Інферно - Браун Дэн (бесплатные полные книги .TXT) 📗
— Що ж, — сказав Ленґдон, — я не впевнений щодо коней із відрізаними головами та видраних кісток сліпої, але схоже, нам треба знайти цілком конкретного дожа.
— Наскільки я розумію — могилу дожа? — спиталася Сі- <-:нна.
Або ж статую чи портрет, — додав Ленґдон. — Дожів у Венеції не було вже кілька сторіч.
Венеціанські дожі були кимось на кшталт герцогів з інших італійських міст-держав, і за тисячу років, починаючи :s шістсот дев’яносто сьомого року нашої ери, Венецією правили понад сотня дожів. Ця традиція перервалася наприкінці вісімнадцятого сторіччя, коли Венецію захопив Наполеон, але їхня слава та міць і досі залишаються предметом пожвавленого інтересу істориків.
Як вам, напевне, відомо, — сказав Ленґдон, — два найпопулярніші туристичні об’єкти Венеції — Палац дожів та базиліка Сан-Марко — збудовані дожами й для дожів. І багато хто з них там і похований.
— А чи не знаєш ти, — спитала Сієнна, вдивляючись у текст, — якого з дожів вважали найбільш небезпечним?
Ленґдон поглянув на конкретний рядок, про який ішла мова: «Знайди віроломного дожа Венеції».
— Я про такого не чув, але в поемі немає слова «небезпечний», там є слово «віроломний». І між цими словами існує різниця, принаймні у світі Данте. Віроломство — один із семи смертних гріхів, фактично найгірший із них, карається в дев’ятому й останньому колі пекла.
За визначенням Данте, віроломство — це акт зради близької чи коханої людини. Найвідомішим прикладом цього гріха в історії людства була сумнозвісна зрада Юдою любимого Ісуса. Цей вчинок Данте вважав таким підлим і мерзенним, що відправив Юду до самісінького осердя пекла — зони, що зветься Юдекка через свого найогидні- шого мешканця.
— Отже, — сказав Ферріс, — ми шукаємо дожа, який вчинив віроломство.
Сієнна кивнула на знак згоди.
— Це допоможе нам обмежити список можливих варіантів. — Вона помовчала, вдивляючись у текст. — Але отой наступний рядок... про дожа, який «коням голови повідрізав». — Сієнна підняла очі на Ленґдона. — А чи був такий дож, котрий відрізав коням голови?
Образ, який Сієнна викликала в його уяві, нагадав Ленґ- дону моторошну сцену з фільму «Хрещений батько».
— Наразі не можу пригадати. Але далі йдеться про те, що цей дож «вирвав кістки сліпої». — Він поглянув на Феррі- са. — Ваш телефон має Інтернет, еге ж?
Ферріс швидко витяг телефон і підняв догори свої набряклі почервонілі пальці.
— Мені буде важко натискати на кнопки.
— Давайте я, — сказала Сієнна, беручи його телефон. — Я пошукаю відомості про венеціанських дожів і перевірю їх стосовно знеголовлених коней, та сліпих із видертими кістками. — І вона швидко почала натискати на крихітні кнопки.
Ленґдон проглянув поему ще раз, а потім знову прочитав її вголос:
У позолоченому мусейоні мудрості святої Ти стань навколішки, приклавши вухо до землі,
І слухай звуки дзюркотливої води...
— Ніколи не чув, що таке «мусейон», — сказав Ферріс.
— Це давнє слово, яке означає храм, що охороняється музами, — відповів Ленґдон. — У часи давніх греків мусейон був тим місцем, де освічені люди збиралися, щоби обмінятися думками й поговорити про літературу, музику й образотворче мистецтво. Перший мусейон збудував Птолемей н Олександрійській бібліотеці за кілька сторіч до народження Христа, а потім їх з’явилися сотні по всьому світу.
— Лікарко Брукс, — сказав Ферріс, із надією поглянувши на Сієнну. — Подивіться, будь ласка, чи є у Венеції мусейон.
— їх там десятки, — запевнив його Ленґдон із веселою усмішкою. — Тільки тепер вони називаються «музеями».
— А-а-а... — мовив Ферріс. — Тоді нам доведеться закинути ширшу сіть.
Сієнна натискала на кнопки і без проблем ставила телефону багатофункціональні завдання, швидко складаючи потрібний опис.
— Отже, ми шукаємо музей, де можемо знайти дожа, який відрізав коням голови й видирав кістки сліпої. Ро- берте, то який музей підходить під ці параметри найбільше?
