Повна темрява. Без зірок - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги .TXT) 📗
Тесс навіть не намагалася наближатися крадькома — навіщо вимикати фари, якщо Лестер Стжельке впізнає звук двигуна братового пікапа, либонь, так же безпомильно, як голос самого брата?
На ній усе ще був одягнений той коричневий, заплямований відбілювачем картуз, котрий Великий Водій носив, коли не перебував у рейсах, щасливий картуз, що обернувся наприкінці нещасливим. Каблучка з фальшивим рубіном була занадто великою для будь-якого з її пальців, тому вона поклала її собі до лівої передньої кишені карґо-штанів. Малий Водій, вирушаючи на полювання, сідав за кермо одягненим, як його брат, і хоча в нього аж ніяк не вистачить часу (або не стачить мозкових клітин), щоб усвідомити іронію в тому, що остання його жертва з’явилась по його душу в тому ж таки антуражі, Тесс саме так і зробила.
Вона припаркувался біля задніх дверей, вимкнула двигун і вилізла з машини. У руці вона тримала револьвер. Двері були незамкнені. Вона вступила в халупу, де смерділо пивом й зіпсованою їжею. Зі стелі на шматку брудного дроту звисала єдина лампочка на шістдесят ватів. Прямо попереду стояли чотири вщент заповнені сміттям пластикові баки, оті, на тридцять два галони, що продаються у «Волмарті». Поза ними під стіною тулилося щось, на вигляд мовби стос накопичених років за п’ять номерів довідника «Дядечка Генрі» [172]. Ліворуч виднілися наступні двері, з єдиною сходинкою. Вели вони, мабуть, до кухні. Замість поворотної ручки, клямка при них була зовсім старосвітська. Двері зарипіли на немазаних завісах, коли вона натисла ту клямку й штовхнула їх, прочиняючи навстіж. Ще якусь годину тому такого роду скрегіт налякав би її до заціпеніння. Зараз він не торкнув її ані найменшим чином. Вона тут по роботі, котру мусить виконати. Все тепер звелося тільки до досягнення мети, і це дарувало величезне полегшення — звільнення від усього того зайвого емоційного багажу. Вона вступила у сморід якогось жирного м’яса, яке Малий Водій певне був смажив собі на вечерю. Дочула звуки закадрового реготу з телевізора. Якийсь ситком. «Зайнфельд» [173], — подумала вона.
— Якого чорта ти тут робиш? — гукнув Лестер Стжельке крізь гогітливу фонограму. — В мене тільки півтора пива залишилось, якщо це те, по що ти приїхав. Ось лишень доп’ю та й лягаю спати.
Вона вирушила на звук його голосу.
— Якби ти мені та й був подзвонив, я б уберіг тебе від клопо...
Вона увійшла до кімнати. Він побачив її. Тесс, з револьвером в руці і в картузі, котрий зазвичай нацуплював сам Лестер, коли на нього навалювалася та його жага, не переймалася міркуваннями й припущенням про реакцію цього чоловіка на з’явище перед ним його останньої жертви. Ба навіть якби й навпаки, вона все одно ніколи не змогла б передбачити надмірності того, що наразі побачила. Щелепа в нього відпала, а потім усе його лице цілком застигло з роззявленим ротом. Бляшанка пива, котру він до того тримав, випала з пальців йому на коліна, виливаючи піну на той єдиний предмет одягу, що був на ньому, пожовклі труси «Жокей» [174].
«Він бачить примару, — подумала вона, підходячи до нього з націленим револьвером. — Це добре».
Хоча у вітальні панував холостяцький безлад і не було в ній ні снігових кульок, ні гарнюніх статуеток, Тесс вистачило часу роздивитися, що телеглядацький комплект тут був точнісінько такий самий, що і в будинку його матері на Ажур-лейн: крісло «Лей-зі-бой», столик-таця (тут, замість дієтичної коли та сирних «Дудлів», на ньому стояла остання, не відкупорена ще бляшанка «Синьої стрічки Пабста» [175] та пакет «Дорітос» [176]) та той самий номер «Телегіда» з тим самим Джорджем Констанса [177] на обкладинці.
