Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
22. Орда еслибы имЂла вкинуться, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на них наступити; такожде и Донскимъ казакомъ готовымъ быть; а нынЂ еще въ братствЂ, дать сроку и ихъ не задирать.
22. Як би мала напасти Орда, тоді треба на них наступати від Астрахани і від Казани. Також і Донським козакам готовим буть. Але поки (Opдa) ще в брацтві (рахується)-дати час і не зачіпати.
23. Кодакъ городъ, который есть сдЂланъ на рубежЂ отъ Крыму, въ которомъ панъ гетманъ всегда по 400 человЂкъ тамъ имЂетъ и кормы всякіе имъ даетъ, чтобъ и нынЂ его царское величество какъ кормами, такъ и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Таже и тЂмъ которые за порогами Коша берегуть, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать, понеже нельзя его самого безъ людей оставляти.
23. В Кодацькій фортеці, що поставлена на кримській границі, пан гетьман завсіди по 400 чоловіка тримає і всяку поживу їм дає. Нехай і тепер й. цар. вел. зволить забезпечити її як поживою так і порохом до армати. Також і тим що за Порогами стережуть Кіш, аби й. цар. вел. зволив свою ласку показати, бо не можна його самого без людей полишати.
Уже на перший погляд, переглядаючи сю петицію, кидається в очі її безсистемність. Положити сю безсистемність на рахунок московських дяків ніяк не можна, вона була очевидно в ориґіналі, і поясняється мабуть тим, що петиція ся складалася мабуть не від разу-вона носить на собі сліди ріжних перерібок і доповнень, які були результатом довгих і змінних в своїм складі нарад, що відбивали на собі ріжні погляди, настрої і течії в війську. Ледви чи можливо при нинишнім стані матеріялу скільки небудь докладно відзначити сі ріжні редакції й зміни; я принаймні в даний момент до сього не берусь. Але деякі розходження і наверстовання таки хочу зазначити.
Петиція починається, як бачимо, загальним постулятом потвердження прав і вільностей війська Запорозького, що звучить як повтореннє такого ж загального постуляту, поставленого в Переяславі: спочатку гетьманом-перед присягою, потім депутацією старшини, що 12 (22) січня жадала писаної деклярації послів про незайманість “вольностей, прав і маєтностей”. В другій розмові 10 (20) гетьман розгорнув її в ширшу формулу: незайманости привілєґій “станів війська Запорозького”: шляхетського, козацького і міщанського, їx станових орґанізацій і установ, і маєткових прав. Отсю тезу ми бачимо розгорненою в отсих пунктах петиції: 1-козацькі привілєґії, 3-шляхетські, 4-міщанські, 7-маєткові права козацькі, 13-ненарушимість прав і надань духовного і мирського стану (те що зачіпив гетьман в останній розмові 10 січня). Сі от пять пунктів становлять основу петиції, можливо її перший начерк. Він доволі стисло розвивав те що начеркнено було в переяславських переговорах-розвивав переяславську умову в тіснішім значінню.
До сих проєктів одначе примішалася серія деталів військового устрою, на нинішній погляд зайвих, які являються архаїчним пережитком колишніх “ординацій війська Запорозького” Відти силою інерції вони перейшли до Зборівського трактату, а з сього трактату-що в українсько-московсько-польських переговорах 1653 року став нормою полагодження козацько-українських потреб, примішалися і до переговорів старшини з Москвою. Се пункти петиції 2,5,8,9,10,11,12. Змістом своїм сюди належать також 21 і 23; але 21 пункт явно доданий потім, можливо так само додатковий і 23.
Пункт 2 — про 60-тисячний реєстр війська, і 5-про Чигринське староство обговорювались і в Переяславі, очевидно-з ініціятиви гетьмана чи старшини (вище с. 768). Можна допустити, що з сих розмов вони попали і до першої редакції петиції, з нашого погляду-не дуже потрібно, на погляд її авторів-як дуже важні моменти в комплєксі заховання вільностей і маєтностей. Инші пять пунктів могли виникнути при обміркуванню п. 4-про доходи царського скарбу, або того питання, що в переяславських протоколах записано як мову Виговського про “описуваннє на государя королівських, панських і всяких міст”-що належало б передати на військо з сих доходів (як се й зазначають царські резолюції: давати з тамошніх доходів) або з тих одписаних на царя маєтностей (млини). При тім, очевидно, мусіло виникнути питаннє про платню і всьому війську, по анальоґії старих ординацій; але в переяславських переговорах гетьман висловився, чи обмовився против сього, і тому мабуть сей пункт не пройшов тут, а по довгих дебатах вискочив далі під кінець (пункт 21).