Ленґдон уже перебирав подумки всі найвідоміші венеціанські музеї — Галерея Академії, Ка’Реццоніко, Палацо Грассі, колекція Пеггі Гуггенхайм, музей Коррер — але, здавалося, жоден із них не підпадав під це визначення.
Він знову поглянув на текст.
У позолоченому мусейоні мудрості святої Ти стань навколішки...
Ленґдон іронічно всміхнувся.
— Венеція має один музей, який чітко підпадає під визначення «позолочений мусейон святої мудрості».
Ферріс та Сієнна очікувально поглянули на нього.
— Це базиліка Сан-Марко, — сказав Ленґдон. — Найбільша церква у Венеції.
Ферріс завагався.
— Церква є музеєм?
Ленґдон кивнув.
— Як, скажімо, Ватиканський музей. Більше того, інтер’єр цієї базиліки відомий тим, що його майже скрізь прикрашають кахлі зі щирого золота.
— Позолочений мусейон, — сказала Сієнна з непідробним ентузіазмом у голосі.
Ленґдон кивнув, анітрохи не сумніваючись, що базиліка Сан-Марко і є тим самим позолоченим храмом, про який ішлося в поемі. Упродовж сторіч венеціанці називали цю церкву La Chiesa d’Oro — Золота церква, — і Ленґдон вважав її інтер’єр найприголомшливішим порівняно з усіма церквами у світі.
— Поема закликає стати там навколішки, — додав Ферріс. — А на коліна, цілком логічно, стають саме в церкві.
Сієнна несамовито тицяла в кнопки.
— Я додам до пошуку базиліку Сан-Марко. Напевне, саме там нам слід шукати того дожа.
Ленґдон знав, що в базиліці Сан-Марко дефіциту дожів не буде, бо базиліка в буквальному сенсі була церквою дожів. І він, підбадьорений, знову повернувся поглядом до поеми.
У позолоченому мусейоні мудрості святої Ти стань навколішки, приклавши вухо до землі,
І слухай звуки дзюркотливої води...
— Дзюркотлива вода? — здивувався Ленґдон. — А хіба під базилікою Сан-Марко є вода? — Він швидко збагнув, що це було недоречним і дурним запитанням. Вода була під усім містом. Кожна споруда у Венеції поступово осідала й пропускала воду. Ленґдон спробував уявити, де в базиліці можна стати навколішки так, щоби почути, як дзюркотить вода. «А коли ми почуємо ту воду, то що робитимемо далі?»
Ленґдон повернувся до поеми й дочитав її вголос до кінця.
Спустися вглиб осілого палацу...
Бо там, у темряві, хтонічний зачаївся монстр... Занурений в криваві води Лагуни, що не віддзеркалює зірок.
— Гаразд, — мовив Ленґдон, стривожений цим образом. — Вочевидь, ми маємо йти на звук дзюрчання води... до якогось палацу, що осів у воду.
Ферріс знервовано почухав обличчя.
— А що таке «хтонічний монстр»?
— Підземний, — пояснила Сієнна, натискаючи на кнопки телефону. — «Хтонічний» означає «той, що під землею».
— Частково — так, — зауважив Ленґдон. — Однак це сло- во має ще одне значення, пов’язане з історією, — воно за- звичай асоціюється з міфами та потворами. Хтоніки — це ціла категорія міфічних богів та монстрів, наприклад ерінії, Геката або ж Медуза. їх називають хтоніками, бо вони жи- вуть у підземному світі й асоціюються з пеклом. — Ленґдон зробив паузу. — Згідно з міфами, вони виринають з-під землі, щоби творити хаос у світі людей.
Запала довга тиша, і Ленґдон відчув, що всі вони думають про те саме: «Отой хтонічний монстр... може означати лише одне — Цобрістову чуму».
Спустися вглиб осілого палацу...
Бо там, у темряві, хтонічний зачаївся монстр... Занурений в криваві води Лагуни, що не віддзеркалює зірок.
— Як би там не було, — сказав Ленґдон, намагаючись не від? волікатися від узятого курсу, — ми, вочевидь, шукаємо місце пі д землею, бо це принаймні випливає з останнього рядка поеми, де йдеться про «лагуну, що не віддзеркалює зірок».
— Вельми слушно, — зауважила Сієнна, відриваючи погляд від телефону. — Якщо ця лагуна є підземною, то вона, звісно, не здатна віддзеркалювати зірки. Але хіба у Венеції є підземні лагуни?
— Я про такі не чув, — відповів Ленґдон. — Але в місті, збудованому на воді, є безліч можливостей для існування таких лагун.
