Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура - Твен Марк (книги онлайн полные .txt) 📗

— Як правило, — казав він своєю чистою сучасною англійською мовою, — моральні якості тих котів будуть значно вищі, ніж у першого-ліпшого короля, і це надзвичайно позитивно впливатиме на народ, бо народ завжди схильний наслідувати свого монарха. А що любов народу до свого монарха позбавлена розумного начала, то він легко привчиться схилятись і перед цими граційними нешкідливими котами, надто коли всі побачать, що хвостатий король нікого не вішає, не четвертує, не кидає до в’язниці і не чинить ніякої іншої кривди. Тоді його почнуть обожнювати ще більше, ніж звичайного короля. Все уярмлене людство схоче перейняти у нас таку гуманну й благородну державну систему, і незабаром королі-різники почнуть повсюдно зникати, а їхні піддані заповнюватимуть вакансії кошенятками з нашого королівського дому; ми станемо котячою фермою, вирощуватимемо котів для всіх тронів світу; через сорок років коти порядкуватимуть усією Європою, а постачати їх будемо ми. І тоді скрізь запанує вічний і нескінченний мир… Ня-а-а-ав! Мур-мур, няв!

А щоб йому! Я думав, що він каже все це серйозно, і навіть де в чому вже погоджувався з ним, поки він раптом не занявкав, налякавши мене до нестями. Кларенс не вміє бути серйозним. Він не знає, що це означає. Пропонує дуже цікавий, вдалий і, головне, здійсненний проект удосконалення конституційної монархії, але сам надто легковажний, щоб належно його оцінити. Я хотів уже насварити його, коли раптом до кімнати вскочила нажахана Сенді; заливаючись слізьми, вона ніяк не могла прийти до мови.

Я підбіг до неї, обняв, став голубити й благати:

— Кажи ж, люба! Кажи, що скоїлося?

Голівка її впала мені на груди, й вона ледь чутно прошепотіла:

— Алло-Центральна!

— Мерщій! — гукнув я Кларенсові. — Подзвони королівському гомеопатові, хай біжить сюди!

За якусь хвилину я стояв на колінах біля дитячої колиски, а Сенді розсилала слуг по всьому палацу. Одного погляду мені вистачило, щоб упевнитися: в дитини круп! Я нахилився й прошепотів:

— Прокинься, серденько! Прокинься, Алло-Центральна!

Вона поволі розплющила свої милі оченята й насилу пробелькотіла:

— Тато!

Ну, слава богу, до смерті ще далеко. Пославши по сірчаний розчин, я сам заходився майструвати інгалятор, бо коли Сенді чи дочка нездужають, я, чекаючи на лікаря, ніколи не сиджу згорнувши руки. Я вмію доглядати їх і маю чималий досвід. Донечка провела в мене на руках більшу частину свого ще недовгого життя, і я міг заспокоїти її й змусити засміятися крізь невисохлі сльози навіть тоді, коли матері не щастило цього домогтися.

Сер Ланселот у повному бойовому обладунку саме проходив через зал, прямуючи до біржі. Він був головою біржової ради й займав Погибельне Сидіння [70] за Круглим Столом, яке він купив у сера Галахеда; бо біржа складалася з лицарів Круглого Стола, а сам Круглий Стіл використовувався тепер для біржових операцій. Місце за ним коштувало… ні, ви однаково не повірите, через те я краще не називатиму цифру. Сер Ланселот грав на зниження і сьогодні збирався спекульнути з неабияким зиском для себе. А втім, він залишався тим самим старим Ланселотом, тож по дорозі, зазирнувши в наші двері й довідавшись, що його улюблениця захворіла, вмить забув про біржу й заявив, що нехай ті гроші горять вогнем, а він не відійде від малої Алло-Центральної, поки їй не полегшає. Сказано — зроблено. Він кинув у куток свій шолом і за мить уже вставляв новий гніт у спиртівку під чайником. Сенді тим часом напнула над колискою ковдру, і все було готове для інгаляції.

