, позицію — думали одне, говорили інше, а робили ще щось інше. Іноді пробували навіть загравати з табірною адміністрацією, іти на певні компроміси. Ми ж у цих питаннях були непохитні, на задніх лапах перед начальством жоден із нас, «старожилів», не ходив. Заповідь радянського політв’язня гласила: «Не вір, не бійся, не проси». Незабаром у всіх справах ми були єдині. Старі в’язні ділилися з молодими досвідом, навчали різних табірних хитростей. Ті ж, навзаєм, надавали нам юридичні консультації. Ми зажили єдиним дружнім і згуртованим колективом.

Інформація про радянські концтабори і політв’язнів у них розходилася світом все ширше й ширше. Окрім наших заяв, були й інші джерела. По смерті Сталіна з концтаборів звільняли німців, японців, інших іноземців. Вони поверталися додому і розповідали в своїх країнах правду про «комуністичний рай». Значно активізувалась українська еміграція, родинам політв’язнів почала надходити з-за кордону допомога.

Сорок сьомого року головний командир УПА ґенерал-хорунжий Роман Шухевич відправив делегацію до посольства США в Польщі. Завданням делегатів було розповісти світові почерез американське посольство про безчинства комуністів в Україні. Проте американські дипломати навідріз відмовили в будь-якій допомозі. Ситим чиновникам було байдужісінько до трагічної долі мільйонів українців, власний спокій дорожчий. Так само поводила себе стара, вгодована Європа. Ситий голодного не розуміє. Проте всі вони зарухалися, коли їм під самим носом совіти розмістили в Східній Німеччині свої ракети. Отоді вже пани-капіталісти спохопилися й згадали про українських політв’язнів, які чи не єдині свого часу відважилися стати на прю зі злочинною системою і яких комуністи винищили вже мільйонами. Втім, краще пізно, ніж ніколи. Будь-яка інформація із радянських концтаборів негайно озвучувалася за кордоном і набирала розголосу.

Концтабір живе своїм звичним життям. У ньому дружно повживалися і шістдесятники, і сімдесятники, і бандерівці, одним словом, усі українські політв’язні. З хлопцями-шістдесятниками вперше законтактував ще у штрафному «двадцятому» таборі на Тайшеті. Була то група Богдана Германюка. В 1955 році вони створили на Коломийщині ОПВУ — Об’єднану Партію Визволення України. Молоді патріоти тісно контактували з провідником ОУН Бистрим із Лісної Слобідки. Партія налічувала понад п’ятдесят членів, мала свої статут і програму, була розгалужена по території тодішньої Станіславської області. Хлопці намагалися продовжувати боротьбу ОУН-УПА проти більшовизму. Богдан Германюк був головою, Іван Струтинський і Богдан Тимків — ідеологами, Микола Юрчик і Василь Коневич очолювали Службу безпеки, Мирослав і Василь Площаки виконували функції зв’язкових, велику організаційну роботу проводив Ярема Ткачук. Видав організацію Петро Гайовий, який працював технологом на Брошнівському лісокомбінаті. П’ятдесят восьмого року провід партії заарештували. Комуністи не хотіли показувати громадськості розмах і масовість ОПВУ, тому судили лише п’ятьох керівників. Кожному дали по десять років таборів. Інші члени партії проходили на суді як свідки.

Перейти на страницу:

Андрусяк Михайло читать все книги автора по порядку

Андрусяк Михайло - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Брати грому отзывы

Отзывы читателей о книге Брати грому, автор: Андрусяк Михайло. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*