Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович (онлайн книги бесплатно полные .txt) 📗
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте,– тихо обізвався отець Харитін.
«Коли б була знала таке лихо, була б накидала полиню в барило,– подумала Онися.– Видудлить оцей циган усе барило».
– Коли ви обідаєте? – спитав Млинковський в отця Харитона.
– Та вже ж не проти ночі, а вранці, по-сільській,– сказала Онися.
– По-сільській, як надворі світає! А в нас в городі тоді ще сплять, а обідають аж опівдні, а вранці тільки чай п'ють та снідають,– натякав Млинковський так, що аж пальці було знать.– Ми звикли спати довго, а обідати в ваш полудень.
Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам. Млинковський видудлив за вечір сливе цілу макітру слив'янки.
– Ну, та й добра ж у вас слив'янка,– говорив Млинковський, цмакаючи губами.
– Чи хоч трохи вам полегшало, Крискен-те Харлампійовичу? – спитав батюшка.
– Ого! ще й яка полегкість! Так неначе хто помазав медом по грудях та по животі. Чи не можна, паніматко, наточити ще макітерку на ніч? – просив столоначальник шипучим голосом.– В мене вночі спадає смага на рот та на губи,– треба промочувати.
Після вечері Онися мусила йти в льох і наточити другу макітру. Млинковський лічився таким способом до півночі, потім день і другий. Онися якось догадалась і розвела наливку водою. Млинковський покуштував, сплюнув і зараз попросив одвезти його до сусіднього батюшки, в котрого було дві дочки. Отець Ха-ритін догадався, що час давати столоначальникові хабара.
– Оце я звелів набрати вам, Крискенте Харлампійовичу, мішок житнього борошна та мішок пшеничного. Прийміть, будьте ласкаві,– сказав отець Харитін.
– За житнє спасибі, а пшеничне візьму: моя жінка не любить житнього хліба,– так само од його слабує, як і я. Одначе... може, свині з'їдять! Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три,– сказав Млинковський.
– Добре, покладемо. Та, будьте ласкаві, вже не прогнівайтесь за мої книги,– сказав тихо отець Харитін.
– Там щось, панотче, ви наплутали в книзі «о родившихся»... гм... Така плутанина...
Розбирав я, розбирав та насилу лад дав. Здається, у вас цього року вродила картопля. Звеліть кинути на віз мішків зо два або зо три. Моя жінка страх як любить печену картоплю з маслом. Здається, у вас багато корів, і масло повинно бути?– сказав Млинковський.
– За це вже треба матушки спитати,– це не до мене стосується,– соромливо сказав отець Харитін.– Сало, знаю, що є, бо кабанчика закололи недавно.
Отець Харитін вийшов на часок і пошепотів з Онисею. Онися сердито забубоніла.
– Та й «одчоти» ваші поплутані. Господи, скільки я голову пополамав, поки дошпортав-ся, в чім діло... Чи вродило пак в вас просо або гречка? Моя жінка розвела кури, та качки, та індики, та й сам я од хороби лічусь курми та індиками. Вкиньте в віз з мішок проса або гречки,– жебрав Млинковський.
– Просо не вродило, а гречка вдалась добра,– сказав отець Харитін.
– От і добре! Вже «нема мені ні словечка,– нехай буде гречка»,– як співають в пісні. Звеліть же парубкові запрягти воли та вишліть до Шандри,– я туди зараз їду,– сказав Млинковський.– А дві мої дочки нехай трохи посидять у вас: і їм буде весело, й вашим дочкам веселіше, от і буде гаразд! Я, бачте, віз їх у гості до отця Мельхиседека, та думаю: нехай трохи повеселяться в вас, Онисіє Степанівно.
Онисія Степанівна не знала, що й казати: тільки очі витріщила на Млинковського.
– Прощайте, бувайте здорові! Завезете моїх дочок, коли ваша ласка, до отця Мельхиседека та кланяйтесь йому од мене низенько-низенько,– сказав Млинковський, тричі цілуючись з отцем Харитоном.
Перемлинкувавши пшеницю, гречку, а найбільше слив'янку в отця Харитона, Млинковський сів на віз з двома дочками й рушив далі в об'їзд.
– На той рік, як не помремо, як дасть бог діждати, налийте слив'янки добреньке барило. Скільки в вас слив в садку! Та які сливи! Яка слив'янка! Тільки, паніматко, не доливайте водою, а чистою горілкою або спиртом. Та не беріть спирту в Іцька, а в Берка: Іцьків спирт тільки гусям пити, а не столоначальникам,– гукнув з воза Млинковський, виїжджаючи з двору на чужих конях. За ним рушив з двору воловий віз, повний мішків.
Дві панни Млинковські вгніздились на ніч на ліжку отця Харитона й вигрівались в перинах трохи не до півдня. Онися Степанівна мусила, зціпивши зуби, спати в пекарні на печі. Панни вважали на себе, як на правдивих столоначальників, і коверзували в чужій господі незгірше свого татуня. Онисія Степанівна задумала не наставляти їм самовара рано й вечір. Панни просто, без церемонії допоминались і трохи не загадували. Одна наймичка мусила покинути роботу в пекарні й сливе цілий день поралась та панькалась коло гостей. Дочки отця Харитона все бавились з гістьми й одбились од роботи. Млинковські поїли трохи не половину курей та качок, сахар і чай вийшов увесь, скільки його було в господі. Онисія Степанівна одвезла в Богуслав на ярмарок трохи не повний віз мішків з борошном, а натомість привезла додому одну голову сахару та один фунт чаю. Голова сахару при великій з'їжі неначе од сонця розставала.
– Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об'їдять,– говорила Онисія Степанівна батюшці.
– Не смію, Онисіє Степанівно: Млинков-ський буде підбивати проти мене протопопа й вчинить мені багато лиха,– говорив отець Харитін.
– Коли ти не смієш, то я сама їх витурлю з хати.
– Турліть, та тільки стережіться, щоб нас не витурлили з парафії,– говорив отець Харитін.
Саме в той час божевільний Прокіп, Бала-бушин наймит, зовсім збожеволів і почав тинятись по селах та все по батюшках. Прийде до одного батюшки, посидить з тиждень, та йде далі, або блукає собі без тями по лісах та по хатах, без шапки, напнувши свиту на голову. Прокіп приблудився в Вільшаницю й прийшов до батюшки; увійшов в пекарню й поліз просто на піч, як у себе вдома.
– А чого це ти, Прокопе, прийшов до нас? – спитала Онисія Степанівна.
– Чув, що в вас здорова піч, та й прийшов,– гукав Прокіп з печі.
– А що ж ти дурно в нас хліб їстимеш, чи що? Оце лишенько! Ще бог приніс одного богуславського столоначальника,– говорила Онисія Степанівна.
