Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

— Зважте на те (мовив Панурґ), як природа підказала нам озброїтися і з якої частини тіла почали ми своє озброєння. Початок, хай тобі те і се, дали яйця.

Так нам свідчить юдейський отаман і філософ Мойсей, стверджуючи, що людина озброїлася гарним і гожим гульфиком, зробленим (оце-то винахід!) з фиґового листя, що своєю твердістю, губчастістю, гнучкістю, гладкістю, величиною, барвою, запахом, живосилою і властивістю дуже зручно самою природою пристосоване прикривати і захищати яйця.

Ось хіба що, даруйте, виняток вийшов з грізними лотаринзькими яйцями, здатними теліпатися як-хотя в матні плюндрів, привченими будь-що уникати тісноти гульфиків і будь-якого пристойного ладу: я сам свідок того, як першого травня у Нансі зацний Віардьєр, король Валантен, от уже чепурун, чистив свої яйця, розстеливши їх, як гишпанський плащ, на столі.

Отож, коли посилають на війну пішака, не кажіть йому:

чи то пак, хай ти у пекло з усіма чортами западешся, яйця. Без голови гине тільки одна душа, а без яєць кінець усьому людському родові.

Ось чому цей ґалант Ґален у кн. 1 De spermate [239] сміливо виснував, що ліпше (менше зло) бути без серця, ніж без природження. Бо воно містить у собі, ніби в дароносиці, насіння, плодюще людство. Я ставлю сто франків, що це і є те саме каміння, завдяки якому Девкаліон і Шрра відродили людство, вигублене не біблійним, а поетичним потопом.

Ось чому доблесний Юстиніан у кн. 4 De cagotis tollendis [240] гадав summum bonum in braguibus et braguetis. [241]

З тієї самої, а заодно і з інших причин, коли сеньйор де Мервіль, ідучи зі своїм королем на війну, приміряв нові риштунки (бо власні вже не підходили, старі й узяті іржею відтоді, як за останні роки шкура його живота помітно відбігла від крижів), його малжонка по глибоких роздумах вирішила, що він не дбає про шлюбний ворочок і совгач, ледве прикриті самою кольчугою, і цілком слушно нараяла йому добре убезпечити їх і відгородити великим турнірним шоломом, який припадав пилом у комірчині.

Про гульфик є такі вірші у третій книзі Каверзів дівуль:

Отож, чи треба дивуватися на мій новий наряд?

Розділ IX

Як Панурґ радився з Пантаґрюелем, женитися йому чи не женитися

Не діждавшись від Пантагрюеля відповіді, Панурґ глибоко зітхнув і провадив далі:

— Як ви вже зрозуміли, вашець, я маю намір женитись, якщо лише, на моє безголов'я, не будуть заткані, забиті, зашпаровані всі щілки. Благаю вас в ім'я вашої давньої любови, скажіть мені, що ви про се думаєте?

— Оскільки (відповів Пантагрюель) ви вже кинули кості, поставили перед очима мету і утвердилися у своєму намірі, то годі розмов, нічого іншого не лишається, як братися до виконання.

— Воно то так (озвався Панурґ), але мені не хотілося б це виконати без вашої поради і згоди.

— Згоду (мовив Пантагрюель) я даю і раджу вам женитися.

— Але (заперечив Панурґ), якщо ви вважаєте, що мені ліпше зоставатися при своїх і нічого не міняти, то я волів би не одружуватися.

— Ну, то й не одружуйтесь, — відгукнувся Пантагрюель.

— Як же це так (заперечив Панурґ), ви хочете, щоб я цілий вік микався без супутниці життя? Ви ж знаєте, як Святе Письмо глаголить: Горе ж одинокому. Безженцю не дано тієї втіхи, як шлюбованцям.

— Тоді з Богом, женіться! — озвався Пантагрюель.

