Роксоляна - Назарук Осип (бесплатная библиотека электронных книг .txt) 📗
А зі сходом сонця йшли прочане на місце Маздляфаг, де кождий набрав кремінів сім разів по сім, щоб кидати їх в долині Мінд — на спомин, що тут Авраам відігнав кремінням чорта, що не давав йому принести в жертву сина Iсаака. З тим у понятті вірних лучиться відкидування від себе гріхів і грішних замислів. Султанка Ель Хуррем кинула також власноручно 49 кремінів на долині Міна.
Хассеке Хуррем власними руками збирала гаряче каміння пустині, а думки про долю її сина пекли її, як огонь… Мала кидати каміння в долині по звичаю. Але не хотіла відкинути ні одного зі своїх замислів, хоч вони були тяжкі, як олово. В долині Міна остали три дні по старому звичаю. А потому принесли в жертву баранів і вечером пішли до Мегмеля на чудоно прикрашеній площі. Т;iм були три ночі, освітлювані ракетами так прегарно, що подібної краси нема нігде більше. Щойно третього дня кидала хассеке Хуррем креміння в долині Міна й вернула до Мекки. По дорозі оглядала гору Ель-Нур, яка так світить вночі, якби її хтось освітлював. А в долині Міна не остав ні оден хорий, хоч спека там була страшна. Всі святині Мекки перейшла і милася в студні Земзен, біля якої осіли перші люди, й оглянула чарівну Мошею.
А як скінчила оглядати всі святині Мекки, пішла до найсвятішої з них, до Беіт Аллаг [94], де вмурований біля входу чорний камінь «гаджар». Його приніс архангел Гавриїл праотцю Аврааму. Там і досі є Макам Iбрагім, камінь з відтиском стіп Авраама. Ціла святиня закрита зверха перед людськими очима найдорожчими килимами. А щоб увійти до неї, треба її сім разів обійти пішки кам'яним шляхом.
А святиня Кааба не має дверей від землі, як усі інші святині на світі. Двері її уміщені високо. І сходів до них нема, тільки драбина.
З дрожанням серця входила по драбині султанка Ель Хуррем до нутра святині. А як увійшла і зступила до її нутра, — стала, здивована на вид, який побачила.
Дім Бога, званий Кааба, — ціль паломництва всіх вірних мослемів, — був у нутрі зовсім порожній і пустий… Чотири нагі стіни, і більше нічого… Ні вівтаря. Ні надписів. Ні знаків. Ні прапорів… Ні саджу [95], ні гікгми [96], ні тафсіру [97], ні фікги [98], ні навіть гадіту [99]… Чотири нагі стіни, і більше нічого… Кам'яна долівка й кам'яна повала. Все з сірого каменю. Без килимів. Без оздоб… Чотири нагі стіни, і більше нічого…
I напружила весь свій ум султанка. Та не могла розуміти дивної мови Кааби, найсвятішої з святинь мослемських, що говорить мовчанням серед сірих стін.
А як вийшла з дивної святині мослемів, до котрої кермуються обличчя їх, де вони не були б, знайшлася знов у блеску сонця. І прислонила очі, і побачила ряд улемів і хатібів, що вітали її глибокими поклонами, а діти найвищих родів Мекки страусиними перами кінчили змітати прегарні килими, постелені для ніг її, заки зійде до лектики. Стала, подякувала за честь і промовила:
— Хочу оставити добру пам'ятку для найсвятішого міста мослемів, щоб Аллаг милостивий був дітям моїм.
Всі достойники перемінилися в слух, і стало дуже тихо на подвір'ях Кааби. А могутня султанка Місафір отворила уста свої і промовила:
— Виберіть собі жерела студеної, доброї води хочби як далеко від святого міста сього, а я побудую кам'яні склепіння водопроводів по пустині й іменем мужа мого султана Сулеймана, — нехай вовіки триває слава його! — накажу допровадити все свіжу воду до святого міста сього.
Ще хвилинку стояли всі як остовпілі від такого дару, якого не дали досі й наймогутніші халіфи та султани. А потому всі впали обличчями на землю перед нею, як перед святою. І винесли срібні кітли з святині і вдарили в них. І збігся весь народ святого міста Мекки, і всі прочане, що були в нім. З кріпості над містом заграли труби, і вдарили гармати, й шал радості опанував усіх. І не було нікого, хто не знав би про великанський дар султанки Місафір, і всі благословили сліди її й дітей її.
