Небезпечнi мандри - Адамс Ричард (прочитать книгу .TXT) 📗
Їм довелося довго умовляти Ліщину, поки він нарешті з великою неохотою погодився.
Коли вони рушили вгору лівим берегом річки, гарячими поривами задихав вітер, многостебло зашепотілась осока. Тільки добігли до дощаного місточка, як прокотився перший удар грому. В примарному світлі блискавки все мовби побільшало — кущі, дерева, листя, а поля ніби присунулися ближче до річки. І знов злягла гнітюча тиша.
— Знаєш, Ліщино-ра, — сказав Дзвіночок, — мене сміх бере, що от такого вечора я йду добувати собі подругу!
— Постривай, зараз буде ще веселіше — отоді попосмієшся! — сказав Срібний. — Буде злива, блискавка, грім! Заради всього святого, тримайтеся, не жахайтесь! А то ми ніколи не побачимо рідних нір. — І до Ліщини, вже тихіше: — Ох, непереливки нам будуть!
* * *
Кучма розплющив очі — хтось настійно кликав його на ім’я.
— Тлайлі! Тлайлі! Прокинься! Чуєш, Тлайлі?
Це була Хізентлай.
— Що таке? Що сталось?
— Нельтільту заарештували!
Кучма скочив на ноги.
— Коли? Як це сталось?
— Щойно! Пристрітник прийшов до нашого лігва й наказав їй негайно з’явитися до капітана Кервеля. Я назирці за ними! А біля Кервелевого лігва її вже дожидали двоє з поліції. Один із них сказав Кервелеві: «Швидко допитуй, не затримуй!» І тоді забрали її до Ради. Ох, Тлайлі, що робити? Вона ж їм усе розкаже…
— Слухай уважно! — сказав Кучма. — Не можна втрачати ні миті! Бери Сесусіннан і решту кролиць і веди сюди, в моє лігво! Мене тут не буде, але ви спокійно чекайте, поки я вернусь. Я швидко! Поспішай! Все залежить від нашої спритності!
Що хода Хізентлай не стихла внизу, як Кучма почув, що згори наближається інший кріль.
— Хто там? — спитав він, ураз обернувшись.
— Це я, Кервель! Добре, що ти вже прокинувся, Тлайлі. Слухай, нам загрожує купа неприємностей! Допіру поліція арештувала Нельтільту. Я знав, що її арештують, бо ще вранці доповів про її слова Вербені, начальникові поліції. Вони змусять її розповісти все! Мабуть, сам генерал нагряне до нас, коли довідається, в чім річ. Зараз я біжу до нори Ради. Ви з Гравілатом лишаєтесь на постах. Негайно підніміть на ноги всіх вартових! Сильфлай відміняється! Нікого ні під яким приводом не випускати з нір! По двоє вартових на кожну нору! Ти все зрозумів?
— Так! А ти вже віддав наказ Гравілатові?
— Ніколи мені шукати Гравілата, а в норі його немає! Піди сам розбуркай вартових! Пошли когось по Гравілата і ще когось до Бартсії — Чорнобіля не приводити! І тоді засядьте з вартовими біля всіх нір — біля тієї також, що веде в канаву для посліду! Цілком може бути якась змова — чи не надумали наші кролі підняти повстання? При потребі застосовуй силу, зрозумів? Ну, я побіг!
— Добре, я зараз же цим займуся! — сказав Кучма.
Він провів Кервеля до виходу з нори. На чатах стояв Майоран. Коли Кервель вискочив на поле й помчав до нори Ради, Кучма виглянув назовні.
— Ти чув, що наказав Кервель? — звернувся Кучма до Майорана. — Через погану погоду призначено ранній сильфлай. Треба негайно виводити кролів!
І з тривогою став чекати, що відповість Майоран. Якщо Кервель устиг дати Майоранові наказ нікого не випускати, доведеться на Майорана напасти. Але той тільки спитав незворушно:
— А що, хіба вже гриміло?
— Кажу тобі: негайно виганяй всіх на сильф! — грізно повторив Кучма. — І піди приведи Чорнобіля із сторожею! Та швидко! Треба мерщій вивести мітку, щоб вони встигли попастися до грози!
Майоран побіг, а Кучма поспішив до свого лігва. Видно було, що Хізентлай не гайнувала часу. Чотири кролиці забилися в його лігво, а купка кролиць із Сесусіннан на чолі тислася до стінок бокового тунелю. Всі перелякано мовчали, а декотрі з жаху були близькі до заціпеніння.
— Зараз не час для млостей і тхарну! — твердо мовив Кучма. — Тільки виконуйте мої накази, якщо вам дороге життя! За хвилину поліцаї приведуть сюди Чорнобіля. Якщо слідом за ними прийде Майоран — забалакайте його! Тоді я нападу на сторожу. Як тільки зачуєте шамотню бою, біжіть щодуху нагору — й за мною в поле! Не зупиняйтесь, хоч би що вас затримувало!