Коли вода почала скипати, ми з сером Ланселотом додали в окріп негашеного вапна, карболки, трохи молочної кислоти, долили води і, надівши на носик чайника трубку, пустили пару під балдахін із ковдри. Потім ми посідали з обох боків колиски, як вартові. Сенді, заспокоєна й невимовно вдячна, набила нам люльки сумішшю вербової кори й сумахового тютюну й дозволила курити, скільки хочеться, бо, мовляв, у колиску дим не проникне, а сама вона до нього звикла, відколи першою в країні побачила, як людина ним дихає. Яким приємним, затишним спокоєм віяло від сера Ланселота, коли він сидів у своїй блискучій броні, з довжелезною люлькою в зубах! Цей вродливий, добрий чоловік був ніби створений для щасливого життя в родинному колі. Так, якби не Гвіневера… а втім, який сенс сумували з приводу того, чому не зарадиш.

Ми чергували з ним три дні й три ночі, а коли небезпека нарешті минула, він узяв дитину на руки й поцілував, і китиця його шолома схилилась над золотавою голівкою. Потім обережно поклав дитину в обійми Сенді й велично рушив просторим залом поміж двома рядами вартових і слуг, що стежили за ним захопленими очима. І ніщо не підказало мені, що я бачу його востаннє! Боже, як тяжко жити на цім світі!

Лікарі порадили нам вивезти дитину з Камелота: для повного одужання їй потрібне було морське повітря. Ми взяли військовий корабель і почет з двохсот шістдесяти чоловік і після двотижневої морської прогулянки причалили до французького берега, в тому місці, де, на думку лікарів, клімат був особливо цілющий. Самодержець тамтешнього дрібного королівства запропонував нам свою гостинність, з якої ми охоче скористались. Якби в його старому химерному замку була хоча б половина з відсутніх там вигод, жилося б нам чудово; а проте, перенісши туди деякі речі й предмети розкоші з корабля, ми влаштувалися цілком пристойно.

Наприкінці місяця я послав корабель додому по свіжі харчі й новини. Повернутися він мав через три-чотири дні й привезти, поряд з іншими, відомості про наслідки мого нового експерименту. Я надумав замінити турніри іншою розвагою, яка давала б вихід надмірній енергії лицарів, не дозволяла б їм казитися з жиру й водночас розвивала найкращу рису їхньої вдачі — прагнення скрізь і в усьому утверджувати свою першість. Створені мною добірні команди тренувалися вже досить довго, а тепер вони мали привселюдно довести свою майстерність.

Експеримент мій звався коротко і просто: бейсбол. Щоб відразу ж запровадити моду на цю гру й піднести її на недосяжну для критики височінь, я обирав гравців у перші дві команди не за здібностями, а за знатністю. Кожен лицар в обох дев’ятках був монаршою особою. В Артуровім оточенні цього добра було скільки хоч: кинь цеглину — і влучиш у якогось короля. Звісно, я й не намагався вмовити когось із них, щоб розстався з бойовим обладунком — вони не знімали його, навіть купаючись. Я домігся лише одного — переконав їх одягатися так, щоб хоч команди відрізнялись одна від одної. Одна команда грала в кольчугах, а друга — в панцирах з бесемерівської сталі, виробництво якої я недавно налагодив. їхні тренування були, найхимернішим видовиськом з усіх, які мені будь-коли доводилося бачити. Ударів м’яча вони в своєму спорядженні не боялись, а тому не ухилялися від нього, а приймали на груди, і, влучаючи в бесемерівський панцир, м’яч відскакував часом ярдів на півтораста, а коли гравець з розгону кидався на землю, щоб на череві в’їхати до своєї бази, то він нагадував броненосець, який заходить у порт. Спершу я призначав суддями людей не вельможних, але від цього довелося відмовитись. Лицарям-бейсболістам догодити було не легше, ніж командам дев’ятнадцятого століття. Перше втручання судді було й останнім: його розрубували биткою навпіл, і друзі відносили труп додому на ношах. Коли помітили, що жоден суддя не переживає гру, суддівство стало непопулярним. Довелося запрошувати титулованих урядовців, яких висока посада захищала б від розправи.

Ось склад двох перших команд: