Московство - Штепа Павло (книги онлайн без регистрации .txt) 📗

Гетьман К. Розумовський побудував у Батурині палац і насадив великий гай. Хоч той палац був 1922 року в жалюгідному стані, проте його можна було відбудувати і заснувати там велику школу. Замість цього московська влада зруйнувала остаточно той палац, а гай вирубала. На тому місці було 15 років румовище і росли бур’яни. На цих прикладах (а їх є ще тисячі) бачимо непереможну жагу і московської аристократії, і московської «демократії». Нищити, нищити, нищити все гарне, красиве, культурне.

Національні історичні пам’ятники — це ЖИВІ свідки історії народу. Їхня мовчазна мова нагадує людям про боротьбу їхніх предків за щастя нащадків. Ці живі свідки виховують у наступних поколіннях нових борців за національні ідеї, пов’язують мертвих, живих і ненароджених у безсмертну націю. Величезні стародавні будівлі, пам’ятники національним героям, їхні могили, мистецькі, малярські, різьбярські, літературні, музичні твори творять з несвідомого загалу націю. Знищити ті пам’ятки та пам’ятники, матеріальні й духовні — це один з засобів знищити народ. Московщина почала нищити українські історичні пам’ятки і пам’ятники на другий же день по нашій поразці у Переяславі 1654 р. Нищить їх і досі. Особливо посилила і прискорила нищення за останнє півстоліття. Згадуємо лише дещо.

Всі народи осілої хліборобської культури мали — і мають — культ предків. Народи мисливської, кочової культури (москвини, татари) не мають культу предків. Деякі зберігають спогади, але не культ. Народи хліборобської культури ставили померлим пам’ятники, молилися перед тими пам’ятниками, просячи допомоги предків. Так автоматично ті пам’ятники стали символом богів, а потім і самі стали богами в уявленні людей. Культ предків став частиною культу і духовності всієї Європи, співтворцем якої була й Україна, де були тисячі пам’ятників та скульптур. Українці просили не нищити, а передати до музеїв. Знищили, бо то — європейська культура. Московські соціалісти М. Бакунін, С. Нєчаєв та інші закликали у ХІХ ст., а В. Маяковський у ХХ ст. знищити всю європейську культуру. Закликали до цього і московські монархісти, К. Лєонтьєв, Ф. Тютчєв й інші.

В Україні були не окремі камені чи вбогі рештки історичних будівель, а лише напівзруйновані великі храми, фортеці, навіть міста. У Криму ще й у ХVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам’ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е. Кларк даремно благав князя Г. Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: «А що ж зробили би ті дикуни, якби вони — не дай Боже — захопили Атени чи Рим?» [406]. Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. «Народ-богоносец», «передовой, ведущий» знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Україні того часу, коли в Московщині не знали навіть дерев’яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою.

Наші церкви Московщина почала нищити не 1917 року, але 200 років раніше. Нищили «богобоязненные христиане»-єпископи. Московський князь Андрій Боголюбський 1169 року сплюндрував Київ так, що татари 70 років пізніше вже не мали що нищити. За свідченням іноземців у Києві було 400 церков, він був багатший за тодішні Лондон і Париж [407]. Церква св. Василія в Києві з ХІІІ ст. потребувала відбудови. Московщина обернула її 1709 р. на військовий склад. Остаточно зруйнувала 1934 року, спаливши чудової краси іконостас. Київ поставив огорожу навколо руїн церкви св. Ірини з 1037 року, щоби зберегти ту стародавню історичну пам’ятку першого сторіччя християнства в Україні. Московщина зрівняла її з землею 1846 року, місце лишилося незабудованим півстоліття. Ті руїни доводили, що українці мали церкви вже 1037 року, коли «старший брат» ще тільки «пню молился», як свідчить московський історик [408].