— Ти ж мертва, — прошепотів він.
— Ні, — відповіла Тесс, приставляючи дуло «Лимоночавильника» йому до скроні. Він зробив єдину немічну спробу вхопити її за зап’ясток, але це йому допомогло, як сліпому дзеркало. — Це ти мертвий.
Вона натисла гачок. З вуха в нього вдарила кров, а голова різко шарпнулась набік. Він став схожим на людину, що намагається, вивертаючи голову, боротися зі спазмом в шиї. В телевізорі Джордж Констанса повідомив:
— Я плавав у басейні, я плавав у басейні.
Публіка зареготала.
— 41 —
Уже було близько півночі, і вітер дув ще сильніше. Під його поривами здригався цілком весь дім Лестера Стжельке, і за кожним таким разом Тесс згадувалося те поросятко, що збудувало собі солом’яну хатку.
Малому поросятку, котре жило в цій хатці, більше ніколи не доведеться боятися, що одного разу його гівняний будиночок здує геть на пси, бо у своєму фотелі «Лей-зі-бой» воно сиділо вже мертве. «Та й ніяким малим поросятком він не був, — подумала Тесс. — А був він великим поганим вовчиськом».
Вона сиділа на кухні, писала у шкільному зошиті «Синій коник» [178], який їй трапився нагорі, у спальні Стжельке. На другому поверсі було чотири кімнати, але тільки спальня залишалася не загаченою всяким мотлохом, від скелетів залізних ліжок до підвісного мотора «Евінруде» [179], котрий мав такий вигляд, ніби його скинули з даху п’ятиповерхового будинку. Оскільки, щоб розібратися серед тих завалів нікчемного, даремного і марного непотребу, знадобилися б тижні, а то й місяці, Тесс обернула всю свою увагу до спальні Стжельке і ретельно її обшукала. Зошит «Синій Коник» став просто бонусом. Вона знайшла те, що шукала, у старій дорожній сумці, яку було запхано в самісіньку глибину верхньої полиці шафи, та ще й замасковано — утім, безуспішно — старими журналами «Нешенел Джеографік». У сумці сплутаним жужмом лежала жіноча білизна. Її власні трусики були зверху. Тесс засунула їх собі до кишені і, на манер деревного щура [180], поклала на їх місце моток жовтого човнового троса. Нікого не здивує така знахідка в сумці з дамськими трофеями ґвалтівника і вбивці. Крім того, цей тросик їй уже не знадобиться.
«Тонто, — промовив Самотній Рейнджер. — Тут нашу роботу закінчено» [181].
А те, що вона писала, тимчасом як «Зайнфельд» поступився місцем «Фрейзеру», а «Фрейзер» [182] місцевим новинам (один мешканець Чикапі виграв у лотереї, а інший зламав собі хребет, упавши з риштовання, отакий-от баланс), було зізнанням у формі листа. Коли вона розпочала вже п’яту сторінку, новини по телевізору поступилися безкінечній рекламі «Всемогутнього очищення». Денні Віерра проголошував: «Деякі американці мають дефекацію лише раз на два-три дні, а оскільки це в них триває роками, вони вважають, що це нормально! Будь-який лікар, котрий не даремно їсть свій хліб, скаже вам, що це не так!» [183].
Лист мав заголовок: «ДО ВІДПОВІДНИХ ОФІЦІЙНИХ ОСІБ», і перші його чотири сторінки містили один суцільний розділ. У її голові цей текст немов криком кричав. Рука в неї втомилася, а кулькова авторучка, яку вона знайшла в шухляді на кухні (по корпусу йшов золочений, уже майже затертий напис «ЧЕРВОНИЙ ЯСТРУБ. ВАНТАЖНІ АВТОПЕРЕВЕЗЕННЯ»), подавала всі ознаки того, що ось-ось всохне, але Тесс уже, слава Богу, майже закінчила. Малий Водій так і сидів у своєму фотелі «Лей-зі-бой», не дивлячись уже телевізор, а вона згори п’ятої сторінки нарешті розпочала писати новий розділ.
