Ерагон - Паолини Кристофер (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Тієї ж миті прибережні кущі затріщали, й на галявину перед водоспадом висипали ургали. Один із них заревів і тицьнув рукою на дракона. Решта розділилася й кинулась навперейми втікачам, обходячи їх із двох боків.
— Мерщій! — гукнув Мертаг, вихоплюючи меча й підганяючи коней. Сапфіра, здійнявшись у повітря, помчала назустріч нападникам.
— Ні! — закричав Ерагон, але йому вже не залишалося нічого іншого, як бігти слідом за приятелем, рятуючи ельфійку.
Сапфіра з диким ревінням кинулась на ургалів, які спробували оточити розлюченого дракона, але для цього виявилось замало місця. Тим часом дракон схопив одного з нападників і, розідравши навпіл, кинув ворогам під ноги. Утім, це їх не зупинило, і ціла злива ворожих стріл посипалась на Сапфіру. Час від часу вони влучали в незахищені лускою місця.
Чуючи ревіння дракона й хрускіт, із яким ламалися ворожі кістки, Ерагон раз по раз озирався, і йому страшенно кортіло й собі кинутись у бійку. Але ургали, що бігли за хлопцями, вже наближались. Трохи перегодом Ерагон почув плюскіт води й зрозумів, що це Сапфіра стрибнула в озеро. Вона пропливла під водою чималу відстань, випередила переслідувачів і випірнула на іншому березі, відгородивши від них Ерагона. Заскочені зненацька, нападники на мить заклякли, але потім знову схопилися за списи, люто кинувшись на дракона.
«Я спробую їх затримати, — подумки гукнула Сапфіра Ерагонові. — Тільки не барися, бо мене надовго не вистачить».
Оглянувшись на дракона, якого вже зусібіч оточили лучники, Ерагон шкопиртнув і, якби не Мертаг, що підтримав його під руку, шубовснув би у воду. Тим часом водоспад був уже недалечко, його гуркіт стояв у вухах, забивав дихання й паморочив голову. Але ургали таки зуміли прорвати Сапфірину оборону й знову наближались.
— І що тепер? — спитався Мертаг, оцінивши ситуацію.
— Не знаю. Дай подумати! — відповів Ерагон, згадуючи поради ельфійки. У відчаї він схопив каменюку й пожбурив її в скелю біля водоспаду, крикнувши:
— Ай вар ден абр ду Шуртугалс гата ванта!
Нічого не сталося. Юнак іще кілька разів вигукував закляття, але все було марно.
— Ми в пастці… — розвернувся він до приятеля.
У цю мить позаду несподівано випірнула Сапфіра. Вона стрибнула до хлопців і приготувалася до бою.
— Стережись! — гукнув дракон, роззявивши величезну пащеку. Ерагон озирнувся й побачив ватажка ургалів, який біг до них, піднявши над головою спис. Та важкий меч Мертага випередив його й увійшов просто в груди нападникові. Той, захлинаючись кров’ю, упав на пісок, наче сніп. І хлопець миттю повернув собі зброю, готуючись зустріти нових ворогів.
— Джиєрда тейра калфіс! — зібравши рештки сил, вигукнув Ерагон. Десяток найближчих ургалів упали на землю, вражені магічною силою. Але решта, переступивши через тіла своїх товаришів, невпинно сунула вперед. Слідом за ними наступали лучники. Дракон, розправивши крила, вистрибнув їм навперейми. Він хотів захистити друзів від стріл.
— І все-таки, — закричав Мертаг, перекриваючи шум водоспаду, — ми вже не зупинимо їх!
— От халепа! — відповів Ерагон. — Це ж те саме місце, про яке казала ельфійка.
— А може, спитаєш її ще раз? — не вгавав юнак, схопивши лука й пускаючи в нападників стрілу за стрілою.
— Як? Адже вона ледь-ледь дихає! Та й що вона може нам сказати?
— Не знаю! — почув він у відповідь. — Вигадай щось, бо ми всі тут поляжемо!
— Ерагоне! — раптом гукнула Сапфіра, закрутившись, мов навіжена, і відбиваючись лапами від ургалів. — Це не те місце, я також бачила план ельфійки!
Хлопець роззирнувся навсібіч і все зрозумів. Але як же вони переведуть коней через бурхливий потік?
— Вардени мають бути на тому боці озера, — закричав він до Мертага. — Давай заспокоїмо коней, а дівчину перенесе Сапфіра.
— Добре! — відповів Мертаг. — Це краще, ніж бути порубаним на шматки якимись потворами.
