Пентаграма - Несбьо Ю (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
— Солонуватою. Напіврічковою-напівморською. У вас — як це? — дуже зайнятий голос.
— Ти п’яний?
— Не так, як хотілось би.
— Що?
— Нічого. Акумулятор сідає, шефе.
— Один співробітник, який був на місці злочину, погрожував написати на тебе рапорт. Говорить, ти був п’яний, коли прийшов.
— Чому погрожував, а не погрожує?
— Я відрадив. Ти був п’яний, Харрі?
— Звичайно, ні, шефе.
— Ти точно впевнений у тому, що зараз говориш, Харрі?
— А ви точно впевнені в тому, що хочете це знати?
Мьоллер незадоволено зітхнув у слухавку:
— Харрі, так далі тривати не може. Я змушений вжити заходів.
— Добре. Спершу усуньте мене від цієї справи.
— Що?
— Ви все прекрасно розчули. Я з цією свинею працювати не буду. Знайдіть іншого.
— У нас не вистачає людей, щоб...
— Тоді звільняйте. Мені начхати.
Харрі поклав телефон у внутрішню кишеню. Він чув, як голос Мьоллера тремтить і б’ється об грудну клітку, навіть приємно. Допивши пиво, Харрі встав і похитуючись вийшов назустріч теплому літньому вечору. Третє таксі, яке він окликнув на Уллеволсвейєн, зупинилося.
— Хольменколлвейєн, — сказав Харрі й відкинув спітнілу голову на прохолодну спинку шкіряного сидіння.
По дорозі він дивився в заднє вікно, спостерігаючи, як у блідо-голубому небі крутяться у пошуках їжі ластівки. В повітрі якраз з’явилася мошва. Саме час для ластівок, аби підкріпитися, з цієї миті й до заходу сонця.
Таксі зупинилося біля великого і трохи похмурого дерев’яного будинку.
— Під’їхати до ґанку? — запитав водій.
— Ні, постоїмо тут, — сказав Харрі.
Він подивився на будинок. Йому здалося, що у вікні він помітив Ракель. Олегу, напевно, скоро пора в ліжко. Уперше з моменту суперечки Харрі приїхав сюди. На душі скребло...
— Сьогодні ж п’ятниця?
Таксист із побоюванням подивився в дзеркало і повільно кивнув.
Дні. Тижні. Господи, як же швидко ростуть ці хлопчиська!
Харрі помасажував обличчя, намагаючись втерти трохи життя в те, що зараз найбільше нагадувало посмертну маску.
Адже взимку здавалося, що все не так уже й погано.
Харрі тоді розкрив кілька великих злочинів, у нього був свідок у справі Елен, він не пив. А ще Ракель і він перейшли від простої закоханості до спільного будівництва сімейного життя, і йому це подобалося. Подобалися виїзди на природу, пікніки для дітей, де Харрі смажив на вугіллі м’ясо. Подобалося запрошувати батька і Сестреня на недільну вечерю і дивитись, як його сестра з синдромом Дауна грається з дев’ятирічним Олегом. І найчудовіше — закоханість не проходила. Ракель навіть почала міркувати, що непогано б Харрі переїхати до них, аргументуючи це тим, що будинок занадто великий для них із Олегом, а Харрі не дуже прагнув знайти контраргументи.
— Подивимося. Ось тільки розберуся зі справою Елен, — пообіцяв він.
Перевіркою їх почуттів мала стати поїздка в Нормандію: три тижні в старовинному маєтку і тиждень на річковому теплоході.
Але тут справи пішли безладно.
Усю зиму він займався справою Елен. Старанно, навіть занадто. Харрі не вмів працювати інакше. До того ж Елен Єльтен була не просто колегою, а його найкращим другом. Три роки тому вони разом полювали на людину, що займалася контрабандою зброї, на прізвисько Принц.
Елен убили бейсбольною битою на березі Акерсельви. Докази вказували на неонациста Сверре Ульсена, який уже встиг засвітитися в поліції. На жаль, свідчень його вони так і не почули: під час арешту Том Волер прострелив йому голову — як він заявив, це була самооборона. Але Харрі був упевнений, що за вбивством стоїть Принц, і вмовив Мьоллера дозволити йому провести власне розслідування. Мотиви були особистими, а значить, офіційне розслідування Харрі вести не міг. Мьоллер тоді вирішив зробити виняток — як заохочення за успіхи Харрі при розкритті інших справ. Цієї зими намітився прорив. Відшукався свідок, який увечері, коли сталося вбивство, бачив, як Сверре Ульсен розмовляв з кимось у червоній машині в Грюнерльокка всього за кілька сотень метрів од місця злочину. Цим свідком був якийсь Рой Квінсвік, колишній неонацист із судимістю, а нині новонавернений парафіянин Філадельфійської парафії. Квінсвіка не можна було назвати зразковим свідком, але він довго й наполегливо вдивлявся в запропоновану фотографію Харрі й сказав: так, саме ця людина сиділа в машині поряд зі Сверре. Людиною на фотографії був Том Волер.