«Я не висловлюватиму жалю щодо того, що я зробила. Не буду також запевняти, ніби я робила це, перебуваючи в психічно-хворобливому стані. Це було б надто просто. За інших обставин — менш жахливих, маю на увазі — я могла б заявити: «Трапилась природна помилка, ці двоє виглядали такими схожими один на одного, майже як близнюки». Але обставини були не іншими, а саме такими, якими були.
Я думала про спокуту, сидячи тут, пишучи цей текст, під звуки його телевізора й вітру надворі — та не тому, що маю надію на прощення, а тому що, як мені здається, неправильно робити щось неправильне, не спробувавши принаймні зробити щось правильне. (Тут Тесс згадала, як чоловік, що виграв у лотерею, і той, що зламав собі хребта, урівноважили один одного, але це така концепція, яку їй важко було б висловити в такому втомленому стані, до того ж не було певності, що вона взагалі виглядатиме тут доречною.) Я думала, чи не поїхати мені до Африки, працювати з жертвами СНІДу. Я думала про те, щоб поїхати в Новий Орлеан і стати волонтеркою в притулку або в якійсь їдальні для бездомних. Я думала: може, поїхати на Мексиканську затоку, відчищати птахів від нафти. Я думала віддати ті гроші — мільйон доларів чи близько того, — що я їх відклала собі на старість, якійсь громадській організації, котра працює на те, щоби покласти край насильству, спрямованому проти жінок. Мусить же існувати така громада в Коннектикуті, можливо, їх таких навіть кілька є.
Але потім я подумала про Дорін Маркіз, леді з В’язального товариства, і про те, що вона повторює в кожній книзі...»
172
«Uncle Henry’s» — популярний тижневик тематичних оголошень про продаж, купівлю та обмін будь-чого.
173
«Seinfeld» — телесеріал, автором і головним героєм якого є комік Джері Зайнфельд; цей ситком виходив мережі корпорації Ен-Бі-Сі у1989-1998 рр., а тепер часто повторюється на численних місцевих каналах.
174
«Жокей» — широко відома тепер модель облягаючих чоловічих трусів із У-подібним гульфиком, які 1935 року вперше почала виробляти заснована 1876 року компанія з випуску спідньої білизни «Jockey International».
175
«Pabst Blue Ribbon» — сорт пива, який з XIX ст. випускається заснованою 1844 року компанією «Pabst Brewing Company»; назва походить від синьої стрічки, якою до 1916 року було обв’язане горло кожної пляшки.
176
«Doritos» — кукурудзяні чипси, що випускаються з 1964 року, заснованою 1932 року компанією «Prito-Lay».
177
George Costanza — один із ключових персонажів серіалу «Зайнфелд», «сеньйор ідіотів», якого грає актор Джейсон Александер.
178
«Blue Horse» — лінійовані зошити для чистописання у молодших класах, які випускаються заснованою1842 року паперовою компанією «MeadWestvaco».
179
«Evinrude» — заснована 1907 року компанія з виробництва підвісних моторів для різноманітних човнів.
180
Деревний щур (Neotoma) — суто американський нічний гризун, менший за звичайного пацюка, з пухнастим хвостом; часто живе поряд з людьми і краде різні речі для побудови свого гнізда, іноді залишаючи на їх місці щось «взамін».
181
Герой численних радіопостановок і телесеріалів «The Lone Ranger» — ковбой у масці, котрий за допомогою револьвера і свого друга індіанця Тонто утверджує справедливість на Дикому Заході.
182
«Frasier» — комедійний серіал, який виходив у 1993-2004 рр. і часто повторюється тепер.
183
«Almighty Cleanse» — модна система клізмотерапії із застосуванням спеціальних розчинів; Danny Vierra — лікар-натуропат, розробник і пропагандист цієї системи.
