Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
Тільки гріє моє здоровле, мужикове подворьє».
А ми жито дожали,
Щоб ще за рік діждали!
Кілько на небі зірочок,
Тілько на полі кіпочок!
Суди, Боже, звозити,
В велику стирту зложити
І з панами добре спожити!
Ой обжинки, наш паночку, обжинки,
Дай нам меду й горілки!
Прочиняй, паночку, ворота,
Несемо тобі вінка із злота» 1
1 Гол., III, с. 189, 191, 192; Чуб., 232, 236, 241, 245, 247.
Я вибирав ті пісні, в котрих не виступає спеціально — що часто буває — робота на панськім лану або на толоці попові. Але й такі вказівки, як я заначив уже, не повинні нас відтручати від сих пісень як явища пізнього. Належить пам’ятати, що сама толока за почастунок явище дуже старе, яке може сягати глибин передісторичних 1, і треба тому дошукуватись мотивів старших, незалежно від сих додатків, часом сильно пізніших.
Крім сеї церемонії доручення вінків господареві і почастунку, були різні обряди, безсумнівно, важнішого, сакрального характеру. Давно вже звернено, напр., увагу на білоруські пісні «споришеві», в інших варіантах званому «раєм, райком» — якомусь символові урожаю (обжинковому снопові абощо). Його запрошують до себе на двір за тесовий стіл — сісти на покуті на золоті і трапезувати. Потебня в зв’язку з сим висловив згаданий вже вище здогад, що взагалі «рай» — се назва обжиночного снопа або іншого символа урожаю.
Застільні пісні, які співаються толочанами при обжиночнім обході, дуже інтересно мішають мотиви величальні з мотивами весільними: між піснями коровайними і обжиночними, між короваєм і вінцем є не раз тісні аналогії і переходи 2. Дівчині, що приходить в обжинковому вінці, бажають, аби вона стала в церкві під вінець, і т. д. Се велить дати більше уваги обжиночному обходові, ніж досі давано.
Посвячення вінків з збіжжя на Спаса, разом з овочами і всяким іншим урожаєм, як ми бачили, зв’язало обжиночний обхід з Спасом, який замикає собою цикл аграрних свят. Заразом се свято померших — третій з ряду вступ мерців на світ в весняно-літнім сезоні 3. В дотеперішніх записах, одначе, його фізіономія виступає блідо.
1 Пор. Початки громадянства, с. 103.
2 Напр., до вищенаведеної співанки така коровайна паралель:
Помолімося Богу,
Бо поїдемо в дорогу,
Аби сьмо не зблудили,
Коровай не згубили.
Місяцю-побоженьку,
Світи нам дороженьку
До панни молодої,
До дружини нашої.
Світи, місяцю, з раю,
Нашому короваю,
Аби був коровай красний,
А як сонінько ясний
(див. ще у Потебні, II 171).
3 Чуб., III, с. 14 (Ковельський пов.).
Скоро по тім, приблизно коло першої Пречистої, закінчується тяжка робота в господарстві і молодіж потрохи відживає після тяжкої праці. «Як прийде Пречиста, стане дівка речиста!» Господарі і молодіж ладяться до весільного сезону. Серед сих заходів чисто природні явища звертають на себе менше уваги.
На Семена чорт (або сей святий, як де) міряє горобців міркою, скільки їх лишити на другий рік, а надвишку забирає — тому раптом маліє їх число. Ластівки ховаються по кирницях. На Чесного Хреста вибираються до вирию або ховаються на зиму гади, тому не добре ходити до лісу і т. д.
Було б зате бажано більше приглянутись обрядам, які збираються, напр., на останніх днях серпня і початку вересня. Символіка «Головосік» вся зв’язана з християнською легендою. Ворожіння на Семена, можливо, залежать від початку церковного року. Чи так само і звичай — одмічений одною запискою (не українською, здається): справляти на Семена пострижини і сажати хлопців на коня? Мабуть, не все залежить від сих пізніших впливів нового року.
Характеристичне базарне київське свято в ніч по Семені «весілля свічки», або «свято свічки», з лялькою на подобу людську, толковано як історичний новотвір 1. Але воно являється останком широко розповсюдженого «святкування свічки», що на Білорусі затрималось далеко твердше і повторюється кілька разів протягом зимового сезону 2.
Головний інтерес скуплений на відновленні сходин молодіжи і на весіллях. Відживає парубоцька громада. Починаються вечерниці (подекуди на Семена таки). Ходять старости. «Прийде друга Пречиста, принесе старостів нечиста» — коли батьки ще не готові.