Удвох вони прив’язали ельфійку до дракона, і той злетів під зливою ворожих стріл. Тим часом Ерагон поговорив прадавньою мовою з переляканими кіньми, пообіцявши, що їх чекає жахлива смерть від ургалів, якщо вони не погодяться на переправу. Ті, здається, щось-таки зрозуміли, бо стрибнули у воду слідом за Мертагом. А вже за ними у спінену стихію водоспаду полетів Ерагон. Пірнувши в озеро, він щосили відштовхнувся ногами від дна й випірнув на поверхню. Тут його оглушив потік води, що падала згори. Хлопець злякано заборсався, намагаючись плисти, але мокрий одяг і важкий меч тягли його на дно. Аж тут чиясь рука схопила його за комір і витягла на поверхню, допомігши дістатися берега. «Добре, якби це був Мертаг, а не один з ургалів», — промайнуло в хлопцевій голові… Відсапуючись, він упав на кам’янисте узбережжя й прислухався. На тому боці озера вирував бій. Було чутно, як ургали почали відступати під зливою стріл. Якісь невидимі воїни нещадно атакували потвор, заганяючи їх у глухий, смертельний кут.
— І де ж вони були раніше? — буркнув хтось під боком в Ерагона. Від несподіванки той аж підскочив. Біля нього лежав не Мертаг, а невеликий чоловічок! «Гном!» — промайнуло в юнаковій голові, і він схопився за зброю.
— Непогано б’ються, — вів своє незнайомець, водночас віджимаючи воду з бороди, заплетеної в косу. Він був убраний в бойову кольчугу до пояса й озброєний сокирою. На голові мав шолом із зображенням молота в колі дванадцяти зірок.
Розглядаючи гнома, юнак ледь не прогавив ту мить, коли неподалік від нього розступилися скелі й з’явився тунель, звідки сяяло якесь таємниче світло. Сапфіра з Мертагом уже стояли біля входу, а поруч з ними бовванів височезний голомозий чолов’яга, вбраний у червоно-золотий балахон. Він тримав ножа під горлом Мертага, чекаючи на реакцію Ерагона. Вершник хотів був скористатися магічною силою, але здоровань прочитав його думку й гукнув:
— Схаменися, юначе, інакше я вб’ю твого друга! Він сказав мені, що ти вершник, тому я знаю про всі твої вміння.
Ерагон хотів щось відповісти, та незнайомець знову його урвав:
— Цього теж не слід робити! Якщо бовкнеш хоч слово, він помре! А тепер — усі за мною!
І здоровань позадкував у тунель, тягнучи за собою Мертага.
— Сапфіро, що його робити? — швидко спитав Ерагон, пропускаючи вперед гномів і людей, які, розігнавши ургалів, прямували до тунелю.
— Іди за ними, — озвався дракон, заходячи в печеру.
Хоч-не-хоч, юнак нарешті таки зважився й закрокував слідом за гномом-рятівником. Кам’яні двері нечутно зачинилися. Але чи були тепер друзі в безпеці?
У пошуках відповіді
Сюди, — буркнув голомозий велетень. Відступаючи з Мертагом вглиб тунелю, він зайшов у вирубані в стіні двері. Решта вояків посунула за ним, а коней повели далі. Поринувши у свої думки, Ерагон раптом з жахом пригадав, що ельфійці конче потрібна протиотрута. Тому він поспішив за не надто гостинним незнайомцем. Тунель, повернувши, вивів їх до величезної зали, куди прибульці увійшли разом із драконом. Стеля, стіни й підлога були з білого мармуру, який тьмяно відбивав постаті гостей.
— У нас поранена дівчина, — озвався був Ерагон, але здоровань змахнув рукою, гаркнувши: — Тихо! Це зачекає, а спочатку вас допитають!
Штурхнувши Мертага до одного з вояків, який відразу ж приставив йому під горло меч, грізний господар наказав прибульцям віддати зброю й підійти ближче.
— Тепер стояти! — гримнув він і звернувся до Ерагона: — Забери захист. Я мушу перевірити твої думки. А якщо не схочеш, то мені доведеться зазирнути тобі в голову силоміць.
— Навіщо? — злякався парубок.
— Аби пересвідчитись, що ти не служиш Галбаторіксу, бо ти привів за собою ціле військо ургалів.
— На це немає часу. Нам потрібен лікар, — заперечив Ерагон.
— Мовчати! — знову гаркнув здоровань. — Без перевірки ніхто не ступить жодного кроку!
— Але ж вона помре! — вигукнув юнак, показуючи на непритомну ельфійку.
— Зачекає!
Раптом у розмову втрутився гном, який урятував Ерагона.
