Робінзон Крузо - Дефо Даниэль (читать книги онлайн полностью без сокращений txt) 📗
Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам і досі невідома. Його батько був дрібний торговець Джеймс Фо («милозвучну» частку «де» додав до свого прізвища вже сам письменник), а родина належала до пуритансько-дисентерського середовища, яке не визнавало офіційної англіканської церкви, більше того, в період Реставрації, та й пізніше, пильно оберігало свою релігійну незалежність. Майбутній письменник здобув освіту в відомій дисентерській академії Чарлза Мортона в Стоук-Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також мови, класичні та нові, історію, географію й математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль розміркував інакше. Його вибір був підказаний не лише індивідуальними природними нахилами, а й своєрідністю того складного періоду в історії Англії.
На очах у Дефо руйнувався старий феодальний правопорядок, починалася епоха панування буржуазії, і юнак з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Удачливого й процвітаючого комерсанта з нього не вийшло: зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.
В 1690-і роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне. Серед ранніх спроб пера Дефо-публіциста найчастіше згадують його «Нарис проектів» (1697), написаний людиною, яка серйозно замислювалась над розвитком національної економіки. В 1701 році він пише віршований памфлет «Чистокровний англієць», спрямований проти аристократичної опозиції, яка вбачала в особі короля Вільяма III (колишнього Вільгельма, принца Оранського) чужинця, котрий нібито не мав прав на англійський престол. Дефо в’їдливо висміяв безглуздість самих силкувань розмірковувати про «чистоту крові» в англійців — нації, що виникла внаслідок неодноразового змішування різних етнічних груп. «Чистокровний англієць» витримав десять видань протягом року і приніс успіх авторові, який навіть не підозрював тоді, які тяжкі випробування чекають на нього в найближчому майбутньому.
Після смерті Вільяма III і вступу на престол королеви Анни настав час суворих утисків пуритан-дисентерів. У кінці 1702 року було видано анонімний саркастичний памфлет «Як найшвидше розправитися з дисентерами», що гостро викривав нову політику щодо інаковіруючих. Авторство Дефо не важко було встановити, і в лютому 1703 року памфлетиста заарештували й кинули до Ньюгейтської в’язниці, де він з невеликою перервою пробув майже два роки. Крім того, влітку 1703 року він тричі стояв біля ганебного стовпа, однак громадянська страта мужнього й дотепного захисника дисентерів перетворилась на його тріумф. Пам’ятником цій події став його славетний памфлет — «Гімн ганебному стовпу» (1703), написаний у в’язниці.
Від публікації «Нарису проектів» до появи памфлета «Гімн ганебному стовпу» минуло всього шість років, проте за цей короткий строк відбулося становлення Дефо-літератора. Як і чимало сучасних йому митців, Дефо довго й нелегко шукав своє покликання, своє місце у житті, часто-густо його політичні позиції та вчинки не відзначалися безкомпромісністю. Але вже у ранній публіцистиці проявилися ті моменти світогляду Дефо, які живили й наступні, зрілі твори письменника. Це, насамперед, послідовний демократизм, велика віра у сили здорового розуму, і — як наслідок — неприйняття багатьох соціальних та релігійних забобонів.
1704 року Дефо починає випускати щотижневу газету «Огляд», пишучи для неї переважну частину матеріалів. Це видання, яке стало надзвичайно популярним не тільки в Лондоні, а і у всій країні (дуже скоро газета почала виходити двічі, а потім — і тричі на тиждень) проіснувало до 1713 року, безперечно вилинувши на формування англійської ранньопросвітницької періодики. Під час роботи над «Оглядом» і в наступні роки Дефо пише також багато різних за жанром творів, включаючи памфлети, трактати й есе, псевдомемуари, життєписи відомих злочинців, дорожні нотатки і навіть історичні праці. У. зв’язку з цим не можна не згадати про інтерес Дефо до Росії, що знайшов відображення в його нарисі про Петра Великого під назвою «Безстороння історія життя і діянь Петра Олексійовича, нинішнього царя Московії» (1723).
