Цинамонові крамниці та всі інші оповідання - Шульц Бруно Яковлевич (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗

Почався передчасний весняний сезон. Стажувальники адвокатів носили спірально підкручені вгору вусики, високі настовбурчені комірці — й були зразком шику та елегантності. У дні, підточені віхолою, наче повінню, коли вітрюган з ревом носився високо над містом, вони здалека вітали знайомих дам підійманням різнобарвних котелків, плечима спираючись на вітер, з розвіяними полами, й тут-таки, сповнені впертою делікатністю, відвертали погляди, щоб не наражати своїх жаданих на обмови. Дами на мить губили ґрунт під ногами, перелякано щось гукаючи й лопочучи сукнями, але, знову здобувши рівновагу, з усміхом відповідали на уклін.

Пополудні, бувало, вітер затихав, і Аделя бралася чистити на ґанку великі мідні баняки, що металево скреготіли від її дотиків. Небо нерухомо зависало над ґонтовими дахами — затамоване й розгалужене синіми дорогами. Продавці, послані з крамниці з якимось завданням, надовго спинялися коло неї на порозі кухні, спираючись на ґанкову балюстраду, сп’янілі від цілоденного вітру, із сум’яттям у голові від оглушливого пташиного цвірінькання. Звіддалік повів надносив загублений рефрен катеринки. Не чутно було тихих слів, що їх продавці формували впівголоса, ніби неохоче, ніби з невинною міною, та все ж розраховуючи на Аделину вразливість. Зачеплена за живе, вся розгнівана, вона реагувала, різко та збуджено кидаючи в них образами, її сіре помутніле від весняних марень обличчя шарілося люттю й нестриманістю. Продавці опускали очі з фальшивою сумирністю та негідним задоволенням від того, що вдалося вивести її з рівноваги.

Минали дні та пополудні, щоденні події в сум’ятті пропливали над містом, яке ми бачили з висоти нашого ґанку, над лабіринтом дахів і будинків у мутному ореолі тих сірих тижнів. Містом ходили лудильники, гукаючи про свої послуги, потужний пчих Шльоми часом означував десь у далині дотепний акцент на хаотичній міській біганині; на одній із віддалених площ божевільна Тлуя, доведена до розпачу злостивістю дітлашні, починала танцювати свою дику сарабанду, високо задираючи спідницю роззявлякам на втіху. Повіви вітру пригладжували й вирівнювали всі ті вибухи, розчиняли їх у монотонному сірому гаморі й рівним шаром розмазували понад морем ґонтових дахів у молочно-димному повітрі пополудня. Аделя, сперта на балюстраду ґанку, похилена над отим далеким і збудженим шумом, виловлювала з нього всі гучніші акценти, з усмішкою складаючи загублені силаби й намагаючись їх позв’язувати, вичитати який-небудь сенс із великої й сірої одноманітності дня, що то надималася, то спадала.

Епоха увійшла під знак механіки та електрики, і цілий рій винаходів посипався на світ із-під крил людського генія. У міщанських домах з’явилися сигарні набори, доповнені електрозапальничками. Поворотом вимикача рій електричних іскор запалював замочений у бензині ґніт. Це пробуджувало нечувані надії. Музична шкатулка у вигляді китайської пагоди, накручена ключем, відразу ж починала грати мініатюрне рондо, обертаючись, мов карусель. Дзвіночки заливалися трелями на поворотах, крила дверцят розліталися навстіж, відкриваючи обертальний стрижень катеринки, табакерковий тріолет. В усіх домах проводили електричні дзвінки. Домашнє життя опинилося під знаком ґальванізму. Котушка ізольованого проводу стала символом часу. В салонах молоді елеґанти демонстрували явище Ґальвані [249], збираючи променисті дамські погляди. Провідник струму відкривав шлях до жіночих сердець. Схилені над вдалим експериментом, герої дня слали повітряні цілунки серед салонних оплесків.

Минуло небагато часу, і місто зароїлося велосипедами [250] різних розмірів і зразків. Обов’язковим був філософський погляд на світ. Хто визнавав ідею поступу, той робив висновки і сідав на велосипед. Першими стали, звісна річ, стажувальники адвокатів, цей аванґард нових ідей з підкрученими вусиками і в різнобарвних котелках, надія і цвіт нашої молоді. Розсікаючи галасливих роззяв, вони в’їжджали у натовп на величезних біциклах і трициклах, виблискуючи дротяними спицями. Сперши руки на широке кермо, вони з високого сидіння маневрували велетенським обручем колеса, що вкочувалося в пожвавлену голоту хвилястою і кривою лінією. Деяких із них охоплював апостольський шал. Підносячись, мов у стременах, на своїх блискучих педалях, вони з висоти промовляли до народу, заповідаючи нову і щасливу еру — вибавлення біциклом… Відтак їхали далі, супроводжувані оплесками та на всі боки розкланюючись.