З другою Пречистою, рождеством Богородиці, зв’язувалось колись свято «рожаниць», — доволі неясних істот, в котрих, мабуть, мішались поняття матерей роду і парок, богинь долі. Старе «Слово св. Григорія» — «како погани кланяли ся идоламъ и требы имъ клали» — згадує, що «по святЂмъ крещеніи череву роботни попове уставиша трепарь прикладати рожества Богородици к рожаничьнЂй трапезЂ, отклады дЂюче». Інше слово, докоряючи за се помішання Богородиці з рожаницею, заведене попами «в інтересах свого черева», пояснює, що таким чином ставлено трапезу з «крупичного хліба, сиру і добровонного вина», і пили його, співаючи тропар Богородиці, хоч в дійсності се була стара трапеза рожаниці 3.
1 Матеріал у Сумцова. — Культ. пережив., ч. 88, «Женитьба свъчки».
2 Про се — В. Добровольскій, Значеніе народнаго праздника свЂчи. — Этногр. ОбозрЂніе, т. 47, 1900.
3 Тексти у Тихонравова. — ЛЂтопись IV; Пономарева Памятники церк. учит. литературы, III, про них Потебня, III, с. 163; Владиміровъ, Введеніе, с. 250 дд.; Аничковъ, Язычество и древ Русь, 1914, с. 162.
Таку трапезу «роду і рожаниці» («крають хлЂбы и сыры и медъ») згадує в своїх запитаннях, в XII в., Кирик (§33), і Слово Христолюбця говорить про «кутю й інші трапези і законний обід» родові і рожаницям, на жаль, без ближчого означення часу.
В сім осіннім часі справляються взагалі різні відправи і празники. Тепер вони переважно зв’язані з церковними «храмами», що найчастіше припадають на сей час. Раніше вони відправлялись незалежно. З різних поводів справляються й тепер, власне, в сім сезоні найбільше. От як, напр., описує се записка з Гуцульщини: «У кого не ведуться діти або взагалі хтось у родині тяжко занедужає, то сього новородка або недужого „обрікають“: обіцюють справляти щороку празник, коли новородок (або хорий) житиме. Празник обіцяється на Чесного Хреста, Богородицю, Михайлове чудо або інше свято. Того дня або наймають службу Божу і по ній запрошують свояків, сусідів, убогих, як ідуть з церкви, або, не наймаючи, просто стають на дорозі і просять тих, що вертають з церкви, та ходять по хатах за гістьми. Запрошених садять за стіл і приймають їдою і напитками. Гості перед їдою і по їді моляться» 1.
З Покрови починаються весілля. «Прийде Покрова, зареве дівка як корова» — на весіллі. Зате дівчата, котрим укучилось дівувати, просять «святу Покровоньку покрити їм головоньку» — «чи у рамат, чи в онучу — лиш ся дівкою не мучу».
Субота перед Димитром (26 жовтня ст. ст.) — «дідова субота», свято померших предків. Поминають парастасом у церкві і обідом дома. Ось як описує такий поминальний обід записка з Ровенського пов.: «Хазяйка наготує якнайбільше страв, які любили „діди“. Обід буває пізніш після полудня або надвечір. За обідом з кожної страви по ложці одкладають в окрему посудину, яку з ложками ставлять на ніч на покуття. Тут ще в посудині ставлять воду і вішають рушник, щоб уночі „душечки умерших“ помились і пообідали» 2.
1 Матер. етн., XV, с. 55.
2 Там же, с. 67.
Сезон сватань кінчиться тут — з огляду на недалекі пилипівчані запусти. Незасватані дівчата вважають сезон уже страченим і тратять фантазію. «До Дмитра кожна дівка хитра (перебирає женихів), а по Дмитрі хоч комин нею витри» — годиться на все.
Се рівно піврік від Юрія, весняного свята. Ворожать по різним прикметам на погоду, на урожай, на худобу. Але ніяких спеціальних обрядів не звісно.
1 падолиста Кузьма-Дамян «беззмерзний» — різні способи проти морозу. Перша складка дівчат на вечерниці — курками, «аби плодились»: «як захватять у чужому курнику, заберуть усіх курей — нехай тоді плодяться».
14 запусти, звичаї, аналогічні з великопостними. Родичі ходять до родичів, гостяться. Колодки в’яжуть — батькові, що сина не женив, матері, що доньки не віддала. Під запусти на Івана Златоустого друга дівчача складка на вечорниці. Потім складки такі: третя на другий день Різдва, четверта під масницю, по всеїдній, п’ята на масниці, котрого-небудь дня, шоста на Великдень, сьома на Вшестя (Вознесеніє), восьма на Святій неділі (Зелені Свята). В ті ж речінці, день — два дні раніше або пізніш, складаються й молодиці, закликаючи чоловіків 1.
