Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Учитель філософії. Гаразд.
Пан Журден. Адже ж це буде гречно? Чи не так?
Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.
Пан Журден. Тільки прозою або віршами?
Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.
Пан Журден. А коли ми розмовляємо, — це що ж таке?
Учитель філософії. Проза.
Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?
Учитель філософії. Так, пане.
Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?
Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі…
Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.
Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».
Пан Журден. А як же воно найкраще?
Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую ї прошу вас прийти завтра трохи раніше.
Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.
Пан Журден (до лакея). Та невже ще й досі не принесли мого нового вбрання?
Лакей. Ні, пане.
Пан Журден. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки діла. Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому…
Пан Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.
Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.
Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.
Кравець. Вони ще розтягнуться.
Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.
Кравець. Зовсім не муляють, пане.
Пан Журден. Як то не муляють?!
Кравець, Ні, вони зовсім вам не муляють.
Пан Журден. А я вам кажу, що муляють.
Кравець. Це вам тільки так здається.
Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!
Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.
Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! Ай справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Все як слід.
Пан Журден (придивляючись до правцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.
Кравець. То був такий добрий крам, пане… Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.
Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?
Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?
Пан Журден. Аякже, давайте.
Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пан.
Пан Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».
Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.
Пан Журден. «Ясновельможність!» Ого! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій… «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.
Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.
Пан Журден. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене-«ваша світлість»! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до «високості», — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!
