Втрачений символ - Браун Дэн (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗

Ленґдон підсунувся, доторкнувшись до Кетрін плечем. Його блакитні очі спалахнули цікавістю. Він уже розповів Кетрін, що давні греки створили символон — код, розбитий на дві частини, а це означало, що горішній камінь, надовго розлучений з самою пірамідою, має бути ключем для декодування піраміди. Тому цей напис, про що б у ньому не йшлося, здогадно, мав витворити порядок з хаосу.

Кетрін піднесла кам'яну скриньку до світла і знову прикипіла поглядом до горішнього каменя.

На ньому був напис — маленький, але чітко видимий — короткий текст, елегантно вигравіруваний на одній з граней. Кетрін прочитала ці шість простих слів.

Потім прочитала їх іще раз.

— Ні! — вигукнула вона. — Того, що там написано, не може бути!

А потойбіч вулиці директор Сато поспішала тротуаром біля будівлі Капітолію до місця зустрічі на Першій вулиці. Остання інформація, щойно отримана від її оперативної групи, була неприйнятною. Ленґдона не знайшли. Не знайшли ані піраміди, ані горішнього каменя. Беламі затримали, але він не каже правди. Принаймні поки що.

«Я змушу його говорити».

Вона поглянула через плече на один із найновіших елементів Вашинґтонського пейзажу — купол Капітолію в обрамленні нового гостьового центру. Освітлений купол підкреслював значущість того, що було сьогодні поставлено на карту.

«Який небезпечний час!»

Задзвонив телефон. Сато відчула полегшення, побачивши, що то телефонує її аналітик.

— Ноло, — відповіла Сато. — Які новини?

Новини були невтішними. Рентгенівське зображення напису на горішньому камені було надто нечітким для прочитання; не допомогли навіть збільшувальні фільтри.

«От лайно!» Сато прикусила губу.

— А як стосовно сітки з шістнадцятьма літерами?

— Я й досі намагаюся її розгадати, — відповіла Нола, — але поки що не знайшла додаткової шифрувальної схеми, яку можна було б застосувати. Я зробила комп'ютерну обробку цих літер, щоб знайти хоч що-небудь розпізнаване, але машина видала понад двадцять трильйонів можливих комбінацій.

— Працюй далі. Коли щось буде — дай знати. — Сато вимкнула телефон і скорчила невдоволену гримасу. Її надії розшифрувати піраміду за допомогою лише фотографії та рентгенівського знімка не справдилися. «Мені потрібна піраміда і горішній камінь... а мій час збігає».

Сато вийшла на Першу вулицю саме вчасно: чорний джип «ескалада» із затемненими вікнами з ревом перетнув подвійну роздільну смугу і різко зупинився перед нею — точнісінько в призначеному місці зустрічі. З авто вигулькнув агент.

— Щось дізналися про Ленґдона? — вимогливо спитала Сато.

— Імовірність його затримання висока, — відповів чоловік голосом, позбавленим емоцій. — Щойно прибула підмога. Усі виходи з бібліотеки перекрито. Ми навіть маємо підтримку з повітря. Приснемо на нього сльозогінним газом — і нікуди він не дінеться.

— А Беламі?

— Зв'язаний, на задньому сидінні.

«От і добре». Її плече і досі боліло.

Агент подав їй пластиковий пакунок із застібкою-блискавкою, що містив стільниковий телефон, ключі та гаманець.

— Це манатки Беламі.

— Більше нічого?

— Ні, пані. Напевне, піраміда й пакунок досі у Ленґдона.

— Гаразд, — виснувала Сато. — Беламі знає багато, хоча й не каже. Я хотіла б допитати його особисто.

— Так, пані. Тоді їдемо до Ленґлі?

Сато перевела подих і трохи походила біля авто. Допит громадян Сполучених Штатів регулювався суворими інструкціями, і допит Беламі буде абсолютно незаконним, якщо не здійснюватиметься в Ленґлі із відеозаписом, у присутності свідків, адвокатів — і так далі, і тому подібне.

— Ні, не до Ленґлі, — відповіла вона, намагаючись придумати якесь місце поближче. «Де мені ніхто не заважатиме».

Агент виструнчився і чекав розпоряджень біля джипа, двигун якого працював на холостих.

