Опівнічні стежки - Канюка Михайло (полная версия книги txt) 📗
– Ви збираєтесь слухати оперу до кінця? – запитав Дзюбу.
– Ні… Незабаром піду.
– Тоді йдіть негайно, – наказав Роман. – Негайно!
Співбесідник здивовано глянув на нього, хотів щось спитати, але втримався. Він ще ніяк не міг призвичаїтися до свого нового становища. Цей молодий капітан і лякав, і причаровував його водночас. Яка світла голова, мужність і витримка! Старий Дзюба хотів би такого зятя… Зятя! Знову прилинули думки про Марту, у горлі пересохло. Жадібно смокчучи сигарету, Дзюба повернувся до Романа. Але того вже не було. Старий здивувався, і раптом збагнув смисл наказу. Треба негайно звідси… Чому? Дзюба рушив до дверей, обережно обминаючи німецьких офіцерів. Він шанобливо збочив з шляху, даючи пройти Ролінгові, який протискувався до дверей залу, досить безцеремонно розштовхуючи натовп.
Вже на виході встиг у розчинені двері побачити, як Ролінг підійшов до ложі генерала Ебергарда й щось почав доповідати. Генерал, а за ним і Санднер підвелися. За ними попрямували до виходу кілька офіцерів.
Дзюба поспішив. Хтось штовхнув його, випереджаючи.
І раптом оглушливий вибух трусонув стару будівлю. З оркестрової ями, якраз під ложею, де щойно сиділи генерал Ебергард і Санднер, шугонуло полум'я. Перекриваючи крики, завила сирена.
Санднер, сидячи в генеральському автомобілі, вп'явся у заднє вікно. Генерал спокійно сидів попереду. «Витримка!»- скривився Санднер. Йому здалося, що водночас з громом вибуху полетів далі радянський літак.
– Що там? – запитав генерал, навіть не повертаючись.
– Бомба з літака влучила в будівлю. Можна лише подякувати моїм співробітникам, які встигли попередити вас, генерале, про наліт радянських льотчиків у районі опери.
Ебергард мовчав. Можливо, він не хотів розмови в присутності водія. Але він мовчав і тоді, як піднімалися сходами комендатури. І лише тоді, як зайшли до просторого генеральського кабінету, сказав з іронією:
– У вас завжди все гаразд, Гансе. Ви вже навіть доповіли Берлінові про ліквідацію підпілля в Києві. А от опери нам не дали дослухати… Що ви на це скажете, друже?
Санднер стримано відповів:
– Це так, генерале… Однак ми ліквідували два підпільних райкоми партії.
Увійшла Рита з купкою паперів. Розкрила теку перед генералом, обережно відсунувши чарку з вином. Генерал із задоволенням глянув на Риту, взяв у неї ручку і папір, підписав. При цьому продовжував говорити Санднерові:
– Що ж, поздоровляю вас, Гансе. Ваша перемога – це й наша, армійців, перемога. Щоправда, – генерал тонко посміхнувся, – диверсії тривають, і прокламації трапляються вранці. А ці нальоти… У мене таке враження: вони знають, що і коли бомбити, знають навіть кожен мій крок… Отже…
Санднер сердито насупився:
– Залишки… А втім, не приховую, генерале, я стурбований.
– Чим? – Генерал повернув Риті папірця і наказав: – Цей документ треба передрукувати на кращому папері. До речі, фрау Рито, подзвоніть в оперу, спитайте, чи все гаразд з артисткою Отрадною… Такий голос!
– Слухаю, – мовила Рита, дістаючи ще один документ і не звертаючи уваги на Санднера. А він, зиркаючи, не хотів продовжувати розмову при ній. Але генерал запитав:
– Чим ви стурбовані, Ганс?
– Ми розраховували одразу взяти групу чекістів, залишену тут більшовиками. Ми навіть маємо фото її членів. Однак група зникла, жодного сліду… І це мені не подобається!
Генерал, підписуючи папери, хитнув головою:
– Я вам допомагаю як можу, Ганс… Я вже підписав три накази про розстріл заложників за акти, саботажу. Вісімсот чоловік!
– Якби ж серед них були й підпільники! – зауважив Санднер.
– Не знаю, я чую тільки ваші обіцянки. – Генералові, очевидно, подобалося дратувати гестапівця. За витонченою ввічливістю старого аристократа раптом проглянув вовчий оскал. – Досі доповідали ви, а тепер доведеться вже мені…
Санднер ще сердитіше:
– Гер генерал, ніхто не може заперечити, що ми багато вже зробили. А далі… – Він замовк, дивлячись на Риту. Вона спокійно, навіть дещо повільно складала папери в теку. Санднер не. витримав:
– Ви вже вільні, фрау!
