Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Ігноруючи приглушене хихотіння, що чулося з шеренг школярів, Боб із братами завмерли по стійці струнко, поки учні марширували до школи під звуки церковного гімну «Віра наших батьків», що їх видобувала зі шкільного піаніно сестра Катерина. І лише коли останній школяр зник у приміщенні школи, сестра Аґата змінила позу. Поважно шерехтячи по гравію саржевими спідницями, вона пішла туди, де на неї чекали Клірі.

Меґі досі ніколи не бачила черниці, й тепер ошелешено витріщилася на неї, роззявивши рота. А вигляд у черниці й справді був вкрай незвичний: три клаптика живої плоті — обличчя сестри Аґати і її руки. Решта — накрохмалені сліпучо-білі апостольник та нагрудник, товста мотузка з чотками на залізному кільці, що з’єднувало кінці широкого шкіряного пояса на дебеленькому стані сестри Агати. Її шкіра була незмінно червоною від надміру власної чистоти та тиску гострих, як ножі, країв апостольника, що обрамляв її голову спереду, утворюючи те, що важко було назвати «лицем», бо надто відокремленим здавалося воно від решти тіла. По всьому її підборіддю, яке нагрудник безжально передавив навпіл, стирчали волосинки. Губ черниці майже не було видно, бо вона суворо стиснула їх тонкою ниткою, зосередившись на роздумах про свою тяжку просвітницьку місію в цій глухій глушині Британської імперії з перекрученими догори ногами порами року, хоча майже півсторіччя тому вона присяглася бути Христовою нареченою в затишному монастирі в Кілларні [3]. Окуляри у сталевій оправі безжально вчепилися їй у носа й утворили на ньому дві невеличкі яскраво-червоні мітки, а крізь скло виднілися підозріло примружені очі — блідо-блакитні й злі.

— І чому ж ви спізнилися, Роберте Клірі? — гаркнула сестра Аґата; в її вимові від ірландського акценту вже й слід прохолов.

— Вибачте, сестро, — дерев’яним тоном відповів Боб, і досі не зводячи блакитно-зелених очей із тремтячого кінчика палиці, якою черниця помахувала туди-сюди.

— Чому ви спізнилися? — повторила сестра.

— Вибачте, сестро.

— Сьогодні перший ранок нового навчального року, Роберте Клірі, й мені думається, що принаймні цього разу ви могли б зробити над собою зусилля і прийти вчасно.

Меґі затремтіла, але опанувала себе і набралася мужності говорити.

— Ой, сестро, вибачте, це була моя провина! — пискнула вона.

Блідо-блакитні очі перемістилися з Боба на Меґі й, здавалося, пронизали її наскрізь та зазирнули в самісіньку глибину її душі. А Меґі стояла, витріщившись на черницю безневинно-щиро, і не усвідомлювала, що порушила перше правило поведінки в смертельному двобої між вчителями та учнями, що тривав із незапам’ятних часів: мовчи, доки тебе не спитають. Боб швидко хвицнув її ногою по нозі, й дівчинка ошелешено поглянула на брата.

— А чому це була ваша провина? — спитала черниця холодним та зловісним тоном, який Меґі ще ніколи не доводилося чути.

— Ну, за столом я виблювала, і все протекло мені на підштаники, тому мамі довелося мити мене і перевдягати, тому ми всі й спізнилися, — безхитрісно пояснила Меґі.

Обличчя сестри Аґати не змінило виразу, але її рот стиснувся тугою пружиною, а кінчик палиці опустився на пару дюймів.

— А це хто така? — різко спитала вона Боба так, наче предметом її цікавості був досі невідомий і вкрай небезпечний вид комах.

— Не гнівайтеся, сестро, це моя сестра Меґан.

— Тоді, Роберте, вам доведеться пояснити їй, що є певні речі, про які серед нас не говорять, якщо ми є істинними панами та панянками. За жодних обставин не згадуємо ми назву того чи іншого предмета нашої спідньої білизни, про що діти з пристойних родин знають змалечку. Виставте руки, усі без винятку.

— Але ж, сестро, то була моя провина! — верескнула Меґі, простягаючи руки долонями догори, бо вже сотні разів бачила, як брати мовчки робили цей жест вдома.

— Мовчати! — прошипіла сестра Аґата. — Мені байдуже, хто з вас відповідальний. Ви спізнилися всі, тому я мушу покарати вас усіх. Шість ударів, — виголосила вона вирок монотонним голосом, у якому чулося задоволення.