Трудно також сказати, чи належали до першої редакції, чи з'явилися додатково два пункти кардинальної конституційної ваги: право вільного вибору гетьмана військом (п. 6) і право гетьмана вести заграничні дипльоматичні зносини (п. 14). Переяславські протоколи не заховали розмов на сю тему. З питаннєм військових вільностей вони звязані, але не так близько. Право вільного вибору гетьмана в попередніх ординаціях трактувалось; але в Зборівськім і Білоцерківськім трактаті його вже не згадано, очевидно-як річи самозрозумілої.
Натомість цілком ясно, що пізнішою верствою-иншим варіянтом відносин до московського протектора в порівнянню з тим що говорилося в Переяславі, і що згідно з тими переяславськими переговорами виложено було в першій частині (першій редакції) петиції,-являються отсі три важні пункти 15,16,17. Вони звязані одною ідеєю й становлять одну цілість. Може бути, до них належить і п. 14, право дипльоматичних зносин, се трудно рішити. З другого боку можливо, що п. 17 з'явився самостійно від 15-16; але він має також характер пізнішого наверствовання-другого варіянту трактування питання про вільности, ніж то бачимо в п. 1, 3, 4. Докладно окреслити межі сього наверствовання, як сказав уже, я при наявних засобах не берусь. Але в сій частині петиції (п. 14-17) ясно відчувається инший дух і напрям: зробити з України замкнене державне тіло, васальну державу під протекторатом московського царя, закриту для всяких вмішань московського уряду та його аґентів до внутрішніх українських справ. Досить неясна і здержлива стилізація петиції (п. 15) знаходить собі коментарій і виясненнє в устних переговорах українських послів на теми петиції в Москві 13 (23) березня. Вони тут досить ясно, як побачимо далі, висунули сей проєкт, що лежить під п. 14-17 петиції: цар зовсім не посилає воєвод на Україну, натомість на підставі підрахунку українських доходів, що зробить якийсь довірений царський уповажений, буде уставлена сума річної данини, яку буде виплачувати гетьман цареві, “подібно як турецький султан (одержує) з Угорської, Мутьянської й Волоської землі” 2).
Сим перечеркувалися всі переяславські балачки про те, щоб військовим орендарям принаймні дозволили вибрати доходи за умовлені роки, щоб збори царських доходів вели місцеві люди і віддавали царським воєводам і т. д. Ніяких царських воєвод, ніяких царських міст і доходів, єсть Україна як васальна держава, на чолі її військо, на чолі війська гетьман. Він один репрезентує державу перед московськими зверхниками, і поза ними ніяких сепаратних відносин і зносин з московським урядом українських установ, чи станів, чи окремих людей! Се те що ми, сучасні історики, правники і т. д., відгадуємо як провідну ідею українських політиків в їх відносинах до Москви. Воно безсумнівно істнувало в плянах і бажаннях провідних українських кругів; принаймні-були тут люди, які досить ясно собі се уявляли й бажали, і в сім напрямі справляли події. Але або вони самі не досить ясно, послідовно і рішучо проводили сю політику, або не знаходили відповідної підтримки у тої частини своєї верстви, яка вважала зайвим ставити крапки над і, обгострювати відносини задля таких принципіяльних справ. Чи тому що вважала їх не досить реальними і важними? чи тому, бо думала, що на практиці московський уряд своїх централістичних, окупаційних плянів здійснити не зможе, отже нема чого утрудняти відносини даного моменту задля фікцій, які однаково не здійсняться?
В кождім разі, як ми бачимо, в петиції зісталось поруч себе одно і друге: і постуляти української державности, і сі дрібні виторговування для війська, для старшини ріжних маловажних уступок з будучого московського режиму, що має заступити колишню польську управу і війти, на правах єдиного господаря, у всі подробиці місцевих відносин. І пізніше в Москві військові посли в своїх переговорах вели мову на двоє, роблячи пропозиції з обох варіянтів, можливих і допустимих в залежности від волі царя. І тому ж разом з військовою депутацією, що їхала уставляти відносини України як держави до її протектора, їхала й депутація переяславських міщан-за згодою і відомом гетьмана очевидно, щоб випрохувати у царя сепаратні привілеї для своєї громади-всупереч інтересам війська, як суверена. Тому ж військові посли везли приватні документи гетьмана і писаря, і мали доручення випрохати у царя потвердженнє на старі їx маєтности і надання новихє За їх прикладом такі самі пляни робили собі посли. Народні герої, оборонці української державности сходили на дрібних звичайних чолобитчиків, роблячи небезпечні для української державности прецеденти і ослаблюючи в московських очах свою позицію н а р о д н і х і д е р ж а в н и х представників!
