Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги .TXT) 📗

І що ж я наробив? Заборгував! Яка дивовижа, яка чудасія! Борги, кажу я, перевищують число складів, зведених докупи шелестівок і голосівок, число колись підбите і підраховане славним Ксенократом. Якщо з кількости боргувальників ви судитимете про високі прикмети їхніх боржників, ви не обмилитесь проти такої арифметики.

Ви навіть не уявляєте, як любо, коли тебе щоранку обступає юрма смиренних, догідливих і шанобливих кредиторів і коли ти помічаєш, що досить ласкавіше на когось глянути чи озватися привітніше, як цьому плюгавцеві вже мариться, ніби я вконтентую його першого, ніби перший у черзі він, і тому він бере мою усмішку за щире золото. І тоді мені здається, що я граю, у цих сомюрських Страстях, ролю Господа Бога з цілим почтом янголів та херувимів. Це мої висуванці, мої лизуни, мої величальники, мої вранішні чолобитники, ревні мої мольці.

І тоді ці борги уявляються мені як гора геройських чеснот, описана Гесіодом (я його читав на першому році ліценціяту), гора, до якої тягне і вабить рід людський, хоча мало хто видирається її крутими схилами, адже я бачу, як усі аж регнуть улізти в борги і наплодити боргувальників.

Одначе не всяк, попри хотіння, боржник, не всяк, попри хотіння, боргувальник. А вам ще заманулося зірвати з мене ці пишні шати? Ви ще допитуєтесь, коли я виплачуся з боргів?

Так ось: присягаю святим Баболеном, цим святим приподобником, я цілий вік уважав борги за таку собі злуку, за зв'язку між небом і землею, як єдиний спосіб виживання людства, без якого уже було б по всьому. Може, це і є велика світова душа, яка, за твердженням академіків, вдихає в усе духу живого.

На підтвердження цього, уявіть собі ідеальну форму якогось світу (візьміть бодай тридцятий світ, зображений філософом Метродором, або ж сімдесят восьмий Петроновий), але світ позбавлений винуватців і позичальників: світ без боргів. Світила одразу б пішли урозтіч. Замість плавного ходу — безлад, та й годі. Юпітер, не визнаючи себе винуватцем Сатурна, позбавить його сфери і своїм гомеричним ланцюгом скує всі уми, всіх богів, небеса, демонів, духів, героїв, бісів, землю, море, всі стихії. Сатурн об'єднається з Марсом, і тоді все піде шкереберть. Меркурій не захоче більше відслужувати іншим, перестане бути їм за Камілла, як його узивали етруски, адже він нікому не винуватий. Венеру більше не шануватимуть, бо вона нікому не позичить. Місяць набіжить кров'ю і стемніє: з якого дива сонце вділятиме йому свого світла? Воно йому не сват і не брат. Сонце перестане освітлювати землю. Світила перестануть позичати їй свою добру силу, бо земля більше не постачатиме їм своїх випарів і визівів, живлячи цим, як казав Геракліт, як доводили стоїки і як повторював Цицерон, зірки. Між стихіями урветься всяка взаємодія, притягання, перетворення: жодне не вважатиме себе чимось зобов'язане іншому, ніяких позичок не було. З землі не битиме вода, вода не зміниться у повітря, з повітря не зродиться вогонь, вогонь не зігріє землі. Земля нічого не сплодить, хіба що почвар, титанів, алоадів, великолюдів. Дощ не дощитиме, світло не світитиме, вітер не віятиме, не буде ні літа, ні осени. Люципер зірветься з кутіїх пут і, вибравшись укупі з фуріями, ериніями та чортами рогатими з пресподниці, шугоне з неба усіх, які тільки є, богів великих і малих народів.

З цього безпозичкового світу вийде якесь непуття, коверзні і каверзи, ще підступніші, ніж на виборах Паризійського ректора, таке чортів'я, де сам чорт ногу вломить, як на виставах у Дуе. Люди перестануть одне одного рятувати. Кричи тоді, не кричи: «Пробі! Горим! Тону!» — рятівник так і не появиться. Чому? Бо він нікому не позичив, ніхто йому не винен. Хай він горить живцем, хай іде на дно, хай банкрутує, хай конає — байдуже! Ти нікому не давав, то й тобі ніхто не дасть.