Меґі перелякано витріщилася на руки Боба: довга палиця зі свистом опустилася так швидко, що дівчинка ледь встигла її побачити, і з хруском вдарила по центру братової долоні, де плоть була м’яка та ніжна. На шкірі відразу ж вискочив червоно-синій набряк; наступний удар прийшовся по з’єднанню пальців та долоні — ще вразливішому місцю, а останній — по кінчиках пальців, які мозок людини наділив найбільшою після губ чутливістю. Сестра Аґата цілилася бездоганно влучно. Наступні три удари впали на другу руку Боба, а потім черниця перемкнула увагу на Джека, який стояв наступним у шерензі. Боб пополотнів, але жодного разу не скрикнув і не поворухнувся, так само поводилися і його брати, коли підійшла їхня черга; навіть тихий тендітний Стю — і той тримався достойно.

Меґі простежила очима за злетом палиці й мимовільно заплющила їх, щоб не бачити, як та опуститься. Однак біль, наче вибух, спопеляв та розривав її плоть, він проникнув аж до кісток. Не встигли кольки болю розійтися передпліччям, як впав другий удар, і поки завданий ним біль добігав плеча, третій удар по кінчиках пальців проскреготів тим самим шляхом і, здавалося, обпік серце. Меґі впилася зубами в нижню губу і зціпила зуби, надто присоромлена й надто горда, щоб плакати, надто зла й обурена несправедливістю, щоб насмілитися розплющити очі й поглянути на черницю; урок був швидко засвоєний, хоча суть його виявилася зовсім інакшою від того, чого намагалася навчити її сестра Аґата.

Біль у руках вщух лише під обід. Ранок Меґі провела в тумані страху та спантеличення, не розуміючи нічого з того, що робилося чи ввижалося. Коли її заштовхали за двомісну парту в тильній частині класу для наймолодших школярів, вона навіть не помітила, з ким сиділа поруч. Це їй вдалося аж після скудного обіду, який дівчинка провела, скоцюрбившись за Бобом та Джеком у віддаленому куточку майданчика для гри. І тільки суворий наказ Боба змусив Меґі з’їсти приготовані Фіоною бутерброди з аґрусовим варенням.

Коли дзвінок покликав школярів на післяобідні заняття і Меґі знайшла собі місце в шерензі, в очах нарешті розвиднілося й мала почала помічати те, що відбувалося довкола неї. Ганьба від побиття палицею досі відчувалася доволі гостро, але вона високо тримала голову, вдаючи, що не помічає легеньких поштовхів та глузливих перешіптувань дівчаток довкола.

Сестра Аґата стовбичила попереду з палицею в руках; сестра Деклан походжала, як пантера, позаду шеренг; сестра Катерина всілася за піаніно, що стояло біля дверей класу для наймолодших школярів і вигравала «Вперед, Христове воїнство», навмисне наголошуючи на розмір дві чверті. Взагалі-то, це був протестантський гімн, але війна зробила його міжконфесійним. «Ці любі діти марширують під нього, немов крихітні солдатики», — гордо подумала сестра Катерина.

З трьох черниць сестра Деклан була копією сестри Аґати, тільки на п’ятнадцять років молодшою, а в сестрі Катерині й досі вгадувалося щось віддалено людське. їй було лише тридцять із гаком; звичайно ж, вона була ірландкою, і її палке завзяття ще не зійшло нанівець. їй і досі подобалося вчити дітей, вона й досі бачила Безсмертний образ Христа в цих маленьких личках, обернених до неї з почуттям любові та обожнення. Але вона вчила старших школярів, яких сестра Аґата вважала достатньо заляканими й забитими, щоб слухатися молоду добросердну черницю. Сама ж сестра Аґата взяла собі наймолодших дітлахів, щоб ліпити серця й душі з незрілої глини, а середні класи залишила сестрі Деклан.

Надійно заховавшись на останньому ряді парт, Меґі насмілилася поглянути вбік на маленьку дівчинку, що сиділа поруч. Її переляканий погляд наштовхнувся на щербату усмішку та величезні чорні очі, що витріщалися на неї зі смаглявого, трохи лискучого обличчя. Вона вразила уяву Меґі, звиклої до світлої шкіри, світлого волосся та ластовиння, бо навіть Френк із його темними очима та волоссям мав чисту білу шкіру. Тож Меґі швидко дійшла висновку, що її товаришка по парті — найпрекрасніше з усіх бачених нею створінь.