Сато підкурила цигарку, глибоко затягнулася і поглянула на пакунок із речами Беламі. На в'язці ключів вона помітила електронний брелок із чотирма літерами — USBG. Звісно, Сато знала, яку державну споруду відмикав цей брелок. Ця споруда стояла дуже близько, і о такій пізній годині там нікого не було.

Сато посміхнулася і поклала брелок собі в кишеню. «Прекрасно». Вона сказала, куди хоче відвезти Беламі, сподіваючись, що агент здивується, але він просто кивнув і відчинив їй пасажирські дверцята; його холодний погляд не видав жодної емоції.

Сато любила професіоналів.

Ленґдон стояв у підвалі будівлі Адамса, ошелешено споглядаючи елегантний напис на грані золотого горішнього каменя.

«Оце і все?»

Кетрін піднесла горішній камінь до світла і скрушно похитала головою:

— Має бути більше, — настійливо мовила вона інтонацією людини, яку щойно пошили в дурні. — І оце мій брат захищав та оберігав стільки років?

Ленґдон мусив визнати, що його теж обманули. Як послухати Пітера та Беламі, то цей горішній камінь начебто має допомогти їм розшифрувати напис на кам'яній піраміді. Ці заяви дали Ленґдонові надію на щось справді корисне та інформативне. «А це скоріше банальність, позбавлена змісту». І він знову прочитав шість красиво вигравіруваних слів:

The

secret hides

within The Order

«Ця таємниця криється в Цьому Порядку»?

На перший погляд цей напис стверджував очевидне: літери на піраміді розміщувалися без певного порядку і секрет полягав у їх впорядкованому розташуванні в певній послідовності. Позірна очевидність напису заплутувалася ще однією обставиною.

— Слова «цьому» та «порядку» написано з великої букви, — зауважив Ленґдон.

Кетрін нерозуміюче кивнула.

— Я теж це помітила.

Ця таємниця криється в Цьому Порядку. Ленґдонові спало на думку лише одне логічне пояснення.

— Оскільки слово Order означає також орден як організацію, то, певно, йдеться про масонський орден.

— Згодна, — сказала Кетрін, — та все одно у цьому мало сенсу. Це нічого не пояснює.

Ленґдон мусив погодитися. Зрештою, вся історія масонської піраміди оберталася довкола секрету, схованого в масонському ордені, відомому своїм порядком та суворою ієрархією.

— Роберте, чи не говорив тобі мій брат, що цей горішній камінь дасть тобі здатність побачити порядок там, де інші вбачають лише хаос?

Професор пригнічено кивнув. Уже вдруге за вечір від відчув власне безсилля.

РОЗДІЛ 65

Розібравшись із несподівано виниклою проблемою — появою жінки-охоронця з «Ексклюзивної безпеки», Малах замазав фарбою те місце на вікні, в яке ця жінка піддивлялася за його робочим місцем.

Він вийшов зі свого підвалу, залитого м'яким блакитним серпанком, у потаємні двері й на мить зупинився, замилувавшись вражаючим полотном «Три Грації» та смакуючи знайомі запахи і звуки свого помешкання.

«Незабаром я піду звідси назавжди. — Малах знав, що після цієї ночі він більше не зможе сюди повернутися. — Після цієї ночі, — подумки посміхнувся Малах, — це житло мені більше не знадобиться. Цікаво, а чи здогадався вже Роберт Ленґдон про істинну силу піраміди? Про важливість тієї ролі, яку я йому призначив? Ленґдон мені і досі не зателефонував. — Малах двічі перевірив повідомлення на своєму одноразовому мобільному телефоні [16]. — Уже дві хвилини на одинадцяту. У нього лишилося менше двох годин».

Малах пішов до ванни з італійського мармуру і увімкнув гарячий душ, щоб її нагріти. А потім методично поскидав одяг, з радістю очікуючи на початок ритуалу очищення.

Він випив дві склянки води, щоб угамувати голодний шлунок. А потім підійшов до високого дзеркала й оглянув своє оголене тіло. Два дні посту зробили його мускулатуру більш рельєфною, і Малах мимоволі замилувався — яким же досконалим він став! «А під ранок я стану істотою незрівнянно досконалішою».