Словом, з такого світу будуть банітовані Віра, Надія, Милосердя, бо ж люди народжуються, аби інших спомагати й підтримувати. А заступлять їх Недовіра, Зневага, Лихопомність з цілою когортою всяких напастей, проклять і злигоднів. Вам ще примариться, що це Пандора вилила на ваші голови свою пляшку. Як Лікаон, Беллерофонт і Навуходоносор, люди перекинуться вовками, вовкулаками і домовиками, людорізами, убійниками, отруйниками, харцизяками, лиходумами, злостивцями, ненавидниками, кожний постане проти всіх, як Ісмаїл, Метаб, Тимон Атенський, прозваний за це мізантропом. Отож-бо природі легше було б годувати рибу у повітрі і пасти оленів на дні морському, ніж переносити цей скнарий світ, де ніхто не позичає. Цур йому, такому світу!

І якщо ви за образом цього нужденного, тужного і безпозичкового світу уявите собі світик, тобто людину, то ви там знайдете страшенний розгардіяш. Голова не захоче позичать очей, щоб порядкувати ногами й руками. Ноги відмовляться носити голову. Руки перестануть працювати на неї. Серцю набридне бути живчиком для інших членів, і воно їх не підживить. Легені відмовляться давати йому повітря. Печінка не посилатиме живлющу для нього кров. Міхур перестане служити ниркам: жди застою сечі. Мозок, відчувши це розладнання, скрутиться і позбавить нерви чутливости, а м'язи руху. Коротко, у такому схибнутому світі, де нічого не боргують, не позичають і не дають у кредит, ви побачите бунт ще небезпечніший, ніж описаний Езопом у його притчі. І світ цей, ясна річ, загине, загине не колись, а скоро, хай цим світом був би сам Ескулап. Тіло його згниє як стій, а обурена до краю душа полетить до всіх чортів, заодно з моєю грошвою.

Розділ IV

Дальший тяг Панурґової похвали боргувальникам і боржникам

І навпаки, уявіть собі інший світ, де кожен дає набір, кожен бере в борг, де всі позичники і всі позичкодавці.

Яка запанує в розміреному русі небес гармонія! Я нібито зараз чую її, так виразно, як чув колись Платон. Яке сутолосся між стихіями! І як пишатиметься Природа з своїх трудів і плодів! Церера, обтяжена пашницею! Бахус — винами! Флора — квітками! Помона — овочами! Юнона в своєму етері, погідна, живодавча, усміхнена! Очі мої розбігаються: зрити між людьми мир, любов, доброзичливість, вірність, згоду, бенкети, свята, радість, щастя, золото, срібло, дрібні грошини, ретязі, персні і товари, передані з рук до рук. Ні позову, ні війни, ні розбрату; жодного лихваря, жодного скнари, жодного відмовника. Ісусехристе, хіба це буде не «золотий вік», не Сатурнове царство? не стеменнісінький взір олімпійських виталищ, де над усіма чеснотами стоїть Милосердя, всепанівне, всевладне, всепереможне, всемогутнє? Всі будуть добряги, всі будуть прекрасники, всі будуть праведники. О світе щасливий! О люди цього щасливого світу! О тричі, четверо блаженні! Мені вже мариться, що і я тут. Свідчуся Голоправдою: якби в цьому світі (райському світі, де кожен ладен давати і виручати) завівся папа, обліплений кардиналами й оточений священним капітулом, то невдовзі ви б там побачили стільки найкріпкіших, найчудородніших святих, стільки часів, стільки обітниць, стільки патериць і стільки свічок, яких не знайдеться у всіх дев'яти біскупствах Бретані. Єдиний, хто б їх переважив, то це святий їв.

Згадайте-но, як зацний Патлен, бажаючи убожити й божественною хвалою піднести отця Ґійома Жусольма до третього неба, висловився так:

Золотії слова!

Ось за оцим зліпком уявіть собі мікрокосм, id est [238] наш світик, чи то пак — людину, в якої кожен член буде і даха, буде і браха, тобто у своєму природному стані. Бо сама Природа на те людину і створила, щоб вона боргувала кому і боргувала в кого. Небесна гармонія, і та никне перед тією, що правує її організмом. Замисел Творця цього мікрокосму було вдмухнути туди душу, щоб вона домувала там як гостя, так само як і життя. Життя підтримується кров'ю. Кров — обитель душі. Тим-то цей світ дбає лише про одне — кує повсякчас кров. У цій кузні всі органи наділені своїми функціями, і їхня ієрархія в тім, щоб одне в одного позичати, одне в одного брати, одне в одного боргувати. Речовина і метал, здатні ставати кров'ю, постачаються нам Природою: Хліб і Вино. У цих двох продуктах міститься вся, яка є на землі, харч, тобто все, що називається з-ланґедоцька компанаж. Щоби знайти її, приготувати і зварити, працюють руки;