А все ж у цих чудових і тріумфальних виїздах було щось таке, що жалюгідно компрометувало їхню ідею, якийсь болісний і прикрий скрегіт, від якого вони кривилися на самій вершині тріумфу і скочувались у пародію на себе самих. Вони, мабуть, і самі це відчували, коли, завислі, мов павуки, на філігранній машинерії й розкарячені на педалях, мов великі стрибучі жаби, виконували свої качині рухи поміж широко розставлених обручів. Тільки крок відокремлював їх від висміювання — й вони переступали його з розпачем, похилившись на кермо й подвоївши швидкість: гімнастично розбуялий клубок ґвалтовних рухів, що йшов перевертом. Нічого дивного. В силу недозволеного жарту людина входила тут у царину нечуваних полегшень, які здобувалися задешево, за безцінь, ледь не задарма, і ця диспропорція між зусиллям та ефектом, це очевидне ошукування природи, ця надмірна дієвість геніального трюку — все вирівнювалось автопародією. Вони їхали, супроводжувані стихійними вибухами сміху, ці оплакані переможці, мученики власної геніальності — настільки великою була комічна сила цих чудес техніки.

Коли мій брат уперше приніс зі школи електромагніт, і всі ми з внутрішнім трепетом торкнулися таємних вібрацій життя, замкнутих в електричному колі, батько лише зверхньо посміхався. В голові його дозрівала далекосяжна думка, а ланцюг підозр, які виникли вже давно, зійшовся докупи й замкнувся. Чому батько так посміхався, чому його очі сльозились і ледь не вискакували з орбіт у смішній кривляцькій святобливості? Хтось міг би відповісти? Невже по той бік приголомшливих одкровень таємної сили він передчував незграбний трюк, примітивну інтригу, прозору махінацію? Від цього моменту починається батькове повернення до лабораторних дослідів.

Лабораторія батька була проста: кілька шматків дроту, намотаного на котушки, пара слоїків із кислотою, цинк, олово й вугілля — от і вся робітня цього предивного езотерика [251]. «Матерія, — казав батько, засоромлено опускаючи очі та приглушено пирхаючи, — матерія, любі панове…». Він не договорював речення, дозволяючи тільки здогадуватися, що діло йде до брутального анекдоту і що всіх нас, які отут сиділи, ґрунтовно обведено круг пальця. З опущеними очима батько потиху кпив собі з отого віковічного фетиша. «Pantarei! [252]» — вигукував батько і жестами рук означував вічне кружіння субстанції. Він давно вже прагнув мобілізувати потаємні сили, які вирували в ній, розрідити її закостенілість, прокладати їй шляхи до всепроникнення, до взаємного переливання та повсюдної циркуляції, що так властива її природі. «Principium individuationis [253] — дурня», — говорив він, тим самим демонструючи свою безмежну зневагу до цієї базової людської засади. Він кидав це мимохідь, пробігаючи уздовж дроту, приплющував очі й ніжно торкався різних місць електричного кола, вловлюючи ледь відчутну різницю потенціалів. Відтак робив на дроті надрізи, схилявся, наслухаючи, — і за мить уже був на десять кроків далі, щоби повторити цю дію в іншій точці. Здавалося, він мав десять рук і двадцять чуттів. Його розсіяна увага працювала водночас у сотні місць. Жоден пункт у просторі не був вільним від його підозр. Він схилявся, пробиваючи дріт у черговій точці кола, і раптово кинувшись назад, осоромлений промахом, застрибував, наче кіт на вибране місце. «Перепрошую, — казав він тоді, зненацька заговоривши до здивованого глядача, який спостерігав за його маніпуляціями, — перепрошую, мені йдеться саме про цей шматок простору, що його ви займаєте власного персоною, чи не схотіли б ви, пане, на хвильку звідси усунутися?». Після цього він виконував свої блискавично квапливі вимірювання, верткий і спритний, ніби канарок, що справно посіпується на кінчиках своїх цілеспрямованих нервів.