Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
За столом більше говорили господарі. Фрау Клейн розповіла, як важко було тут, на піщаному грунті, розбивати квітники. А штурмбанфюрер хвалив місце в сосновому бору: клімат тут дуже здоровий, навкруги гарні краєвиди, люди зібралися приємні, спокійні, й тому навіть білки стали зовсім ручні. На зиму він наказав спорудити кілька десятків кормушок для птахів і впевнений, що навесні тут можна буде досхочу втішатися музикою і пташиним щебетом.
Після обіду чоловіки повернулися до кабінету. Пили каву, курили. Слухали музику. Рейс одну за одною ставив пластинки із записами «Тангейзера». Клейн заявив, що Вагнер — найвидатніший композитор. І всі мовчки з ним погодилися. І в цій обстановці ситої, розімлілої напівдрімоти Клейн підсів до гостей на диван і, по дружньому поплескуючи Дітріха по гострому коліну, туго обтягнутому бриджами, сказав, що готовий всіляко сприяти його місії.
Картотека в'язнів у цілковитому розпорядженні Дітріха. Зондерфюрер Флінк проконсультує по першому-ліпшому об'єкту. І, посмоктуючи сигарету в довгому кістяному мундштуку, Клейн коротко розповів, що вже з тридцять третього року — відколи при кожному полку СС були створені концентраційні табори — він спеціалізується в цій галузі.
Попервах концтабори були вкрай примітивні. Матеріал становили комуністи, ліберали, профспілчани — взагалі червоні, відсів не був організований, відбувався головним чином природним шляхом: внаслідок епідемій, виснаження, ну і в зв'язку з порушенням правил внутрішнього розпорядку.
Пропускна спроможність таборів значно збільшилася, коли почалося масове поповнення євреями й запровадили спеціальну техніку умертвіння. Тут своє слово сказали великі фірми, які постачали устаткування і хімікати.
І досягнення в цій галузі були такі значні, що дали змогу голові данцігського сенату Раушпінгу звернутися до фюpepa із запитанням, чи немає в нього наміру винищити одразу всіх євреїв. Але Гітлер відповів: «Ні. Тоді б ми змушені були знову когось шукати. Істотно важливо завжди мати перед собою відчутного противника, а не голу абстракцію».
Тепер, у сучасних історичних умовах, це, звичайно, вже не має значення, бо з'явився новий матеріал. І створено великі, чудово обладнані концентраційні табори з колосальною пропускною спроможністю і майже необмеженими можливостями, такі, як Дахау, Бухенвальд, Равенсбрук, Заксенхаузен, Флоссенбург, Нейєпгамм. Їхні функції — каральні і залякувальні, бо ж вони знищують небажаний матеріал, який надходить з найрізноманітніших нових територій.
Раніш експериментальні табори мали суто навчальний характер: вони призначалися для тренувань, вироблення нових ефективних засобів придушення, а також для навчання методів керівництва. Таким, наприклад, був табір Флоссенбург, де багато співробітників СС набули початкового досвіду.
Експериментальний табір «О-Х-247», яким має честь командувати Клейн, трохи відрізняється від своїх попередників, а також від інших подібних до нього концентраційних таборів. Разом з розв'язанням спільних завдань в обов'язки адміністрації входить виявлення, обробка й підготовка окремих екземплярів для використання їх з певною метою службами СД, гестапо і, звісно, абверу.
На закінчення Клейн сповістив, що професор Штрумпфель вніс багато цінних пропозицій, які стосуються психічної перевірки осіб, пропонованих спеціальним службам.
Дітріх подякував Клейнові, однак зазначив чванством, що він достатньо обізнаний з табірною системою. Все, про що тут так люб'язно розповів пан оберштурмбанфюрер, відомо кожному есесману. А його цікавить кількість кандидатур, які пан оберштурмбанфюрер може запропонувати абверу.
— О, — жваво вигукнув Клейн, — я не запропоную вам жодного екземпляра, даруйте вже! Це на вашу відповідальність. — І докинув єхидно: — Я великий бюрократ. Картотека у вашому розпорядженні. Але попереджаю: все на вашу відповідальність. Тут я умиваю руки. — І стріпнув своїми пещеними руками, немов струшуючи з них бризки води.