А дня того вечером чудовий запах шампаки й інших етеричних перфум з найдорожчих магнолій заповнив високі кімнати султанки Місафір. Та не могла успокоїтися розбурхана думка її, і сон не зліпав її повік на відпочинок. Хоч уже й глуха північ глибоко віддихала і в улицях святого міста Мекки не видно було ні одного дому, де світилося світло, стояли освітлені кімнати Ель Хуррем.
I запримітила се нічна сторожа святині Кааби. А ранком занепокоєні священики її ждали вже в домі, призначенім для султанки, щоб довідатися, чи не хора вона.
Коли султанка Місафір переказала їм запит, якого лікаря мали б на приміті, відповіли: «Для хорого тіла і для хорої думки». А коли султанка Місафір попросила їх, щоб привели його, відповіли, що він не опускає своєї печери в пустині, де посвятився Богу як дервіш, і тільки там можна відвідати його.
По трьох безсонних ночах рішилася султанка Місафір відвідати святого дервіша. На триста кроків перед печерою затрималися всі, що товаришили їй, і тільки вона сама підійшла до печери й побачила в ній старця, що молився в ній. А вигляд мав такий, що пригадався їй опис того дервіша, котрий у Царгороді предсказав султанові уродження її сина Селіма в річницю здобуття Стамбула.
Вступила в печеру, і привітала його, і запитала, спустивши очі, як моленниця:
— Чи ти, о старче Божий, лічиш хоре тіло і хору думку людей?
— Бог лічить. А я тільки раджу людям, що мають робити, щоб осягнути ласку його.
— Чи тобі заповіли, що я прийду просити поради в тебе?
— Ніяких заповідин не приймаю, бо вірю, що лиш оден Аллаг кермує ногами людей до покути, коли ще не стратив надії на поправу їх. Усядь, донечка моя.
I показав їй на кам'яну лаву. Султанка сіла. Хвилину панувала мовчанка.
— Чи ти, старче Божий, міг би мені сказати, чому найсвятіша святиня мослемів пуста і порожня в нутрі своїм? Старець уважно подивився на султанку й відповів:
— Щоб ти повнішу науку говорила тим, що в покорі перед Богом вступають до неї.
— Чому ж вона мені нічого не сказала?
— І тобі, доню моя, сказала порожня Кааба думки, повні мудрості, як овоч винограду повний соку свого. Тільки ти не розуміла їх.
— А які ж ті думки і як їх розуміти?
— Як звізда хвостата, як бездомний вітер, що блукають без цілі по небі й по землі, — так без мети блукає і кожда людина, котра відвернеться від правди слів Аллага, від заповідей Його. Тут, у пустій Каабі, бачиш все, що життя може дати, коли опустиш правий шлях Аллага. Пустий і порожній буде овоч Його. Така людина піде порожніми стежками і зійде на червоні, на котрих чути плюскіт керви. Умре без Бога радість в ній і надія сконає, вкінці покине її і страх перед Богом, початок і кінець розуму людини на землі. А як людина вийде з Кааби, то бачить світло сонця й пізнає, що можна одідичити більше, ніж земля може дати: блаженну ласку Божу на путі життєвій.
Здалека долітав здавлений оклик сторожі, котра пильнувала, щоб ніхто не наближався до печери старця.
Султанка задумалася й запитала:
— Чи ти знаєш, хто я та де мій рід і дім? Старець вдивлявся в неї довго. Потому відповів:
— Ти — давно предсказана… Султанка Місафір… Твій рідний дім відси так далеко, що там по дощевій порі вода в потоках і ріках стає тверда, як камінь, і можна її різати, як дерево, зубчастою пилою і долотом лупати, як мармор… бачу тиху річку… і садок над нею… бачу біля нього… і малу мошею — Пророка нессараг… коло неї бачу… домик батька твого… а ти ще маленька… бігаєш по нім…
— Що було зі мною дальше? — запитала султанка, запираючи в собі віддих.
— Ти виростаєш… струнка, як пальма… весела, як водиця… Тебе одягають… у білу суконку, в зелений вінок… Ти йдеш до мошеї Пророка нессараг… з молодим хлопцем, ні, вже мужчиною… і бачиш свічі… воскові, золотисті…