Петербурзька академія мистецтв порадила урядові «Не увлекаться южнорусской стариной», коли реставрує чи перебудовує українські церкви [409]. Київ заходився 1842 року відбудувати свою найстарішу, з Х ст., Десятинну церкву, що її спорудив ще Володимир Великий. Український архітектор, знавець української стародавньої архітектури А. Меленський зробив проект її первісного вигляду. Московський уряд на пораду Академії мистецтв відкинув проект А. Меленського, а доручив їй зробити інший. Вона зробила і доручила москвинові В. Стасову будувати. На наказ Академії мистецтв він насамперед ЗНИЩИВ геть усі залишки Десятинної церкви, серед них безцінні для науки написи, фрески, прикраси. На розчищеному місці побудував незграбну церкву в московському стилі. Так Московщина реставрувала наші старовинні церкви в Переяславі, в Хоролі, у Володимир-Волинському, в Овручі і чимало інших [410].

Коли треба було відремонтувати портал Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Московщина використала 1901 року цю нагоду, щоби знищити всі «нежелательные следы латинского влияния», — як пояснила московська Академія мистецтв. Всередині собору знищили фрески, образи засновників: київських князів, митрополитів, гетьманів, козацьких полковників, між ними і Б. Хмельницького та І. Мазепи, замалювали стародавній розпис, знищили високої мистецької вартості барокковий іконостас. А мали відремонтувати лише ганок. Нищила Петербурзька академія мистецтв [411], не безбожники по 1917 році, а московські єпископи 1901 року. Те саме вчинили з будівлею Київської Могилянської Академії, що на сотні років старша за московські університети.

Знищуючи 1775 року Запорізьку Січ, Московщина порозбивала всі могильні плити, хрести, пам’ятники і переорала запорізький цвинтар. Такого не робили ніколи татари, турки та інші нехристиянські народи. У 1928 році, руйнуючи Мгарський монастир, Московщина знищила на його цвинтарі всі могильні пам’ятники козацьких могил (на кожному було вирізьблено ім’я), вирубала сторічні дуби; засипала монастирське озеро, зруйнувала до основ монастирські будинки, що їх можна б було використати хоча б уже й на склади. Тепер тут самі бур’яни. Нищили не «релігійні забобони», а історичних свідків колишньої волі України. З тою ж метою Московщина знищила шведські та українські могили під Полтавою. Шведи хотіли поховати своїх убитих в одній великій могилі, щоби потім колись поставити пам’ятник їм чи бодай хрест, або перевезти їхні останки на батьківщину. Московщина не дозволила, а наказала поховати у 20 навмисно розкиданих по всьому полі могилах. Щоб ніхто їх не знайшов, Московщина зорала все поле, вирубала біля того поля ліс і навіть ближчі хутори перенесла за сто кілометрів. Коли 100–200 років пізніше люди, копаючи там глину, знаходили кістки, то московська влада забороняла їм оповідати про це.

Після 1917 р. Московщина нищила українські історичні пам’ятки вже відкрито, не ховаючись за «перебудови», за 40 років панування знищила, стерла з лиця землі українських історичних пам’яток і пам’ятників ТИСЯЧОКРАТНО БІЛЬШЕ, ніж монархічна Московщина за 300 років. Лише за два роки (1934–1935) знищено понад 40 наших стародавніх церков, серед яких були такої мистецької краси, що Україні заздрили мистецтвознавці Франції, Англії, Німеччини.

Насамперед, руйнувалися дощенту церкви, що їх відбудував гетьман Іван Мазепа, хоч монархісти доти у Мазепиних храмах нищили здебільшого його образи, написи, присвячені йому, та інші сліди гетьмана. Так знищено храм св. Михайла, що був перлиною світового мистецтва і що його відбудував 1705 року І. Мазепа. Така сама доля спіткала собор св. Миколи, Братську церкву, де зберігалося багато наших історичних пам’яток та документів, у ній був похований гетьман П. Сагайдачний та кілька наших визначних історичних осіб. Московщина викинула їхні кістки на смітник. Церкву св. Михайла Видубицького монастиря обдерла, церкву св. Георгія того ж монастиря зруйнувала з фундаментом. Так знищили «мазепинський» Видубицький монастир, що 850 років поширював культуру і християнство у Східній Європі [412].