Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
«Як же я зійду в неділю рано,
Я обігрію гори-долини,
Гори-долини, темні лісове,
Темні лісове, чистеє поле».
Вихвалює ся третій товариш,
Третій товариш — сам Біг небесний:
«Як же я спущу дрібного дощу,
Зрадує ми ся весь мирний світок...»
(Гн., 172).
Я навів сю колядку задля її першої половини, котра добре умотивовує сю сцену. Господар приймає у себе «трьох товаришів» всім, що йому Бог дав. Товариші, трапезуючи, похваляються, хто найбільше прислужився господареві до сього врожаю. Сей мотив ще помітний тут (виступають «гори-долини господаренька», в інших він затрачений; я вважаю його старшим і первісним супроти інших, де сонце, місяць і дощ похваляються, хто з них корисніший і потрїбніший для людей. Зате в сих варіантах, дуже численних, третім гостем являється сам дощ, а не Біг, що його посилає:
А дощик каже: не є над мене,
«Ой як я впаду три рази на яр,
То врадуються жита, пшениці,
Жита, пшениці, всякі пашниці!» 1
В іншій пісні сі гості приходять з дарами:
Ой із-за гори з-за високої
Ой іде-бреде сам ясен місяць.
Гой за ним, за ним ясна зірниця,
Ясна зірниця, його сестриця.
— Місяцю брате, погоди мене!
— Ой не погоджу, бо тяжко несу,
Несу я собі тріє часики:
В першім часику дзелене вино,
В другім часику солодкий медок,
В третім часику варене пиво
(Гн., 152).
1 Зводжу сей варіант з Гол., II, с. 40 і Гнат., с. 177. В інших дощ спадає «три рази в маю».
Мотив заховався як заспів, але ясно, що сі дари призначались на трапезу господареві.
Не диво після сього, що звірята й птахи теж помагають господареві в хазяйстві:
Ой ластівонька та прилітає,
Господаренька та й пробуджає:
— Ой устань, устань, господареньку,
Побуди свою всю челядоньку
Та пішли ж її по обороньках —
Чи ся коровки та потелили?
Ті пішли ж її та по стаєнках —
Чи ся кобилки пожеребили?
Та пішли її по нових хлівцях —
Чи ся овечки та покотили?
А сам си піди по пасіченьках —
Чи ти ся пчоли та пороїли,
Чи пороїли, попароїли [подвоїлися]
(Гол., II, с. 32).
На різні способи розробляється мотив, що Бог, Христос, Богородиця, святі особисто займаються хазяйством господаря, працюють на полі, порядкують на дворі. Про сі образи будемо говорити потім; тут нам подекуди трудно обминути сі мотиви, оскільки сі свята ввійшли (заступивши часом місце свого господаря або членів його родини) в побажання урожаю і приплоду, що становлять головну тему сих величань. Висловлюються вони не стільки в формі побажань, як в формі сповіщань, донесень щасливої вісті господареві (се ж і єсть веселення дому передусім):
Ой добрий вечір, господароньку, до тебе,
Кличе тя Господь на порадоньку до себе!
Обіцяв тобі сто кіп жита на полі,
Господинонці (а) щастя, здоровля в тім домі.
Потім те саме повторюється про пшеницю, ячмінь, овес, гречку, горох і всякі інші роди збіжжя. Подібно з іншими категоріями домового достатку:
Ой, устань, ґаздо, та твердо не спи,
Ой вийди ж собі на подвіренько! —
Бички-третячки все окремішне,
А на рік Біг дасть бай іще більше!
або:
Господареньку, господиноньку,
Покажи личко та в віконечко —
А з віконечка на підвір’ячко:
В тебе на дворі радість божая:
Всі ж ти коровки та потелили,
А все бичечки половенькії,
Половенькії, жовторогії.
Господареньку, господиноньку і т. д.
(повторюється при кожній строфі)
Всі ж ти кобили пожеребили —
А все коники вороненькії,
Білокопиті, золотогриві.
Господареньку, господиноньку і т. д.
Всі ж ти овечки та покотили,
Та покотили, поблизничили,
А все баранці лаістенькії,
Лаістенькії, круторогії.
Господареньку, господиноньку, і т. д.
Всі ж ти ся пчолки та пороїли,
Та пороїли, попароїли.
Ой наш паночку-господарочку,
Господаречку на ім’я N. N.,
Ой подивися на [у?] кватирочку:
Господь ти ходить у подвіречку:
Шарує коровки на три яселки,
А ялівничок все окромішне —
А на рік Бог дасть та й іще більше!
