Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗
Тут можно читать бесплатно Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Маруся Богуславка
Гей, що на Чорному морі,
Та на тому білому камені,
Там стояла темниця кам'яная,
Гей, там стояла темниця кам'яная,
А в тій темниці пробувало
Сімсот бідних козаків,
А в неволі пробували
Та Божого світу
І сонця праведного не забачали.
Гей, то дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А все добре дбає,
До кам'яної темниці прибуває,
Гей, до козаків словами промовляє:
«Козаки, ви, бідні невольники!
Чи ви знаєте,
Що в нашій землі
Та й день затепера?»
Гей, то козаки, бідні невольники,
А все зачували,
Та й до дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Дівку-бранку, Марусю, попівну
Богуславку, називали:
«Гей, ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
А все добре дбаєш,
Хотя й ми тебе дівкою-бранкою називаєм,
Почому ми знаєм,
Що в нашій землі християнській
Ой день затепера?»
«Гей, козаки, ви, бідні невольники!
Ще й у нашій землі та тепера
Великодня субота,
А завтра дасть Бог святий день,
Сороковий день, ой Великдень».
Гей, то козаки теє зачували,
До дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
Словами промовляли,
Сльозами проливали,
Гей, та дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя-долі не мала,
Як ти нам святий Великдень ісказала!
Як ми вже в неволі пробували,
А ще в темній темниці проживали,
Аж за тридцять три годи
Світа Божого не забачали…»
То дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
А ще добре дбала,
Козакам сказала:
«Ей, козаки, ви, бідні невольники!
Не лайте мене,
Не заклинайте мене!
Гей, як діждемо святого Великодня,
То буде наш пан турецький
До мечеті од'їжджати,
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
Ключі на руки віддавати, —
Буду на руки приймати,
До кам'яної темниці прибувати.
Ой то буду до кам'яної темниці
Прибувати, отвирати,
Вас, бідних невольників,
А з кам'яної темниці випускати.
Гей, ви, козаки, ви, бідні невольники!
А ще добре дбайте,
В города християнськії утікайте,
Тільки города Богуслава не минайте!
І города Богуслава не минайте,
До батька до мого й матері прибувайте
І батьку моєму та матері
То знать давайте:
Нехай буде батько і мати
Та ще добре дбати,
То статків-маєтків не збувають,
Великих скарбів не збирають,
Моєї голови
А з тяжкої неволі не визволяють,
Бо вже я потурчилась,
Побусурменилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного».
То визволь нас, Господи,
Із тяжкої неволі,
Гей, на тихі води,
На ясні зорі,
На край веселий,
Между мир хрещений!
Даруй, Боже, милості вашій,
І всім військам запорозьким,
І всім слухающим головам,
І всьому товариству і кревному, і сердечному
Пошли, Боже, на многая літа
І до конця віка!
Самійло Кішка
Ой із города із Трапезонта виступала галера,
Трьома цвітами процвітана, мальована.
Ой первим цвітом процвітана —
Злато-синіми киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Гарматами ориштована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровена.
То в той галері Алкан-паша,
Трапезонтськоє княжа, гуляє;
Маєть собі ізбранного люду:
Сімсот турків, яничар штириста
Да бідного невольника почвартаста
Без старшини войськової.
Первий старший меж ними пробуваєть:
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий – Марко Рудий, суддя войськовий;
Третій – Меїсій Грач, войськовий трембач;
Четвертин – Лях Бутурлак, ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять штири, як став по волі,
Потурчився, побусурменився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного!..
В тій галері од пристані далеко одпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Против Кефи-города
Там собі великий да довгий опочинок мали,
То представиться Алкан-пашаті,
Трапезонтському княжаті, молодому паняті,
Сон дивен, барзо дивен, напрочуд…
То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,
На турків, яничар, на бідних невольників покликав:
«Турки, – каже, – турки, яничари,
І ви, біднії невольники!
Котрий би мог турчин, яничар сей сон одгадати,
Мог би йому три гради турецькії дарувати;
А котрий би мог бідний невольник одгадати,
Мог би йому листи визволенії писати,
Щоб не мог ніде ніхто зачіпати!»
Сеє турки зачували, нічого не сказали,
Бідні невольники, хоч добре знали, собі промовчали.
