Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович (онлайн книга без txt) 📗
— У кожнім році два Юрії, обидва вони дурні — один голодний, другий холодний.
Анемічна машкара наче зіслизла з обличчя бороданя, тепер він знову став нагадувати життєлюба, якому не чужі прянощі земного буття, повернувся владолюбний вираз, зморшки на чолі виказували не розпач і втому, а мудрість
— Літом і качка прачка, а зимою і дівка шмаркачка.
Бородань усміхнувся — де й поділись із його очей гострі
гайдамацькі ножі, гартовані у вогні народного гніву. Звівся з лави, по-дружньому потиснув мою руку й сказав голосом, у якому начебто почувся далекий гуркіт реактивного літака:
— Як у Яблунівці кажуть? Такий добрий урожай, що молотив цілий день, а віяти нічого.
Чудно точилась наша розмова! Я не осмілювався запитати прямо, щоб нетактовним своїм інтересом не поранити тонку художницьку психіку, а бородань також не зважувався відкрито зізнатись у своїх переживаннях. Хоч йому ой як кортіло! Але наша балачка топталась довкола суті, як п’яна компанія довкола яблунівської чайної, й здавалось, що якась моя думка начебто й погналася за зайцем, а коневі чомусь голову зламала, що якесь моє зауваження попало кулею в пліт, що якесь своє зауваження я довго шукав, та на чортзна-що попав! І так само в бороданя лу- чалось: якась химерна мисль совалась у його словах, немов Ничипір на гарячій сковороді, якась сентенція виходила шита на пробиту, якесь спостереження як ішло пішком, так і поверталося з порожнім мішком.
Ми б і далі, напевне, ловили мить порозуміння між собою, як ото кіт ловить шпака, що вгорі літає, та, на щастя, зайшла до фойє Христя Борозенна, тримаючи хлопця за руку. Нівроку молодичка, з хорошими статками, які ніколи не будуть в упадку. Очі її виглядали на два глибокі колодязі, з котрих воду не вичерпати й не виносити ніяким збаном до схилу віку. І брови такі темні, що не злиняють од вітру. Малий Хомко вдався у матір: в оченятах також кринична вода чиста світилась, брови-гілочки ні за якою водою не спливуть ніколи, сяйво личка ніколи не зійде ні в честь, ні в славу.
— Прийшла сказати, щоб забрали мене з картини,— озвалась Христя Борозенна.
— А це ж чому?—Голос у бороданя був гіркий, мов гірчак.— Що сталось?
— Сталось те, що корова Манька в моїй групі приболіла, й корові Колекції нездужається, ось і впали мої надої, тепер я вже не передовичка в колгоспі.
— Значить, не передовичка? — з трагізмом у голосі перепитав бородань.
— Ні.
— Й не можна нічого вдіяти?
— А що тут удієш? Побачили б ви Маньку, яке в неї стало вим’я! Почервоніло, набрякло. Десь їй сонце в полі напекло. Пасти не пасеться, їсти не їсть, ледь ноги переставляє. Вже Манька в поле не ходить, у стійлі стоїть, я змазую їй вим’я і свіжою сметаною, і вершковим маслом, і вазеліном. Загоїться, авжеж, але треба почекати.
— Аз Колекцією що сталось? — не поменшало трагізму в голосі митця.
— Чиряки погнали по вимені, а одна гноячка завбільшки з горіх. Завжди вона в мене чистенька, доглянута, а то чередники пасли череду на болотах під лісом, десь вона там застудилась. Та й тиждень замість мене підмінна доярка доїла мою групу, ось і сталось, не доглянула. Я вже тій Колекції мию вим'я теплою водою з милом, і витираю, і змащую йодом. 1 вже мій Невечеря через ту Колекцію не спить, лікує, але чи не доведеться вибракувати.
— Вибракувати? — бринів трагізм у голосі митця.
— Ага, вибракувати. Значить, надої мої впали, й хто зна, коли піднімуться, поки Манька й Колекція числяться за мною. Люблю їх, як рідних, та від моєї любові їм не легше. Так що тепер я вже не знатна доярка, а ?>аз не знатна, то прошу зняти з картини.
Христя Борозенна повернулась і подалася геть із фойє, ведучи за руку малого Хомка, який оглядався, хлюпаючи з очей кришталево чистою водою довірливого погляду.
— Останній удар! — прошепотів художник.— Останній удар — і найважчий... Повний крах ідеї мого панно трудової слави. Повний крах...
І нарешті бородань відкрив мені історію задуму й створення панно трудової слави.
