Година бика - Ефремов Иван Антонович (читать книги онлайн полные версии .txt) 📗
Евізі не хотілось їсти, особливо у незнайомій їдальні. В неї пропадав апетит від незрозумілої неприязні жінок, які роздавали їжу. В житті Торманса будь-яка залежність від людини виявлялась принизливою. Той, до кого зверталися з проханням, глумився й збиткувався, перш ніж виконати свій прямий обов’язок. Відраза або в кращому випадку цілковита незацікавленість у роботі вирізняла “кжи”. “Джи” тремтіли перед ними, очікуючи найелементарнішої послуги. На заводах і фабриках, де командували лілові “Змієносці”, становище було іншим. Найменший опір карався негайно, найчастіше відправкою до Палацу Ніжної Смерті. Зате поза пильними очима сановників і охоронників “кжи” знущались над “джи” як хотіли. І ті покірливо терпіли, знаючи, що в будь-який момент за рішенням Ради Чотирьох “кжи” можуть стати їхніми катами. На Тормансі особливо боялись машин. Масове застосування механізмів в руках невихованих й озлоблених людей створювало підвищену небезпеку. Транспортні катастрофи стали повсякденним явищем на Ян-Ях, звичними вважались і дикі розправи з довгожителями.
Розмірковуючи, Евіза йшла поряд з головлікарем алеєю до низького будинку, де були їдальня і готель.
— Вас дивує, чому я сховався в кущі, а не кинувся на допомогу письменникові? — раптом запитав головлікар, намагаючись зазирнути у вічі своїй супутниці.
— Ні, — байдуже відказала Евіза. Її не цікавила персональна мотивація вчинку, який неминуче випливав із суспільного життя Торманса.
— Я міг покалічити руки і нашкодити багатьом людям, позбавивши їх можливості прооперуватися.
Раптом з-за дверей вихопився гурт людей і з криком кинувся до них. Головлікар посірів, лице його спотворилось від жаху. Евіза, лишаючись спокійною, упізнала молодих лікарів, учасників конференції. Вони налетіли вихором, відтрутили головлікаря і щільним кільцем оточили гостю з Землі. Евіза пригадала, як одного з перших днів у столиці її вразила юрба, яка оточила вродливу, недоладно вдягнену жінку. Це була знаменита артистка, як пояснили потім Евізі. Вона дарувала праворуч і ліворуч завчені усмішки. Кілька чоловіків у червоному одязі брутально розштовхували народ, який так само безцеремонно натискав. Досить було з’явитися в громадському місці популярній людині, як сотні молодих людей кидалися до нього, випрошуючи що-небудь на пам’ять.
Тепер сама зорелітниця опинилася в колі цікавих, на щастя, лише лікарів. Перед нею стояла й усміхалася досить миловида тормансіанка: смаглява шкіра, чорне волосся і сяючі вузькі очі яскраво відтінювалися жовтим вбранням, що облягало її постать.
— Даруйте, ми вирішили затримати вас. Помітили, що вам хочеться піти. Навряд чи ми ще раз зустрінемося з вами! У нас є дуже важливі запитання, і ви не відмовите нам…
— Не відмовлю, — так само весело відказала Евіза, — якщо зможу. Мої знання дуже обмежені. Що вас цікавить?
— Секс! Розкажіть, як у вас на Землі дають раду цій безлічі бід, потужному батогу в руках влади, спокусі до найвищого й облудного щастя. Розкажіть або хоч би дайте відповідь на запитання, які ми не змогли вам поставити у залі конференції!
Евіза помітила галявину, огороджену меридіональною алеєю високих і густих дерев і захищену від спеки. Її запрошення перейти туди сприйняли із захватом. Низенька і цупка трава зарябіла вбраннями людей, які примостились у тіні, а Евіза влаштовувалась перед ними на горбку, підгорнувши під себе ноги, підсміюючись над собою, що вона знову стала проповідницею. Зараз перед нею була інша мета, аніж на конференції. Тут можна говорити без обави травмувати формулюваннями, які завжди звучать гостро при різниці в інтелектуальному сприйнятті. Евіза подивилася на темне небо Торманса, перевела погляд на фіолетові смуги тіней і відчула, як її підхопила музична логіка думки.
Вона намагалась якомога поетичніше передати тормансіанам вірш древнього російського поета.