До форми вигаданих мемуарів і щоденників Дефо звертався і в 1720-і роки, коли був уже автором «Робінзона Крузо». За приклад може правити відомий і популярний досі в різних країнах
«Щоденник чумного року» (1722), в якому розповідається про події епідемії чуми в Лондоні 1664-65 рр. Написані роком раніше «Записки кавалера» переносять читача до ще більш раннього періоду—до часів Тридцятирічної війни й початку англійської буржуазної революції. Щодо жанру ця книжка швидше може бути охарактеризована як авантюрний роман і поставлена в один ряд з такими творами письменника, як «Капітан Сінглтон» (1720) та «Історія полковника Жака» (1722).
Особливе місце серед романів Дефо, створених у 1720-і роки, посідають дві книжки: «Молль Флендерс» (1722) і «Роксана» (1724). У цих творах головні персонажі потрапляють не до світу географічної чи історичної екзотики, а в хитросплетення соціальних і психологічних відносин сучасного життя. Героїні обох книжок при всій їхній індивідуальності мають очевидну спільність: вони перебувають у складних, конфліктних стосунках з реальним світом, що їх оточує. Основним об’єктом художнього вивчення тут є характер людини далеко не праведної, більше того — злочинної. Переміни в долях Молль чи Роксани досліджуються художником, який розуміє, що людина сама по собі не народжується злочинцем: багато в її житті визначають обставини. Закладена Данієлем Дефо традиція відтворення характерів і доль реальних людей у тісному зв’язку з законами й звичаями сучасного світу згодом набула свого продовження й розвитку в середині XVIII сторіччя в книжках С. Річардсона, Г. Філдінга, Т. Дж. Смоллета, а від них ця лінія йде далі — до європейського критико-реалістичного роману середини XIX століття.
Книжка, яка побачила світ 23 квітня 1719 року, мала звичну на ті часи довгу назву: «Шиття, незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, який прожив двадцять вісім років у цілковитій самотності на безлюдному острові, біля берегів Америки, неподалік гирла великої річки Оріноко, опинившись там після,корабельної аварії, під час якої загинув весь екіпаж корабля, крім нього, з додатком розповіді про не менш дивовижний спосіб, яким його кінець кінцем визволили пірати. Написано ним самим». А втім, містифікаторський характер останньої фрази англійські читачі розгадали дуже скоро.
Шлях свій до читача роман знайшов відразу. Через два тижні після його виходу з’явилося друге видання, на початку червня — третє, а ще через два місяці — четверте. Подібної популярності не знала тоді в Англії жодна інша книжка. В чому ж причина такого грандіозного успіху? В багатстві екзотичних описів і подій? Але їх було чимало і в Афри Вен, і в Мері Менлі — безпосередніх
попередників Дефо в англійській прозі. В незвичайності долі головного героя? Можливо, але не тільки в тому.
На думку зобразити життя людини, що потрапила на безлюдний острів, письменника наштовхнув реальний випадок. В жовтні 1704 року шотландець Александр Селкірк, штурман одного з британських кораблів, був за непокору капітанові висаджений на безлюдний острів архіпелагу Хуан-Фернандес за 350 миль від чілійського порту Вальпарайсо. Через чотири роки й чотири місяці його підібрало інше англійське судно з напівпіратської флотилії капітана Вудза Роджерса. Сам Роджерс видав 1712 року книжку дорожніх нотаток, в якій присвятив кілька сторінок Селкірку. Зацікавившись цим випадком, один із найвизначніших літераторів того часу Річард Стіль зустрівся із Селкірком, а потім переказав зміст їхньої розмови у своєму журналі «Англієць». Нема підстав твердити, що Александр Селкірк став прототипом Робінзона Крузо: надто вже велика дистанція між реальним моряком і вигаданим характером, але ця історія, яка стала відома Дефо, безперечно дала поштовх до створення славетного роману.
