Гордість і упередженість - Остин Джейн (читать книги бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗
Нинішнього сімейного нещастя їй цілком вистачало для того, щоб почуватися пригніченою, тому не варто було забивати собі голову ще й цією проблемою, хоча Елізабет, на цей час досить добре розібравшись у власних почуттях, чудово усвідомлювала, що коли б вона не знала нічого про Дарсі, то їй було б дещо легше пережити ввесь жах тієї ганьби, якою вкрила себе Лідія. Їй подумалося, що це скоротило б удвічі кількість її безсонних ночей.
Коли містер Беннет прибув, то вигляд мав як зазвичай — філософськи-спокійний. Говорив він теж, як зазвичай, мало. Про справу, що покликала його до міста, він не сказав нічого взагалі, тож дочки його не відразу наважилися про неї розпитувати.
Тільки у другій половині дня, коли він приєднався до них під час чаювання, Елізабет спробувала заговорити на цю тему, а містер Беннет, вислухавши її коротке співчуття з приводу нещасть, яких йому довелося зазнати, відповів:
— Не треба про це нічого казати. Це ж мої страждання, а не ваші. Це ж я у всьому винний, тож і мушу страждати сам.
— Не будь до себе таким суворим, — відповіла Елізабет.
— Не підштовхуй мене до цього гріха! Для людської натури гріх поблажливості до самого себе є таким спокусливим! Ні, Ліззі, — дозволь мені хоч раз у житті повною мірою відчути свою провину. Та я не боюся зламатись під тягарем цього почуття — воно ж таке скороминуще!
— Як ти гадаєш — вони в Лондоні?
— Так, бо де ж іще вони можуть так добре сховатися?
— До того ж Лідія завжди мріяла побувати в Лондоні, — додала Кітті.
— Значить, їй надзвичайно поталанило з цією втечею, — сухо мовив батько, — вона, напевне, надовго там затримається.
Трохи помовчавши, він продовжив:
— Ліззі, я не тримаю на тебе зла за ту пораду, яку ти мені дала в травні і яка — з огляду на те, що сталося, — демонструє твою надзвичайну проникливість.
Їх розмову перервала поява старшої міс Беннет, котра прийшла за чаєм для своєї матері.
— Комусь ця показуха явно подобається, — скрикнув містер Беннет, — вона надає певної витонченості стражданням! Завтра я вчиню те ж саме: вдягну нічну шапочку, халат, засяду собі в бібліотеці та й буду горювати, з нетерпінням чекаючи, доки не втече Кітті.
— Нікуди я не втечу, тату, — роздратовано відповіла Кітті. — Якби я поїхала до Брайтона, то поводилася б краще, ніж Лідія.
— Ти — і до Брайтона?! Та я б не відпустив тебе й за п'ятдесят фунтів навіть до Іст-Берна! Ні, Кітті! Тепер я став обачливим, і незабаром ти відчуєш наслідки цієї переміни. Більше ніколи жоден офіцер не зайде до мого будинку і навіть не з'явиться в окрузі. Бали забороняються цілковито — хіба що тільки в супроводі старших сестер. На вулицю — не рипатись, якщо кожного дня не зможеш довести, що поводилася розважливо протягом десяти хвилин.
Кітті сприйняла ці загрози цілком серйозно й тому почала рюмсати.
— Та годі, годі, — мовив батько, — не побивайся. Якщо наступні десять років ти будеш слухняною дівчинкою, то під кінець цього терміну я вивезу тебе в люди.
Розділ XLIX
Через два дні після повернення містера Беннета Джейн та Елізабет прогулювалися серед чагарникових насаджень позаду будинку й помітили економку, яка до них поспішала. Вирішивши, що та прийшла покликати їх до матері, вони пішли їй назустріч; наблизившись, вони почули не очікувані напучування від місіс Беннет, а такі слова, з якими економка звернулася до старшої сестри:
— Вибачте, пані, за втручання, та я сподіваюся, що вам приємно буде почути гарні новини з Лондона, тож оце я наважилася прийти і запитати.
— Про що ти кажеш, Хілл? Ні про які новини з міста ми не знаємо.
— Та що ви, пані, — вигукнула місіс Хілл украй здивовано, — хіба ви не знаєте про вістовика, що прибув до хазяїна від містера Гардінера? Він був тут менше ніж півгодини тому і приніс хазяїну листа.