Ой наш паночку-господарочку і т. д.
Господь ти ходить по подвіречку,
Шарує волоньки на три плужоньки,
А чабанисті бай на чотири,
Господь ти ходить — чом по стаєнках,
Цугує коники на три цугоньки,
Ой воронії бай на чотири,
Ой а стрижечки все окремішне,
А на рік Біг дасть та й іще більше!
Господь ти ходить по кошароньках,
Шарує овечки на три струночки,
А ялівничок — чом — на чотири,
Ай а стрижечки все окромішне,
А на рік Біг дасть та й іще більше!
Господь ти ходить по загуменю,
Шарує стиртоньки на три шнуроньки,
Яру пшеницю все окромішне,
А на рік Біг дасть та й іще більше!
Господь ти ходить по пасіченьках,
Кладе пчолоньки на три лавоньки,
А первінчики — чом — на чотири,
А на рік Біг дасть та й іще більше!
Господь ти ходить по комороньках,
Міряє гроші получвертками,
Котре червоне полумисками,
Білими грішми все окромішне,
А на рік Біг дасть та й іще більше!
Господь ти ходить та по ізбоньках,
Шарує суконьки та й на три шнуроньки,
Котре блавати чом на чотири,
А китаєнне все окромішне,
А на рік Біг дасть дай іще більше!
(Гн., 140, 153; Гол., II, 16).
Або врожай віщується в такій формі:
А в чистім полі близько дороги
Ореть ми плужок четвірничкою —
Жич Боже на рік — шестірничкою!
А все волове все половії,
На них роженьки все золотії,
А воловоди все шовковиї,
На них ярема все тисовії,
На них знізочки все кедровії,
А занізочки все мідянії.
Та вийшла ід ним Божая мати,
Та і сказала ж: оріть но синки,
А з-довга нивки, а з-дрібна скибки.
Ой посіємо яру пшеницю,
Та вродиться що стебло — сребро.
Що стебло сребро — золотий колос 1.
1 Тут і далі про жнива — сильно заносить, як бачимо, мотивами обжинковими.
Зберемо женці дівки-паненки,
А носільнички хлопці-молодці,
А в’язальнички середні люде.
Накладемо ж кіп як на небі звізд!
Стане господар межи копами,
Як ясен місяць межи звіздами,
Зберемо вози на три обози,
Звезем пшеницю в господарське гумно,
Іскладемо ж ї а в три стиртечки,
А в три стирточки, а в три рядочки.
Ой і складемо а в спід широко,
А в спід широко, а в верх високо,
Та й завершимо сив соколоньком —
Сив сокол сидить — далеко видить,
Ой видить же він чистоє поле,
Чистоє поле — синєє море
(Гн., 129; Гол., II, 17).
Се краєвид степового Чорномор’я — ми ще до нього повернемось. Старший, очевидно, варіант сього мотива представляє при роботі господарського сина:
Чий то ми плужок о горі оре?
Нашого пана господаренька.
Найстарший синок за плужком ходить,
Правов рученьков волики гонить,
Лівов рученьков за плужок держить.
Надійшли туди татуньо його:
Ори ж ми, синку, з дрібонька ниву і т. д.
(Гн., 136).
Другий так продовжує батькову промову до сина-орача (характеристичний приспів: Чотири-чотири воли все в золотеньку ходило):
Ори ж ми, синку, з дрібненька нивку,
Будем сіяти яру пшеницю,
Дасть Бог урожай як зелений гай!
Чим же ми тото заволочимо?
Ой підемо ми до коваленька,
До коваленька, до слюсаренька,
Покуєм собі густії щити,
Заволочимо яру пшеницю,
Дасть Бог урожай як зелений гай!
Як же ж ми тото ой та зіжнемо?
Зберемо женців сімсот молодців,
А в’язальничок сімсот дівочок.
Ой де ми тото ба й ізвеземо?
Звеземо тото над тихий Дунай,
Ой ізложимо в круглий стіжочок,
Завершимо тото сив-соколоньком.
Сей варіант виводить ту дружину сімсот молодців і дівчат, — парубоцьку і дівоцьку громаду села, як побачимо нижче, яка має, очевидно, помогти свому співгромадянинові толокою. До неї — як побачимо з варіантів дальшого розділу — треба прикласти сі слова про ковання різного знаряду: се вона куватиме собі коси, серпи і т. д. А вводиться вона своїм звичайним «загальним місцем», заспівом, з котрим стрінемось іще:
