Янголи і демони - Браун Дэн (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗
Дотримуючись обіцянки, він набрав номер репортера Бі-бі-сі, із яким розмовляв раніше. Час настав. Але найприголомшливішу новину світ почує трохи згодом.
Вітторія Ветра відпила води зі склянки й машинально відкусила печива, яке щойно приніс якийсь швейцарський гвардієць. Вона знала, що треба поїсти, але апетиту не мала. У кабінеті Папи точилася напружена дискусія. Капітан Рошер, командир Оліветті й півдюжини швейцарських гвардійців оцінювали втрати й обмірковували наступний крок.
Роберт Ленґдон стояв неподалік і дивився у вікно на майдан Святого Петра. Вигляд він мав пригнічений. Вітторія підійшла до нього.
— Ідеї є?
Він похитав головою.
— Печива?
Побачивши їжу, він трохи пожвавився.
— Аякже! Дякую. — Він жадібно накинувся на печиво.
Розмова в них за спинами раптом стихла — до кабінету в супроводі двох гвардійців увійшов камерарій Вентреска. Якщо раніше він виглядав стомленим, подумала Вітторія, то тепер здавався просто спустошеним.
— Що сталося? — запитав він в Оліветті. Із виразу його обличчя було зрозуміло, що про найгірше йому вже доповіли.
Офіційний звіт Оліветті нагадував інформацію про жертви на полі бою. Він чітко, без емоцій, виклав факти:
— Кардинала Ебнера знайшли мертвим у церкві Санта-Марія дель Пополо кілька хвилин по восьмій. Він задихнувся. На грудях у нього було тавро у вигляді амбіграми слова «земля». Кардинала Ламассе вбили на майдані Святого Петра десять хвилин тому. Йому прокололи легені. На грудях він мав тавро зі слова «повітря», теж у вигляді амбіграми. В обох випадках убивці вдалося втекти.
Камерарій перетнув кабінет і втомлено сів за папський стіл. Похилив голову.
— Однак кардинали Ґідера і Бадджіа ще живі.
Камерарій різко підвів голову. На обличчі в нього застиг вираз болю.
— І цим ми маємо себе заспокоювати? Двох кардиналів убито, командире. А двох інших, вочевидь, невдовзі чекає те саме, якщо тільки ви їх не знайдете.
— Ми їх знайдемо, — впевнено сказав Оліветті. — Я в це вірю.
— Вірите? Досі в нас були самі провали.
— Це неправда. Ми програли дві битви, але виграємо війну. Ілюмінати хотіли перетворити цей вечір на всесвітню виставу. Досі нам вдавалося зривати їхні плани. Тіла обох кардиналів було знайдено й вивезено без зайвого галасу. Крім того, — вів далі Оліветті, — капітан Рошер сказав мені, що пошуки антиматерії достатньо просунулись.
Капітан Рошер у червоному береті ступив крок уперед. Вітторії він здався людянішим від інших гвардійців, — суворим, але і іе таким жорстким. Голос у нього був глибокий і чистий, як звук скрипки.
— Я сподіваюся, ми знайдемо цей контейнер максимум за годину, сеньйоре.
— Пробачте, капітане, — відповів камерарій, — за те, що я налаштований не так оптимістично. У мене раніше склалося враження, що на обшук Ватикану потрібно значно більше часу, ніж у нас залишилося.
— На обшук усього Ватикану — так. Але, оцінивши ситуацію, я дійшов висновку, що контейнер з антиматерією мусить знаходитися в одній із білих зон — тобто в тій частині, що відкрита для публіки. Це передусім музеї та собор Святого Петра. Ми вже відімкнули електрику в цих зонах і ретельно їх обшукуємо.
— Тобто ви плануєте обшукати тільки маленьку частинку території Ватикану?
— Так, сеньйоре. Дуже малоймовірно, щоб зловмисник зміг проникнути в закриті зони Ватикану. Те, що камеру викрали з білої зони — зі сходів одного з музеїв — свідчить, що зловмисник мав лише обмежений доступ до міста. Отже, максимум, що він міг зробити, — це перенести камеру й антиматерію в інше місце, теж доступне для публіки. Саме в таких місцях ми й шукаємо.
— Але ж зловмисник викрав чотирьох кардиналів. Це однозначно свідчить про глибше проникнення у Ватикан, ніж ми припускали.
— Не обов’язково. Не забуваймо, що кардинали сьогодні довго пробули в музеях Ватикану і в соборі Святого Петра, обираючи час, коли там не було туристів. Можливо, кардиналів викрали саме звідти.