Тільки він договорив, як почув наближення в’язня із сторожею. Не чекаючи відповіді, від кролиць, Кучма кинувся до виходу. Три кролі йшли один за одним, Бартсія вів перед.
— Либонь, я марно вас викликав, — сказав Кучма Бартсії. — Хвилину тому я дістав наказ, що сильфлай на сьогодні відмінено. Виглянь та й побачиш чому.
Бартсія рушив до виходу, а Кучма хутко прослизнув повз нього ближче до Чорнобіля.
— Звісно, скоро буде гроза, — мовив Бартсія, — але, як на мене…
— Чорнобілю, бий того! — крикнув Кучма й кинувся на Бартсію ззаду.
З несподіванки Бартсія випав назовні, а Кучма осідлав його, й вони покотилися по землі. Проте Бартсія недаремно служив у Оуслафі й славився як добрий боєць. Він якось повернув голову і вгородив зуби в Кучмине плече. Досі цей спосіб бою незмінно приносив йому успіх, але цього замало було в сутичці з таким дужим та відважним кролем, як Кучма. Він держав свою мертву хватку, мов собака, поки Кучма, гарчачи, вперся своїми задніми лапами в його бік і, незважаючи на біль у плечі, випростався, як стиснута пружина. Кучма відчув, як, рвучи йому м’яз, відпускають його Бартсіїні зуби. Побачивши, що Бартсія неспроможний підвестись, тільки безпомічно махає лапами, Кучма відскочив убік. Видно було, що в супротивника поранене стегно.
— Радій ще, що я тебе не доконав! — кинув Кучма, обливаючись кров’ю, і метнувся назад, у нору. Тут Чорнобіль боровся з другим поліцаєм. У глибині тунелю до них бігли Хізентлай і Сесусіннан. Кучма завдав другому охоронцеві жахливого удару в скроню, аж той відлетів у нішу, де бувало сидів в’язень. Там він звівся на ноги й, сапаючи, витріщився на Кучму.
— Ані руш з місця, а то ще й не такого заробиш! — погрозив йому Кучма. І обернувся до Чорнобіля: — Як, Чорнобілю, живий?
— Так, пане! — відповів той. — Але що робити далі?
— За мною, всі за мною! Гайда! — закричав Кучма.
І кинувся до виходу. Бартсії ніде не було видно, та коли Кучма озирнувся, чи біжать за ним кролиці, то побачив, що з другої нори виглядає здивований писок Гравілата.
— Тебе шукає капітан Кервель! — кинув Гравілатові Кучма й помчав полем.
Він саме добіг до будяків, біля яких уранці вони з Кервелем прокричали Кегаарові його, Кучмине, віршоване послання, коли з долини докотився гуркіт грому. Впали перші великі, теплі краплини дощу. Охоплений шаленим захватом, Кучма біг у жовтогарячому світлі грозового надвечір’я. Він не відчував пораненого плеча. Гроза стала його другом! Гроза допоможе йому перемогти Ефрафу!
Кучма був уже посеред поля й шукав очима арку, коли почув далекий тупіт — перший сигнал тривоги. Він став на задні лапи й роззирнувся. Кролиці, хоч їх було чимало, не відставали від нього, тільки розтяглися широкою шеренгою.
Дощ іще припустив, подужчав вітер. На заході виднів живопліт, що тягся через поле до самої залізниці. Кучма побачив Чорнобіля, що біг поблизу, й підскочив до нього.
— Прямуй он до того ясена в живоплоті й веди за собою стільки кролиць, скільки збереш! — сказав він. — Пролізьте на той бік, а там я скажу, що робити далі.
Цієї миті їх наздогнали Хізентлай, Сесусіннан і ще троє кролиць. Вони були перелякані й збентежені.
— Чуєш тупіт, Тлайлі? — сказала Сесусіннан. — Вони женуться за нами!
— Всі тримайтеся близько біля мене! Бігом! — звелів Кучна.
Він і не сподівався, що ці кролиці так швидко бігають. Коли п’ятеро на чолі з Хізентлай помчали в напрямку ясена, решта подалась за ними. Кучмі здалось, що тепер вони дадуть раду навіть патрулеві, — якщо їх не наздожене посилений загін. Опинившись по той бік живоплоту, він повернув на південь і попід кущами повів усіх схилом наниз. Просто перед ними в порослому кущами насипі видніла арка. Та чи жде там його Ліщина? І де Кегаар?
— А що ж мало статися потім, Нельтільто? — допитувався генерал Звіробій. — Ми вже багато самі знаємо, тож гляди розказуй все!.. Облиш її на хвилину, Вербено! Як же їй говорити, коли ти, дурню, весь час її б’єш!