Тілько обозветься меж турків
Лях Бутурлак, ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський:
«Як же, – каже, – Алкане-пашо, твій сон одгадати,
Що ти не можеш нам повідати?»
«Такий мені, небожата, сон приснився,
Бодай ніколи не явився!
Видиться: моя галера цвіткована, мальована,
Стала вся ободрана, на пожару спускана;
Видиться: мої турки, яничари
Стали всі впень порубані;
А видиться: мої бідні невольники,
Которії були у неволі,
То всі стали по волі;
Видиться: мене гетьман Кішка
На три часті розтяв,
У Чорноє море пометав…»
То скоро тоє Лях Бутурлак зачував,
К нему словами промовляв:
«Алкан-пашо, трапезонтський княжату,
Молодий паняту!
Сей тобі сон не буде ні мало зачіпати,
Скажи мені получче бідного невольника доглядати,
З ряду до ряду саджати.
По два, по три старії кайдани і новії ісправляти,
На руки, на ноги надівати, з ряду до ряду саджати,
Червоною таволгою, по два дубця брати,
По шиях затинати, кров християнськую на землю
проливати!»
Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали.
Тогді бідних невольників до опачин руками приймали.
Щироглибокої морської води доставали.
Скоро-то сеє зачували,
Од пристані галеру далеко одпускали:
До города Козлова,
До дівки Санджаковни на зальоти поспішали.
То до города Козлова прибували,
Дівка Санджаковна навстрічу виходжає,
Алкана-пашу в город Козлів
Зо всім войськом затягала,
Алкана за білу руку брала,
У світлиці-кам'яниці визивала,
За білу скам'ю саджала,
Дорогими напитками напувала,
А войсько серед ринку саджала.
То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,
Не барзо дорогії напитки вживає,
Як до галери двох турчинів на підслухи посилає:
Щоб не мог Ляше Бутурлак Кішку Самійла одмикати,
Упоруч себе саджати!
То скоро ся тії два турчина
До галери прибували…
То Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Словами промовляє:
«Ай, Ляше Бутурлаче, брате старесенький!
Колись і ти був у такій неволі,
Як ми тепера,
Добро нам вчини,
Хоч нас, старшину, одомкни —
Хай би і ми у городі побували,
Панське весілля добре знали».
Каже Лях Бутурлак:
«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
Батьку козацький! Добро ти вчини,
Віру християнську під нозі підтопчи,
Хрест на собі поломни!
Аще будеш віру християнську під нозі топтати,
Будеш у нашого пана молодого
За рідного брата пробувати!»
То скоро Кішка Самійло зачував:
«Ой Ляше Бутурлаче, недовірку християнський!
Бодай же ти того не дождав,
Щоб я віру християнськую під нозі топтав!
Хоч буду до смерті біду да неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати.
Ваша віра погана,
Земля проклята!»
Скоро Лях Бутурлак тоє зачуває,
Кішку Самійла у щоку затинає:
«Ой, – каже, – Кішко Самійлу, гетьмане запорозький!
Будеш ти мене в вірі християнській укоряти,
Буду тебе паче всіх невольників доглядати,
Старії і новії кайдани направляти,
Ланцюгами за поперек втроє буду брати!»
То ті два турчина тоє зачували,
До Алкана-паші прибували:
«Алкан-пашо,
Трапезонтськоє княжа, безпечно гуляй:
Доброго і вірного ключника маєш —
Кішку Самійла в щоку затинає,
В турецьку віру ввертає!»
То Алкан-паша, трапезонтськоє княжа,
великую радость мало,
Пополам дорогії напитки розділяло:
Половину на галеру одсилало,
Половину з дівкою Санджаковною уживало.
Став [Лях Бутурлак] дорогії напитки пити-підпивати,
Стали умисли козацьку голову ключника розбивати:
«Господи, єсть у мене що іспити і ісходити,
Тілько ні з ким об вірі християнській розговорити».
До Кішки Самійла прибуває,
Поруч себе саджає,
Дорогого напитка метає,
По два, по три кубка в руки наливає.
То Самійло Кішка по два, по три кубка в руки брав,
То у рукава, то у пазуху, сквозь третю хусту додолу пускав.