“Голод і пристрасть жагуча — спільна хвороба для всіх, плаває, бігає а чи літає — все їм лягає до ніг…” І співучу кінцівку: “У відсталих підганяє знов канчуками болю голод і любов!”
— Людина і на Землі, і у вас на Ян-Ях бореться, щоб усунути з життя ці дві сили, які завдають біль. Спочатку батіг голоду — і маєш масове ожиріння. Потім батіг любові, добившись порожнечі й індиферентності сексуального життя. Людство Ян-Ях то заперечує силу й значення сексу, то вихваляє цей потяг, надаючи йому домінуючої ваги в житті. Від метання з однієї крайності в іншу статеве виховання приречене.
— А хіба воно є у вас? — почулося запитання.
— Є, і вважається дуже важливим. Треба навчитись бути господарем свого тіла, не тамуючи бажання і не підкоряючись йому до розпущеності.
— Хіба можна регулювати любов і пристрасть?
— Неправильне поняття. Коли ви катаєтесь на гребені хвилі, то слід володіти мистецтвом балансування, щоб не впасти. Та коли треба зупинитись, тоді ви залишаєте хвилю, відстаючи від неї…
Побачивши здивування слухачів, Евіза збагнула, що в морях Торманса немає великих прибійних хвиль і слухачам невідоме катання на латах.
— Я не згадувала на зібранні про подвійну залежність. Багатство психіки — від дужого і здорового тіла, яке від багатогранної психіки насичене відвагою, прагненням, невтомністю і чуттєвістю. Біохімічна будова людини така, що вимагає постійної смертності мозку на одну п’яту частини його потужності, а це підтримується тільки рівнем кетостеронів — статевих гормонів у крові. За що людина розраховується, говорячи вашими словами, постійно еротичною гостротою почуття. Якщо гальмувати це почуття надто довго, то виникають нервові злами і психічні зрушення, той раптовий і уярмлюючий потяг до випадкових партнерів, що в давнину називалось нещасним коханням.
— Виходить, треба розпоряджатись і робити це імпульсивно, спалахами, — сказала тормансіанка, яка почала бесіду.
— Авжеж.
— А як же любов? Адже імпульс не може тривати довго?
— Давня, як світ, помилка! Людина піднялася до справжнього кохання, але тут у вас і далі вважають по-печерному, що кохання — тільки статеве з’єднання. Чи треба говорити вам, наскільки істинна закоханість багатша, яскравіша, триваліша? Ту велику відповідність усім прагненням, смакам, мріям, що можна назвати коханням, і в нас на Землі не знайдеш легко й просто. Для нас кохання — священне слово, яке означає почуття всеохоплююче і багатогранне. Але і в найвужчому розумінні чисто фізична, статева любов ніколи не має однобічного відтінку. Це більше, ніж насолода, це служіння коханій людині й разом з ним красі й суспільству, інколи навіть підкоряючись вимогам генетичних законів всупереч своїм особистим смакам, якщо вони розходяться з ними, при бажанні мати дітей. А підступну силу, нерозряджених гормонів ми навчились випускати на волю, створюючи внутрішній спокій і гармонію…
— Невже на Землі не навчились регулювати цю силу хімічними препаратами? — запитав знайомий Евізі нейрохірург.
— Краще не втручатись у дуже складний зв’язок гормонів, які тримають психофізіологічну основу індивіда, а йти природним шляхом еротичного виховання.
— І ви навчаєте еротики дівчат і юнаків? Нечувано! — вигукнув нейрохірург.
— На Землі це розпочалося декілька тисяч років тому. Храмова еротика стародавньої Греції, Фінікії, Індії, возведена до релігійного служіння. Девадазі — храмові танцівниці — вивчали і практикували ерос такої інтенсивності, щоб повністю вичерпати сексуальні бажання і перевести людину на інші помисли. Такими ж є і тантричні обряди для жінок.
— Отже, на Землі завжди існував культ пристрасті й жінки? — запитала немолода слухачка. — У нас одразу ж починається розмова про розбещеність і розпусту…
— Зовсім ні! У первісних суспільствах, які склалися задовго до комуністичних ер, жінки принижувались до ролі робочої скотини. Існували нібито “священні” обряди спеціальних операцій, як, наприклад, кліторотомія, щоб позбавити жінку сексуальної насолоди.
— Навіщо? — злякано вигукнули тормансіани.
— Щоб жінка нічого не вимагала, а покірно виконувала свої обов’язки прислуги і дітонароджувального механізму.
