Диво - Загребельный Павел Архипович (читать книги без регистрации полные .TXT) 📗
Особливо пишався своїм ділом царствуючий разом з Василієм Другим його молодший на два роки брат, імператор Константин. У довгому списку візантійських імператорів значився як Константин Восьмий. Це свідчило, як часто повторювалося серед імператорів ім'я Константин, а ще свідчило про те, що народ візантійський, певно ж, любив літеру К. Константин ще замолоду дійшов до цього висновку, а раз так, то не належало дбати ні про що, окрім дотримання хоч на перший погляд і обтяжливого, але, зрештою, приємного імператорського способу буття, тобто влаштовувати урочисті церемонії, пишні лови в околицях Константинополя, ігрища на іподромі, ганяти м'яч на циканістрії, грати в кості, їсти, пити, розважатися, любити жінок. Щоправда, імператор ще мав, очевидячки, дбати й за інше. Стежити, щоб провінції справно виплачували належну данину, щоб у столиці завжди вдосталь було хліба, м'яса, вина, щось там робити для пожвавлення торгівлі й ходити в походи проти ворогів, які вічно обсідали імперію звідусюди, гострячи зуби на її багатства. Але жена небі бог, і все земне в помислах і волі його. Вищі сили розпоряджалися так, що Василій успадкував од своєї матері Феофано залізну руку і смак до завойовування й володарювання, а Константинові дісталася од матері тільки зовнішність, натурою ж подібен був до діда свого Константина Багрянородного, який теж колись віддав усе управління державою в руки всемогутніх придворних євнухів, а сам поринув у книжну мудрість. І от поки один імператор в своєму чорному залізному вбранні роками пропадав у військових походах, навіть не з'являючись в столиці, його брат виконував усе інше, що належалося імператорам для підтримання зовнішнього, показного блиску, царствування, для вдоволення константинопольських натовпів і засліплення іноземних гостей.
Тож як зрадів Константан, коли прибули від царственого брата гінці з хрисовулом, у якому повідомлялося про перемогу в Клідіонській клісурі, а потім прискакали нові гінці з вістю про тисячу болгарських бранців, дарованих Василієм для тріумфу в столиці.
Він вирішив доповнити свого діда! З'єднати візантійську церемонію імператорського виходу з тріумфом римських цезарів. Препозитам велено розробити послідовність всіх дій торжества. Сам імператор власноручним підписом червоним чорнилом скріпив послання до народу Константинополя. Почалися великі готування, що набули найбільшого поспіху в останню ніч перед тріумфом. Сам єпарх Константинополя Роман Аргір стежив за тим, щоб Меса і всі форуми, по яких пройде тріумфальна процесія, були прикрашені лавром і плющем, ергастерії завішані шовковими тканинами й коштовними виробами з золота й срібла, будинки - перськими килимами. Начищали до блиску свої сокири екскувітори, протостратори, готували убір для царського коня, на Амастрінському форумі теж ішли приготування, але то вже належало до справ похмурих і таємних, про які завчасно ніхто не мав ні відати, ні говорити.
Імператор спав ту ніч пречудово. Він уже перебрався з Перлової палати в Карисійський зал, де була зимова опочивальня, захищена від різких вітрів Пропонтиди, бо хоч ще й стояла в Константинополі тепла осінь, але Константин, як і брат його Василій, любив спати голим, тому й перейшов до зимової опочивальні, а в літню спеку ліпше почувався в Перловій палаті - золоте склепіння, підтримуване чотирма мармуровими колонами, і довкола мозаїки з сценами імператорських ловів, а з обох боків спальні - галереї, що виводять у сад, сповнений благо-ухань і пташиного щебету. Годилося б перед такою важливою державною подією спочивати в головній спальні Великого палацу - мозаїчна підлога з зображенням царської птиці, павича з блискучим пір'ям, по кутках у рамках зеленого мармуру - чотири орли, готові до польоту імператорські птахи, на стіні - імператорська родина засновника Македонської династії Василія. Руки у всіх простягнуті до хреста - символа вибавлення. Але зжіночений імператор вимушений був надавати перевагу теплу перед пишнотою, отож ніч перед тріумфом провів у зимовій спальні, здобленій карисійським мармуром.