Фронтальну стіну у фойє мала прикрашати картина — колективний портрет. Колективний портрет кращих людей Яблунівки, тих, що домагаються найвищих показників у праці, а також можуть правити за зразки моралі. Кандидатури до колективного портрета обговорювались на правлінні колгоспу. Справді, серед кращих обрано найкращих, серед достойних — найдостойніших, серед морально стійких — найстійкіших. Саме тих, хто є прикладом для підростаючого покоління сьогодні, хто зостанеться прикладом і завтра. Панно трудової слави мало вражати монументальністю, масштабністю, епохальністю. Реалізації задуму віддано дні й безсонні ночі копіткого натхнення, міць бунтарського хисту. Своїх героїв бородань малював на натурі — в полі, на свинарнику, на корівнику, на стані механізаторів, за кермом автомобіля. Він схуд тілом, зате укріпився духом. Нарешті макет майбутнього панно трудової слави був майже готовий, коли почалися неприємності.
Серед кращих яблунівців, героїв колективного портрета, була пташниця Настя. Пташниця трохи засиділась у дівках, мріяла вийти заміж і нарешті вийшла — тільки не в своє село, а в сусіднє, у Сухолужжя. Чоловік їй трапився, може, й не п яниця, але щирий любитель оковитої, до того ж прогульник, бабій і аліментник, який став гріти кулаки об свою молоду дружину. Звісно, правління колгоспу порадило зняти образ Насті з колективного портрета, бо де ж це видано, щоб героїню чоловік бив, до того ж героїня не виявила належного яблунівського патріотизму, інакше вийшла б заміж у своєму селі, а не в чужому.
Кращий колгоспний шофер — батько чотирьох дітей, власник «Запорожця», виграного за лотерейним квитком, постійний слухач клубного лекторію «Алкоголізм — ворог здоров’я, сім’ї, суспільства» — раптом ускочив у тяжку аварію, позбувся прав і опинився із загіпсованою ногою в районній лікарні. Звісно, що цією аварією він позбавив себе місця на Пс^іно трудової слави, бо перестав бути кращим колгоспним шофером. Знатний тракторист і комбайнер — учасник війни, заводіяка, душа кожної чоловічої компанії — раптом перед виходом на пенсію надумав од своєї старої жінки переметнутись до молодшої сусідки. Й хоч, може, в молодшої сусідки порозкошував два дні й дві ночі, потім непереборно потягнуло до жінки законної, хоч і трухлявенької, та цих буйних двох днів і двох ночей виявилось досить, щоб його образ також зник із панно трудової слави. Не змогла довго втриматись на належній висоті молода телятниця (вона привселюдно посварилася з директором школи Кастальським, який начебто не дбав про її навчання в дитинстві). Агронома забракували тому, що він не наказав вчасно пересіяти вимерзлу взимку латку озимої пшениці.
З усіх яблунівців, що творили колективний образ сучасника, що складали панно трудової слави, зоставалась тільки доярка Христя Борозенна. Звісно, для масштабного та епохального панно замало однієї доярки, навіть найнепороч- нішої, хоч Христя непорочністю не відзначалась, інакше не знайшовся б малий Хомко, коли не було законного чоловіка.
— Тепер немає й Христі,— мовив бородань, закінчивши свою розповідь.— От якби корова Манька не підкачала та корова Колекція не підвела!
Так, тепер у нього не було й доярки Христі Борозенної, котра не стала чекати, поки правління колгоспу забракує її образ на картині, котра сама прийшла до художника, котра сама забракувала свій образ, бо так підказало їй трудове сумління.
Скільки невдач уже зазнав у Яблунівці основоположник рухомого живопису в новому мистецтві наших днів! Переді мною як жива постала ота корова червоної масті, котру, на жаль, вибракувано й відправлено чи то на шкуродерню, чи то на м’ясозаготівельний пункт. А комбайн, малюючи який бородань виявив себе генієм мотовила, хоч, може, і не впов-> ні впорався із задумом, раз правління на чолі з Димом знайшло недоліки. А поле, яке орють і засівають! На жаль, у тій картині художник також не зумів догодити правлінню. А тепер ось — панно трудової слави, котре повинне було принести якщо не безсмертя в пам’яті людства, то бодай визнання колгоспників «Барвінку». Й тут — невдача! Дивно, й чому це основоположнику рухомого живопису не вдається з одного чорта утяти два;, чому він ніяк не може зловити зайця за хвіст, чому весь час попадає, як сліпий на стежку? Видно, так йому вже судилось — облизуватись, як після маківки, крутити носом, як тертого хрону понюхавши, наймати куцого без хвоста!