Лях Бутурлак по єдиному випивав:
То так напився,
Що з ніг звалився.
То Кішка Самійло да угадав:
Ляха Бутурлака до ліжка вмісто дитяти спати клав,
Сам вісімдесят чотири ключі з-під голів виймав.
На п'яти чоловік по ключу давав:
«Козаки-панове, добре майте,
Один другого одмикайте,
Кайдани із ног, із рук не кидайте,
Полуночної години ожидайте!»
Тогді козаки один другого одмикали,
Кайдани із рук і із ніг не кидали,
Полуночної години ожидали,
А Кішка Самійло чогось догадав,
За бідного невольника ланцюгами втроє себе прийняв,
Полуночної години ожидав.
Стала полуночная година наступати,
Став Алкан-паша з войськом до галери прибувати.
То до галери прибував, словами промовляв:
«Ви, турки, яничари, помаленьку ячіте,
Мойого вірного ключника не збудіте!
Самі же добре помеж рядами проходжайте,
Всякого чоловіка осмотряйте,
Бо тепера він підгуляв,
Щоби кому пільги не дав».
То турки, яничари свічі у руки брали,
Помеж рядів проходжали,
Всякого чоловіка осмотряли,
Бог помог – за замок руками не приймали.
«Алкан-пашо, безпечно почивай!
Доброго і вірного ключника маєш:
Він бідного невольника з ряду до ряду посаджав,
По три, по два старії кайдани і новії посправляв,
А Кішку Самійла ланцюгами утроє прийняв».
Тогді турки, яничари у галеру входжали,
Безпечно спати полягали;
А котрії хмельні бували, на сон знемагали,
Коло пристані Козловської спати полягали…
Тогді Кішка Самійло полуночної години дождав,
Сам меж козаків устав,
Кайдани із рук і із ног у Чорноє море пороняв;
У галеру входжає, козаків побуджає,
Саблі булатні на вибір вибирає,
До козаків промовляє:
«Ви панове-молодці, кайданами не стучіте,
Ясини не вчиніте,
Нікоторого турчина в галері не збудіте…»
То козаки добре зачували,
Самі з себе кайдани скидали,
У Чорноє море кидали,
Ні одного турчина не збудили.
Тогді Кішка Самійло до козаків промовляє:
«Ви, козаки-молодці, добре, братіє, майте,
Од города Козлова забігайте,
Турок, яничар впень рубайте,
Котрих живцем у Чорноє море бросайте!»
Тогді козаки од города Козлова забі[га]ли,
Турок, яничар впень рубали,
Котрих живих в Чорноє море бросали.
А Кішка Самійло Алкана-пашу із ліжка взяв,
На три часті розтяв, у Чорноє море побросав,
До козаків промовляв:
«Панове-молодці, добре дбайте,
Всіх у Чорноє море бросайте,
Тілько Ляха Бутурлака не рубайте:
Между войськом для порядку,
За яризу войськового зоставляйте!»
Тогді козаки добре мали:
Всіх турків у Чорноє море пометали,
Тілько Ляха Бутурлака не зрубали,
Между войськом для порядку
За яризу войськового зоставляли.
Тогді галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли…
Да ще у неділю барзо рано-пораненьку
Не сива зозуля закувала,
Як дівка Санджаковна коло пристані походжала
Да білі руки ламала, словами промовляла:
«Алкан-пашо, трапезонтськоє княжату,
Нащо ти на мене такое великое пересердіє маєш,
Що од мене сьогодня барзо рано виїжджаєш?
Когда би була од отця і матусі
Сорома й наруги прийняла,
З тобою хоч єдину ноч переночувала!..»
Скоро ся тоє промовляли: галеру од пристані одпускали,
Самі Чорним морем далеко гуляли.
А ще у неділеньку, у полуденную годину,
Лях Бутурлак од сна пробуждає,
По галері поглядає, що ні єдиного турчина у галері немає.
Тогді Лях Бутурлак із ліжка вставає,
До Кішки Самійла прибуває, у ноги впадає:
«Ой Кішко Самійлу, гетьмане запорозький,
батьку козацький!
Не будь же ти на мене,
Як я був на останці віка мойого на тебе!