— Але як їх вивели назовні?
— Цього ми ще не з’ясували.
— Зрозуміло. — Камерарій зітхнув, встав з-за стола й підійшов до Оліветті. — Командире, я хочу почути ваш план евакуації.
— Ми його ще остаточно не сформулювали, сеньйоре. Крім того, я впевнений, що капітан Рошер знайде антиматерію.
Рошер, на знак подяки за виказану довіру, виструнчився і клацнув підборами.
— Мої люди вже перевірили дві третини території білих зон. Шанси високі.
Камерарій, схоже, не поділяв такого оптимізму.
Цієї миті до кабінету зайшов гвардієць зі шрамом під оком. У руках він тримав карту Рима. Він рішуче підійшов до Ленґдона.
— Містере Ленґдон? Я вже маю інформацію щодо West Ponente, яку ви просили.
Ленґдон швидко прожував печиво.
— Чудово. Дозвольте глянути.
Гвардієць із Робертом розклали карту на столі. Вітторія підійшла до них. Інші продовжували розмову, не звертаючи на них уваги.
Солдат показав на майдан Святого Петра.
— Ми тут. Центральна лінія подиху West Ponente спрямованії точно на схід — убік від Ватикану. — Гвардієць накреслив пальцем пряму від майдану Святого Петра через Тібр і далі — аж до самого серця Старого Рима. — Як бачите, ця пряма перетинає майже все місто. Поблизу неї розташовано понад двадцять католицьких храмів.
Ленґдонові стало зле.
— Двадцять?
— Може, й більше.
— А чи якісь із цих церков розташовані точно на цій прямій?
— Деякі розташовані ближче, інші — далі, — відповів гвардієць. — Перенести на карту точний напрям «Західного вітру» навряд чи можливо. Тому похибка тут неминуча.
Ленґдон подивився у вікно на майдан Святого Петра. Наморщив чоло, задумливо погладив підборіддя.
— А як щодо вогню? Не знаєте, чи в якомусь із цих храмів <: скульптура Берніні, що якось пов’язана з вогнем?
Мовчання.
— А обеліски? — знову запитав Ленґдон. — Якісь із цих храмів розташовані біля обелісків?
Гвардієць подивився на карту.
Вітторія побачила в очах Ленґдона проблиск надії і збагнула, що він має на увазі. Він має рацію! Перші два вказівники виявились розташованими на майданах із обелісками! Може, обеліски — це лейтмотив? Величні піраміди, що позначають стежку світла? Чим більше Вітторія про це думала, тим вірогіднішою здавалась їй ця ідея… Чотири маяки, що височать над Римом, позначаючи олтарі науки.
— Це тільки припущення, — пояснив Ленґдон, — але я знаю, що багато обелісків у Римі з’явилося саме за життя Берніні. Він, і юза сумнівом, брав участь у їхньому розташуванні.
— Або ж, — додала Вітторія, — Берніні міг поставити свої вказівники біля обелісків, що вже існували на той час.
— Правда, — погодився Ленґдон.
— Мушу вас розчарувати, — сказав нарешті гвардієць. — На цій прямій немає жодного обеліска. — Він провів пальцем по карті. — Бачите? Навіть поблизу нічого такого немає.
Ленґдон зітхнув.
Вітторія теж засмутилась. Вона ж бо подумала, що це блискуча ідея. Очевидно, це не буде так легко, як вони сподівалися. Про-iv вона не хотіла складати рук.
— Подумайте, Роберте. Ви мусите знати якусь скульптуру Бер ніні, що пов’язана з вогнем. Хоча б щось.
— Повірте, я весь час про це думаю. Берніні створив неймовір но багато скульптур. Буквально сотні. Я сподівався, що Wesl Ponente вказуватиме на якусь одну церкву. Яка про щось нагадас.
— Fuoco, — повторила вона. — Вогонь. Жодна робота Берніні не спадає на думку?
Ленґдон знизав плечима.
— У нього є знаменитий ескіз «Феєрверк», але це не скульптура, і він зберігається не в Римі, а в Ляйпціґу, у Німеччині.
Вітторія спохмурніла.
— Ви впевнені, що напрямок визначає саме дихання?
— Ви ж самі, Вітторіє, бачили цей барельєф. Він повністю си метричний. Єдине, що може визначати напрямок, — це дихання.
Вітторія знала, що він має рацію.
— Не кажучи вже про те, — додав він, — що оскільки Wcsl Ponente символізує Повітря, то найлогічніше орієнтуватися саме на напрям подиху.