— Але (сказав Панурґ) якщо жінка наставить мені роги (а вам відомо, що цей рік урожайний), я ж тоді сіктиму й рубатиму. Я люблю рогоносців, маю їх за людей порядних, спілкуюся з ними, але поповнювати їхні лави — ні, краще смерть. Ось що вбилося цвяшком мені в голову.

— Гаразд, не женіться, — відповів Пантагрюель, — бо Сенекова сентенція слушна і виїмків не попускає: як з іншими чинив ти сам, так, будь певен, і з тобою чинитимуть.

— Кажете (промовив Панурґ), вона виїмків не попускає?

— Сенека виїмку не дає, — відповів Пантагрюель.

— Го-го! (гукнув Панурґ). Сто чортів йому в пельку! Про який же світ він говорить: про цей чи про той? Але якщо я все-таки не можу обійтися без жінки, як незрячий без палиці (бо тлучок-то тлукається, інакше що це за життя?), чи не краще мені взяти в подруги якусь чесну і чеснотливу жінку, ніж щодня міняти і боятися, що схопиш макогона або ще гірше — пранці? Порядними жінками, хай дарують мені їхні чоловіки, я досі не цікавився.

— Отже, женіться собі з Богом, — відповів Пантагрюель.

— Але (сказав Панурґ) якщо з призволу Божого трапиться так, що я пошлюблю порядну жінку, а вона даватиме мені типцю, то я стану плохішим від самого Йова, хіба що роззлощуся. Я чув, що жінки порядні — це з'їдительки і гризюки, що і в родині вони — ого, з перцем! А я ще лихіший, я її переганятиму через росу: убиватиму і по руках і по ногах, і по голові, і в легені, і в печінку, і в косу, все, що на ній, подеру в лахмани, — хай найстарший Дідько сочить її окаянну душу на порозі. От би пожити бодай рік без цієї звади, а то й узагалі не сваритися.

— Через це не женіться, — промовив Пантагрюель.

— Так, але якщо (заперечив Панурґ) я зостануся при своїх, квитаним і неодруженим (зважте, що я поквитався на свою ж голову, бо мої вірителі подбали б про моїх нащадків), а так, до квитаного і неодруженого, не огрітого домашнім затишком, до мене усім байдуже. А заслабни я, всі стануть мені робити насупереки. Мудрець сказав: де жінки нема, я маю на увазі матір сімейства і законну дружину, там хворий у скруті. І це я побачив на прикладі пап, леґатів, кардиналів, біскупів, абатів, пріорів, священиків і монахів. Отож-бо я…

— Під вінець, під вінець, з Богом! — промовив Пантагрюель.

— Але якщо (сказав Панурґ) я занедужаю і не зможу шлюбного обов'язку виконувати, а жінка, обурена моєю недолугістю, знюхається з іншим, і не тільки не глядітиме мене, а ще й кпитиме з моєї імпотенції і (що найгірше) обдере мене як липку, як я не раз і не два це бачив, тоді пропав ні за собаку, іди лабзюкати хліб під вікном.

— Ну, то не женіться, — відповів Пантагрюель.

— Усе це так (сказав Панурґ), але тоді я зроду не заведу синів і дочок, щоб я міг увічнити в них моє ім'я і герб, відписати їм свій спадок і свої набутки (а що я колись їх набуду, за це ручаюся, о, я вийду у великі рантьє), та ще й міг розважатися з ними, якщо душу щось в'ялитиме, як щодня розважаються з вами ваш любий, добрий батько і як розважаються всі порядні люди в родинному колі. А ось як я, квитаний і неодружений, від чогось зажурюся, то ви замість утішити мене, візьмете на глузи мою біду.

— То женіться собі з Богом! — відповів Пантагрюель.

Розділ X

Як Пантаґрюель доводив Панурґові, що радити щось про мар'яж — штука морочлива, і про ворожбу за Гомером та Верґілієм

— Ваша порада (сказав Панурґ), крім того що хибна, нагадує пісеньку про Рікошета. Самі сарказми, кпини і все між собою накриво і насторч. Одне з одним розбігається. Не знаєш, брати цабе чи цоб.