Бог тобі да поміг неприятеля побідити,
Да не умітимеш у землю християнськую входити!
Добро ти учини: половину козаків у окови до
опачин посади,
А половину у турецькеє дорогеє плаття наряди,
Бо ще будемо од города Козлова
До города Цареграда гуляти,
Будуть із города Цареграда дванадцять галер вибігати,
Будуть Алкана-пашу з дівкою Санджаковною
По зальотах поздравляти,
То як будеш отвіт оддавати?..»
Як Лях Бутурлак научив,
Так Кішка Самійло, гетьман запорозький, учинив:
Половину козаків до опачин у окови посадив,
А половину у турецькеє дорогеє плаття нарядив.
Стали од города Козлова до города Цареграда гуляти,
Стали із Цареграда дванадцять галер вибігати
І галеру із гармати торкати,
Стали Алкана-пашу з дівкою Санджаковною
По зальотах поздравляти.
То Лях Бутурлак чогось догадав,
Сам на чердак виступав,
Турецьким біленьким завивалом махав:
Раз то мовить по-грецьки,
Удруге – по-турецьки,
Каже: «Ви, турки, яничари, помаленьку, братія, ячіте,
Од галери одверніте,
Бо теперя він подгуляв, на упокої починає,
На похмілля знемагає.
До вас не встане, голови не зведе.
Казав: «Як буду назад гуляти,
То не буду вашої милості і повік забувати!»
Тогді турки, яничари од галери одвертали,
До города Цареграда убігали,
Із дванадцяти штук гармат гримали,
Яссу воздавали.
Тогді козаки собі добре дбали,
Сім штук гармат собі ориштували,
Яссу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько уклоняли:
«Хвалим тя, Господи, і благодарим!
Були п'ятдесят штири годи у неволі,
А теперя хоч не дасть нам Бог на час по волі!»
А у Тендрові-острові Семен Скалозуб
З войськом на заставі стояв
Да на тую галеру поглядав,
До козаків словами промовляв:
«Козаки, панове-молодці! Що сія галера чи блудить,
Чи світом нудить,
Чи много люду царського має,
Чи за великою добиччю ганяє?
То ви добре майте,
По дві штук гармат набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Єслі турки, яничари, то упень рубайте,
Єслі біднії невольники, то помочі дайте!»
Тогді козаки промовляли:
«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся
І нас, козаків, страшишся:
Єсть сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє —
Се, можеть, є давній бідний невольник
Із неволі утікає».
«Ви віри не діймайте,
Хоч по дві гармати набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Як турки, яничари, то упень рубайте,
Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»
Тогді козаки, як діти, негаразд починали,
По дві штуки гармат набирали,
Тую галеру із грозної гармати привітали,
Три доски у судні вибивали,
Води дніпровської напускали…
Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Чогось одгадав, сам на чердак виступав,
Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав.
Розпустив…
До води похилив…
Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє —
Се єсть давній бідний невольник
Кішка Самійло із неволі утікає:
Були п'ятдесят чотири годи у неволі,
Тепер чи не дасть Бог хоть на час по волі…»
Тогді козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальовані облавки брали
Да на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба паювали,
Тую галеру на пристань стягали.
Тогді злато-синії киндяки – на козаки,
Златоглаві – на отамани,
Турецькую білую габу – на козаки, на біляки.
А галеру на пожар спускали,
А сребро-злато – на три часті паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського спаса,
На Трахтемировський монастир,
На святую Січовую покров давали,
Которі давнім козацьким скарбом будували,
Щоб за їх, вставаючи і лягаючи,
Милосердного Бога благали;
А другую часть помеж собою паювали;
А третю часть брали,
Очертами сідали,
Пили да гуляли,
Із семип'ядних пищалей гримали,
Кішку Самійла по волі поздравляли:
«Здоров, – кажуть, – здоров, Кішко Самійлу,
Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі,
Не загинеш і з нами, козаками, по волі!»
Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова
В Києві-Каневі монастирі…
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна
Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
Утверди, Боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська Запорозького, Донського,
З усією черню дніпровою,
Низовою,
На многія літа,
До конця віка!
Похожие книги на "Українські традиції", Ковалевський О. В.
Книги похожие на "Українські традиції" читать онлайн бесплатно полные версии.