Рита прекрасно розуміла, чим був роздратований штурмбанфюрер Санднер. Але вона твердо дотримувалася обраного рисунка своєї ролі – спокійно, з виразом лёгкого подиву на обличчі, звела брови, підкреслено не звертаючи уваги на цього бундючного гестапівця, вклонилася генералові і неквапно вийшла. Санднер зачекав, поки вона зачинила за собою двері, потім повернувся до Ебергарда.
– Гер генерал…
– Не знаю, не знаю, штурмбанфюрер Санднер, – сказав генерал, явно незадоволений тоном Санднера з Ритою, до якого цей гестапівський вискочка дозволив собі вдатися у його, генерала, присутності, в його, генеральському, кабінеті та ще й з його, генерала, підлеглою. – Я ціную вас, але штаби і служби німецької армії у Києві повинні працювати спокійно! Робіть що хочете, інакше…
Санднер вибухнув:
– Ви, звичайно, можете доповісти Берлінові все, що вам завгодно, генерале! Але самі ви тут, у Києві, можете найкраще зрозуміти, в яких умовах я працюю. За. кожним спійманим підпільником негайно стає три нових! День у день вони виявляють диявольську винахідливість. То начебто від блискавки згоряє у копицях кілька вагонів пшениці, то буквально за тиждень згниває картопля у кагатах. Пливе собі Дніпром баржа з хлібом – і раптом без будь-якої видимої причини йде на дно! Звідки у днищі раптом з'явилася велика дірка? Чому на млинах, що виконують наше термінове замовлення, так часто рвуться привідні ремені? Чому з наших обозів безперервно і дивовижно таємничим чином день у день зникає все більше снарядів, патронів, автоматів, гранат? У мене ж не тільки місто, де на кожному кроці можна дістати кулю в спину. В багатьох селах почали діяти ворожі диверсійні групи. Вони діють скрізь – на млинах, на цукрових і інших заводах, на тих нечисленних електростанціях, що ще лишилися… Навіть у поліції ми не маємо спокою! Генерал посміхнувся.
– Ви даремно мені скаржитесь, Санднер… Я цього не зрозумію. Мені і моєму штабові треба спокійно працювати. А як цього досягти – це вже ваша турбота!
– Гер генерал, ми робимо усе для цього! Ми зараз на порозі нового великого успіху: ми йдемо по слідах підпільного обкому партії. У мене сьогодні на стіл лягли надзвичайно цікаві документи, що свідчать про дуже активну діяльність цього більшовицького органу. Є навіть інструкція про те, як вербувати людей у повстанські банди, як боротися з моєю контррозвідкою… Є план роботи обкому. – Санднер витяг невеличкого блокнотика, зачитав: – Ось послухайте, який діапазон дій! Добір і підготовка командирів повстанських полків і дивізій… Дивізій, генерале! Реорганізація обкому у повстанський штаб. Координація часу і планів повстання з сусідніми областями. Організація агентурної розвідки. Розподіл зброї, мобілізація людей, машин, обозів. Організація харчування повстанців і населення. І населення, генерале, наче тут не ми, а вони господарі! Далі: захоплення важливих об'єктів – складів, мостів, заводів. Нарешті – організація органів Радянської влади… Наче ми вже пішли звідси!
– Смілива програма, – скептично зауважив генерал.
– Ще б пак! На чолі обкому стоїть якийсь Днєпров, другий секретар Булькевич, третій – Зоркий. Там працюють якісь Артем, Іскров, Голубенко… Ясно, що все це псевдоніми. Хто криється за ними? Де знайти це їхнє гніздо? Ми не марнуємо часу, доводиться працювати день і ніч…
– Ну, це не означає, що треба влаштовувати істерики комендантові міста, – насмішкувато зауважив Ебергард. – Кожен з нас на своїй ділянці в міру своїх сил служить фюрерові. В міру своїх сил і здібностей!
Він, незважаючи на повідомлення Санднера, сьогодні в доброму гуморі… Нехай покрутиться цей поліцейський пацюк, який тільки й знає, що писати доповідні, на нього, коменданта міста…
Наче забувши про недавній інцидент з секретаркою генерал натиснув кнопку і звернувся до Рити, яка стала у дверях:
– Люба фрау, запишіть розпорядження по місту… Перше: всі написи на установах, магазинах, транспарантах і рекламах у Києві мусять бути німецькою мовою і латинським шрифтом… По-друге, написи українською мовою допускаються, але вони мають бути меншими, ніж написи німецькою мовою. Всі радянські написи і лозунги – зняти. Хто не скориться цьому розпорядженню, буде оштрафований або ув'язнений. Все…
