Цифрова Фортеця - Браун Дэн (читать книги онлайн .txt) 📗

Сюзанна заклопотано метушилася довкола них, марно намагаючись зосередитися.

— У такому разі — що тут відбувається? — суворо спитав Фонтейн. — Я гадав, що в нас вірус.

Джабба повільно втягнув у легені повітря, витер із лоба рясний піт і мовив стишеним голосом:

— Віруси... віруси розмножуються, відтворюючись. Вони створюють клони. Вони — марнославні й тупі, такі собі бінарні егоїсти з манією величі. Віруси штампують своїх малят швидше за кролів. Вони мають слабкі місця — їх можна схрещувати доти, поки вони не самознищаться. Це якщо підійти до цієї процедури з розумом. На жаль, ця програма не має свого я, вона не має манії величі і тому не має потреби розмножуватися. У неї холодний розум і чітке завдання. Ба більше: коли вона виконає це завдання, то, цілком можливо, вчинить акт цифрового самогубства. — Джабба побожно здійняв руки до хаосу, що відображався на великому екрані. — Пані та панове! — Він зітхнув: — Знайомтеся: камікадзе комп’ютерних загарбників! Так званий хробак.

— Хробак? — простогнав Брінкергоф. Це слово прозвучало надто безневинно для того, щоб ним визначати підступного та безжального загарбника.

— Так, хробак, — підтвердив Джабба, потихеньку закипаючи від злості. — Він не має складних структур — лише інстинкт: їсти, срати і повзти. Ось так. Примітивність. Смертельна примітивність. Він робить те, що йому запрограмували, а потім вшивається.

Фонтейн скинув на Джаббу суворим поглядом.

— І на що ж саме запрограмований цей черв’як?

— Поки що важко сказати, — відповів Джабба. — Наразі він поширюється й причіпляється до всієї нашої секретної інформації. Після цього він може утнути все, що завгодно. Йому може наверзтися на думку знищити всі файли або просто причепити смайлики до певних стенографічних звітів Білого дому.

Голос Фонтейна лишався холодним та стриманим:

— Ви можете його зупинити?

Джабба повільно видихнув й обернувся до екрана.

— Гадки не маю. Усе залежить від того, наскільки розлючений був автор цього хробака. — Він показав на послання, що виднілося позаду нього на екрані. — Хтось мені може пояснити, що це, у біса, означає?

Джабба трохи почекав на відповідь і не почув жодної.

— Схоже на те, що хтось на нас «наїжджає», директоре. Шантажує. Наскільки я розумію, перед нами — вимога викупу.

Сюзаннин голос прозвучав глухо й відсторонено:

— Це... це Енсей Танкадо, — прошепотіла вона.

Джабба обернувся до неї. Й ошелешено витріщився.

— Танкадо?

Сюзанна слабо кивнула.

— Він хотів, щоб ми зізналися в... в існуванні «Транскоду»... але це коштувало йому...

— Зізналися? — приголомшено перервав її Брінкергоф. — Танкадо хоче, щоб ми зізналися, що маємо «Транскод»? Наскільки я розумію, він дещо спізнився.

Сюзанна була розтулила рота, але Джабба перервав її.

— Схоже, Танкадо має код-убивцю, — припустив він, поглянувши на послання на екрані. — Якщо ми його вдрукуємо, то врятуємо банк даних. Маємо перед собою приклад комп’ютерного рекету.

Фонтейн стояв непорушно, мов скеля.

— Скільки часу в нашому розпорядженні?

— Приблизно година, — відповів Джабба. — Достатньо, щоб скликати прес-конференцію й «розколотися».

— Мені потрібна порада, — наказним тоном мовив Фонтейн. — Що ви пропонуєте робити?

— Порада? — гарячкував Джабба, немов не вірячи своїм вухам. — Вам потрібна порада? Я дам вам пораду! Годі фігньою займатися і втрачати дорогоцінний час — ось моя порада!

— Тихо, тихо! — попередив його директор із легкою погрозою в голосі.

— Директоре, — пирхнув Джабба. — Наразі Енсей Танкадо є власником нашого банку даних! Дайте йому те, що він хоче. Якщо він хоче, щоб світ дізнався про «Транскод», то кличте сюди Сі-ен-ен — і намилюйте сраку. Від «Транскоду» залишилася сама дірка в землі — то яка вам, у біса, різниця?