А болгар, голодних і спраглих, тримали на ногах цілу ніч по той бік міської стіни, а рано-вранці, мабуть, саме тоді, як кито-ніт надягав імператорові шиті червоними орлами й царськими знаками тувії, воїни погнали через Харисійські ворота в місто, і вони пішли по довгій Месі, обірвані, брудні, зарослі до самих очей, вони смерділи від бруду, і ще йшов од них мертвий дух, який завжди йде од людей приречених, вижитих, до решти упосліджених, і багаті візантійці затикали носи й відверталися, бурмочучи: «Смердючі кожоїди!» А болгари важко човгали по білих мармурових плитах найрозкішнішої на землі вулиці, йшли побіля високих будинків, прикрашених портиками, йшли повз ергастерії, сховані під глибокими аркадами, що захищали перехожих од негоди й сонця, вони виповнили цю вулицю, що славилася як дзеркало візантійського багатства й розкошів, і якби не похмурі Коміскортові охоронці, то створилося б враження, що болгари зненацька запанували в самому серці Константинополя, але воїни йшли з боків густо й сторожко, а болгари були такі нужденні, в такі міцні колодки були всі пов'язані, що навіть у найодважніших і найбадьоріших із бранців опускалися плечі й одверталися погляди від усіх отих шовків і килимів, од золота й срібла, од плюща й лаврів. Але чим ближче до центру міста просувалися вони, тим тісніше обступала їх пишнота, від якої наморочилося в голові і не хотілося дихати, а хотілось просто впасти отут і вмерти, не очікуючи, що буде далі, якої наруги доведеться зазнати від безжальних ромеїв ще, бо важко їм було уявити більші страждання й наругу, аніж зазнали, допоки гнано їх до Константинополя.
- Гей, брате, чи довго ще? - питали в Сивоока його товариші, бо вже знали всі, що Сивоокові за час служби в купця доводилося бувати й тут, у ромейській столиці.
- На конячий торг, - сміявся через силу Сивоок, пробував задирати голову, щоб показати ромеям зневагу й погорду до них, та з того бадьоріння не виходило нічого, хіба що звертав на себе увагу, але й без того вирізнявся з-поміж усіх бранців світлим волоссям, пшенично-золотою, в цупких завитках бородою, - Є тут такий затишний з біса форум, на якому ромеї проводять кінські ярмарки. Бувають там аж он які коні! З Арголіди й Аттіки коні, що їх об'їжджували сини амазонок, коні з Каппадокії, з Віфінії, з Фрігії, коні з Сіцілії, про яких мовлено, що їх годували квітками, такі вони були пещені; руді, мов лиси, лівійські коні й сиві угорські жеребці, що їх приводили сюди з моїм купцем Какорою, були там також коні арабські, турецькі, перські або ж мідійські, до яких саме й куповано таких, як ми. Зумієш приборкати дикого скакуна - одержиш волю. Не зумієш - загинеш.
- Чорта б об'їздив, аби тільки на волю! - сказав хтось позаду. З нього засміялися, бо хилився од вітру, такий був сла-• бий, як і всі.
- Отож, - продовжував розповідь Сивоок, - там бували коні, натерті оливою, вишкребені срібними шкребницями, з гривами, розчесаними золотими й агатовими гребенями. Коні - мов жінки! А які ноги мали! - Він з жалем поглянув на свої босі, закривавлені, побиті об камінь ноги, на вкриті засохлою кров'ю й струпами ноги своїх товаришів. - Чисті й досконалі ноги, винесені з мандрів і галопування по найсоковитіших травах світу. Бо нема ліпшого, як побігати по свіжій зеленій траві, братове! Коні знають у цьому смак. А ще чим гарний той Амастріан-. ський форум, то це застилкою. Ромеї не знають ні трави, ні соломи на підстилку. За перським звичаєм, стосують до того добре висушений кіноький же гній. Пухко, тепло, запахущо! Оце б нам поспати на такому ложі!
- А поспати б! - зітхали, хто ще слухав Сивоока, відганяючи з душі похмуру стривоженість, яка густіше й густіше обсідала бранців, що більше заглиблювалися вони в кам'яні нутровища ромейської столиці.
- А ще нема в світі більшої розваги, як менджувати кіньми, - правив своєї Сивоок. - Купуєш якусь здохляку, а там - одвернувся, перекинув їй гриву на другий бік, та розпушив хвоста, та підчистив копита - і вже продаєш як доброго скакуна.