28
Унтерштурмфюрер Рейс, очевидно, пройнявся симпатією до Йоганна; можливо, виникла вона тому, що вони були ровесники, а його тут оточували люди тільки старшого віку. Навіть солдати охорони всі були літні. З молочно-рожевим обличчям, з волоссям, що стирчало йоржиком, і чудернацькими широкими бачками на вузьких щоках, Рейс був особливо зворушливий, коли, забувши, що він старший за Йоганна званням, турботливо допомагав йому надіти чорну клейончасту пелерину, просочену якимось смердючим дезинфікуючим розчином.
Клейн наказав Рейсові супроводити абверівців по табору, але Дітріх, побоюючись підхопити якусь інфекцію, пішов у канцелярію вивчати картотеку в'язнів.
Був холодний, свіжий ранок. Сосни з оранжевими стовбурами, вкриті тонкою плівкою інею, блищать голками хвої. Трава теж посріблена інеєм, і пісок на доріжках рипить під йогами, як сніг у мороз. Пахне смолою, льодом і гіркувато-жухлою травою. Небо прозоре, сонячне, прохолодне, як вода з льодом.
І тільки в низині, де розташовано табір, лежав вогкий, схожий за кольором на більмо, непроглядний туман.
Рейс заїхав по Йоганна на мотоциклі. Йонанн сів у коляску, простягнув ноги, накрився клейончастим фартухом. Рейс мовив привітно:
— Я залюбки одвіз би тебе в місто. І ми б повеселилися. Тут така нудьга, як у школі святого апостола Павла.
— Ти що, вчився там?
— Батько хотів, щоб я став пастором.
Йоганн скоса глянув на Рейсів есесівський кашкет з оксамитовою чорною околичкою і бляшаною емблемою черепа із схрещеними кістками, сказав:
— Ця штука щось не дуже схожа на розп'яття.
Рейс усміхнувся:
— Мій батько до першої світової війни був місіонером в Африці. Влучав із манліхера в підкинутий ґудзик.
— А що, він стріляв тільки в ґудзики?
— Коли негри поводилися пристойно, тільки в ґудзики.
— Зрозуміло, — сказав Йоганн. І спитав: — Ти давно тут?
— Зразу після Тремблінки. Це теж експериментальний табір, але призначення його завжди було тільки ліквідаційне, знищували головним чином євреїв. — Пожалівся: — Дуже небезпечна була служба. Розумієш, там вперше почали застосовувати пару, а потім у трикамерному відсіку — газ. У мене майже завжди боліла голова: чадний газ, змішаний з парою, довго не розсіювався. Одного разу навіть був приступ астми.
— І тому тебе перевели сюди?
— Через якийсь час. Річ у тім, що до нас приїхав із своєї резиденції в Кракові генерал-губернатор Ганс Франк і лишився дуже невдоволений адміністрацією табору. Він констатував, що неприпустимо занижено пропускну спроможність. Перед від'їздом він зібрав усіх офіцерів і спитав: «Що нам робити з євреями? Ви думаєте, що ми оселимо їх в Остланді? Навіщо вся ця балаканина? Коротше кажучи, ліквідуйте їх власними засобами. Генерал губернаторство повинно бути так само вільне від євреїв, як і рейх».
— А до чого тут ти?
— Ну як же, керівництво гітлерюгенду послало мене в школу Адольфа Гітлера. Я закінчив спеціальне відділення: вивчав роботу контррозвідок серед населення. А в Тремблінці, після того як табір відвідав Франк, у мене вже не було умов для такої роботи.
— Чому?
— Та як ти не розумієш? Блокшрайбери тільки встигали скласти список прибулих у черговій партії, як їх одразу ж доводилося ставити в список вибулих. І я поскаржився штурмбанфюреру, що мене використовують не за призначенням.
— А хіба ж тебе змушували бриги участь у стратах?
— Та що ти! Там у нас в'язнів засуджували до страти надзвичайно рідко.
— Ну, а як же…
— Та це ж були не страти, — перебив Рейс, — якщо ти маєш на увазі ліквідації. Страта — це офіційно обставлена каральна акція. А це…
— Що це?
— Ну, це просто усунення неповноцінної частини населення звільнюваних територій. — Додав квапливо: — У нас була навіть спеціальна інструкція, в якій зазначалося, що вся процедура ліквідації має робитися так, щоб об'єкти не сприймали її як кару. Тому, коли їх посилали в газові камери, вони думали, що йдуть у гігієнічні душові або в госпітальні блоки. Там навіть вивішували прапор з червоним хрестом. Частину в'язнів ліквідували під виглядом вимірювання їхнього зросту. Постріл робили в проріз вимірювальної планки, якраз над потилицею, і об'єкт навіть не встигав зрозуміти, що з ним робиться, не відчував болю.