Запала тиша. Схоже, Фонтейн міркував над варіантами дій, які він мав у своєму розпорядженні. Сюзанна хотіла щось сказати, але Джабба випередив її:

— Чого ви чекаєте, директоре?! Зателефонуйте Танкадо! Скажіть, що приймаєте його правила гри! Нам потрібен код-убивця, інакше увесь цей заклад під назвою АНБ піде коту під хвіст!

Ніхто й не рипнувся. Усі мовчали.

— Ви що — подуріли! — заверещав Джабба. — Телефонуйте Танкадо! Скажіть, що ми на все погоджуємося! Дайте мені той код-убивцю! НЕГАЙНО!!! — Комп’ютерний гуру витягнув свій стільниковий телефон і увімкнув його. — Що ж, я сам це зроблю. Дайте мені його номер телефону! Я поговорю з цим злобним дятлом особисто!

— Не надривайся ти так, — прошепотіла Сюзанна. — Танкадо помер.

Минуло кілька секунд спантеличеного мовчання — й усвідомлення потенційних наслідків щойно почутого вдарило Джаббу, наче куля в живіт. Здавалося, що велетень-системник за мить рухне на підлогу.

— Помер? Але ж тоді... це означає, що ми не зможемо...

— Це означає, що нам потрібен новий план, — спокійно перервав його Фонтейн.

Очі Джабби й досі були на лобі від потрясіння, як хтось несамовито заволав у закутку:

— Джаббо, Джаббо!

То була Соші Кута, старший технік його підрозділу. Вона підбігла до подіуму, тягнучи за собою довгу роздруківку. Вигляд у неї був нажаханий.

— Джаббо! — вигукнула вона, хапаючи ротом повітря. — Цей хробак... Я щойно дізналася, на що саме він запрограмований! — Із цими словами Соші всучила йому папір. — Це результат зробленого мною аналізу системної активності! Лишень поглянь, що він збирається робити!

Приголомшений начальник системного відділу пробіг роздруківку очима. А потім аж похитнувся і вхопився за поруччя, щоб не впасти.

— Господи милосердний... — роззявив рота Джабба. — Танкадо... ах ти ж сучий сину!

РОЗДІЛ 110

Джабба втупився поглядом у роздруківку, яку щойно дала йому Соші. Блідий, як крейда, він витер із лоба рясний піт.

— Директоре, ми не маємо вибору. Доведеться вирубати струм у банку даних.

— Про це не може бути й мови, — відказав Фонтейн. — Бо наслідки будуть спустошливими.

Джабба знав, що директор має рацію. До банку даних АНБ під’єднано понад три тисячі розвідувальних мереж з усього світу. Щодня воєначальники мали доступ до найновіших супутникових фото про останні переміщення противника. Інженери Локхіда скачували розділені на категорії креслення та проекти нових видів озброєнь. Оперативники діставали уточнення стосовно своїх завдань. Банк даних АНБ був становим хребтом тисяч секретних операцій, здійснюваних урядом Сполучених Штатів. І якщо без попередження вимкнути його, це призведе до смертельно небезпечних втрат розвідувальної інформації в усьому світі.

— Я усвідомлюю наслідки, сер, — сказав Джабба, — але вибору ми не маємо.

— Поясніть чому, — наказав Фонтейн. Він швидко зиркнув на Сюзанну, яка стояла поруч із ним на подіумі. Здавалося, вона подумки була десь далеко-далеко.

— Цей хробак... — почав Джабба. — Цей хробак — не звичайний дегенеративний цикл. Це селективний, вибірковий цикл. Іншими словами, перед нами — хробак-гурман.

Брінкергоф розтулив був рота, але Фонтейн помахом руки змусив його замовкнути.

— Більшість руйнівних хробаків просто знищують банк даних начисто. Але ж цей — складніший. Він знищує лише ті файли, які підпадають під певні параметри.

— Ви хочете сказати, що він не завдає удару по всьому банку даних? — спитав Брінкергоф із надією в голосі. — Це ж добре, еге ж?

— Ні! — Вибухнув Джабба. — Це погано! Страшенно погано!

— Охолоньте, — наказав Фонтейн. — Які ж параметри вишукує цей хробак? Військові? Секретні операції?

Джабба похитав головою. Він зміряв поглядом Сюзанну, яка стояла, і досі занурившись сама в себе, а потім підвів очі на директора.

— Сер, вам відомо, що кожен, хто бажає увійти до цього банку ззовні, має пройти низку контрольно-пропускних пунктів, перш ніж їх пропустять.