Хоча Волера Харрі підозрював давно, підтвердження здогадки потрясло його ще і тому, що це означало — в поліції Волер не єдиний перевертень, інакше Принц просто не зміг би провертати такі масштабні афери. Отже, Харрі не може довіряти нікому. Тому про Роя Квінсвіка він мовчав, розуміючи, що другої такої удачі не буде. Один невірний рух — і запахне гниллю, а буде гниль — будуть і щури. Значить, треба бути у всеозброєнні.
Харрі почав у глибокій таємниці готувати оборону. Це виявилося не так просто, як він думав. Не знаючи, кому можна довіритися, він чекав, поки всі підуть із роботи, і порпався в архівах, залізав у внутрішню мережу, роздруковував електронну пошту та списки вхідних і вихідних телефонних дзвінків од тих, хто, за його відомостями, був якось пов’язаний із Волером. Вечорами він просиджував у машині поблизу від Юнгсторг, спостерігаючи за відвідувачами піцерії «У Герберта», де вешталися неонацисти, — за версією Харрі, контрабанда зброї проходила через них. Не домігшись результатів, Харрі почав шпигувати за Волером і деким із колег, особливо за тими, хто, наскільки він знав, гайнує багато часу в екернському тирі. Він стежив за ними здалека. Сидів у машині перед їх будинками і не стуляв очей, доки всі спали.
Удосвіта, виснажений, повертався до Ракелі й, задрімавши на кілька годин, знову йшов на роботу. Потім вона попросила його в здвоєні чергування ночувати удома. Він не сказав їй, що вночі працює не за графіком, не за наказом. Потім стало ще гірше.
Якось увечері він вирішив-таки побувати «У Герберта». Потім зайшов іще раз. Поговорив із хлопцями. Почастував пивом. Зрозуміло, вони знали, хто він такий, але безкоштовне пиво — воно і є безкоштовне пиво. Вони пили, посміхались і мовчали. Нарешті він зрозумів, що їм нічого не відомо, але заходити не перестав. Можливо, тому, що там Харрі почувався поряд із печерою дракона, з якої, якщо виявити терпіння, чудовисько обов’язково вилізе. Ні Волер, ні його колеги так і не з’являлися. Тоді він повернувся до стеження за будинком Волера.
Одного дня вночі у двадцятиградусний мороз на порожній вулиці показався хлопчина в короткій легкій курточці. Хисткою ходою, що видає наркомана, він пройшов повз машину Харрі, зупинився біля будинку Волера, подивився на всі боки і спробував відкрити замок. Харрі прекрасно розумів: якщо втрутиться він — його викриють, тому залишався в машині. Напевно, хлопчина зовсім туго міркував і погано тримався на ногах, тому що в якийсь момент його інструмент із брязком одлетів од замка, і наркоман гепнувся в замет перед будинком. І не підвівся. В одному з вікон спалахнуло світло. Волер відсмикнув фіранки. Харрі чекав. Нічого не відбувалося. Мінус двадцять. У Волера — світло у вікні. Хлопчина не рухався. Вже пізніше Харрі задавався питанням: що йому, чорт забирай, треба було робити?! Акумулятор у телефоні сів на морозі, і він навіть не міг викликати «швидку». Він сидів. Минали хвилини. Проклятий наркоман... Мінус двадцять один. Чортів наркоман! Звичайно, можна було б поїхати звідти, дістатися лікарні й повідомити про те, що сталося. У дверях будинку показалася людина — Волер. Він мав кумедний вигляд у халаті, чоботях, шапці та рукавичках. Із собою він ніс дві вовняні ковдри. Харрі зі здивуванням спостерігав, як Том Волер перевіряє пульс і зіниці наркомана, а потім загортає його в ковдри. Потім Волер довго стояв на порозі й дивився в бік Харрі. Через декілька хвилин під’їхала «швидка допомога».
Того разу Харрі, повернувшись додому, сів у крісло і всю ніч слухав рок-групу «Рага Рокерз» — свою, норвезьку, і американця Дюка Еллінгтона, а потім пішов на роботу, не переодягаючись уже протягом сорока восьми годин.