Дівчата прожогом кинулися до будинку, не гаючи часу на розмови. Вони промайнули через вестибюль до їдальні, звідти — до бібліотеки, але батька не знайшли і там; вони вже збиралися податись нагору, думаючи, що він у материній кімнаті, як раптом зустріли дворецького, котрий сказав:
— Якщо ви шукаєте хазяїна, пані, то він зараз прямує до гаю.
Отримавши ці відомості, сестри відразу ж кинулися назад через залу і подалися бігом через галявину слідом за батьком, котрий рішуче прямував до невеличкого ліска скраю поля.
Джейн, важча і менш звикла до бігу, ніж Елізабет, незабаром відстала, а її сестра, хапаючи ротом повітря, наздогнала батька й нетерпляче вигукнула:
— Тату, тату, які новини, які?! Ти отримав вістку від нашого дядька?
— Так, щойно я отримав від нього листа, якого приніс вістовик.
– І які ж у ньому новини — добрі чи погані?
— Ти гадаєш, що можна очікувати на щось добре? — запитав він, витягуючи листа з кишені. — Гаразд, візьми, почитай.
Елізабет нетерпляче вихопила листа. Тут якраз підоспіла і Джейн.
— Читай уголос, — попросив батько, — бо щось я не зовсім уторопав, про що там ідеться.
«Трейсчерч-стріт, понеділок, 2 серпня.
Шановний свояче!
Нарешті я отримав змогу послати тобі звістку про мою племінницю, і звістка ця, сподіваюся, тобі сподобається. Невдовзі після того, як ми розсталися з тобою в суботу, мені пощастило дізнатися, в якому районі Лондона перебувають утікачі. Подробиці розповім при зустрічі: достатньо вже того, що я їх знайшов. Я бачився з ними обома…»
— Значить, вийшло так, як я завжди сподівалася, — вони одружилися! — вигукнула Джейн.
Елізабет продовжила:
«Я бачився з ними обома. Вони не одружилися; не побачив я і намірів це зробити; але якщо ти виконаєш деякі умови, котрі я насмілився прийняти від твого імені, то чекати на їхнє одруження доведеться недовго. Все, що від тебе потрібно, — це через акт розпорядження майном гарантувати своїй дочці рівну з іншими сестрами частку — п'ять тисяч фунтів після твоєї смерті та смерті моєї своячки; і, крім того, взяти на себе обов'язок забезпечити їй утримання — сто фунтів щорічно протягом твого життя. Вважаючи, що маю на це повноваження, я не вагаючись прийняв ці умови від твого імені. Цей лист я надішлю вістовиком, бо з відповіддю баритися не можна. З цих подробиць тобі неважко буде зрозуміти, що матеріальне становище містера Вікхема не таке вже безнадійне, як усі звикли вважати. Щодо цього загальна думка виявилася хибною; і я радий повідомити, що навіть після виплати всіх боргів у нього має лишитися трохи грошей, щоб утримувати мою племінницю, — і це на додачу до приданого. Якщо ти не проти, то делегуй мені повне право діяти від твого імені в усій цій справі, і я негайно дам розпорядження Хаггерстону підготувати відповідну угоду. Тобі немає ні найменшої потреби знову приїздити до Лондона; сиди собі тихо в Лонгберні й покладайся на мою старанність і вміння. Надсилай відповідь якомога швидше та намагайся висловлюватись якомога зрозуміліше і недвозначно. Ми визнали за краще, що моя племінниця вийде заміж у нас, і я сподіваюся, що ти з цим погодишся. Завтра вона до нас прийде. Я напишу, як тільки знову з'явиться щось достеменне.
— Так, значить, це можливо! — скрикнула Елізабет, скінчивши читати. — Невже він з нею одружиться?
— Виходить, що Вікхем не такий уже й негідник, як ми про нього думали, — мовила її сестра. — Татусю, я тебе поздоровляю.
— А ти дав відповідь? — запитала Елізабет.
— Ні, але це треба робити якомога швидше.
Вона гаряче почала благати його не гаяти часу й писати.
— Любий тату! — вигукнула Елізабет. — Повертайся і негайно берися за листа. Подумай, наскільки важливим у цьому разі є кожен момент.
— Давай я за тебе напишу, — запропонувала Джейн, — якщо тобі самому не дуже хочеться.
— Дуже не хочеться, — відповів батько, — але доведеться. І, сказавши так, він повернув і пішов разом з ними до будинку.
