Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .TXT) 📗
Що стосується його особистих почуттів у цьому питанні, то він не любить євреїв, йому не подобається, що вони можуть тепер прикрасити свою шестикутню зірку ще одним мученицьким вінком. Однак незрозумілі й намагання винищити євреїв або, наприклад, поляків. По закону природи обрізана гілка росте швидше. Хвиля ненависті до німців і симпатії до їхніх жертв поставили під сумнів досягнення Німеччиною її мети.
Чому Німеччина не діяла уміліше в єврейському питанні? Наприклад, так, як англосаксонські країни. У цих країнах євреїв просто не допускають на ключові пости й на практиці, хоч про це нічого не кажуть, з успіхом впроваджуються виражені в процентах граничні норми допуску їх в інститути й установи. Можливо, це фарисейський англосаксонський метод, але він дав змогу досягти практичних результатів, не викликаючи галасу і не створюючи причин для обвинувачень.
«Гер Бауер» відповів на міркування «містера Робертса» з допомогою відомих аргументів, намагаючись не дратувати його, лагідно відхилив усі його докази, хоч він, звичайно, неспроможний був переконати «містера Робертса», але довів йому, що ці проблеми, а також висновки, які випливають з них, можуть бути витлумачені інакше. Наприклад, євреї самі викликали суворі заходи проти себе, і ці заходи було продиктовано не жорстокістю німців, а потребою захищати свої життєві інтереси.
«Гер Бауер» відзначив, що у війну загинуло менше поляків, ніж свого часу індійців у Сполучених Штатах чи ірландців в результаті застосування англосаксонських методів.
Але ці обидва випадки були проявом відвертого імперіалізму, тоді як Німеччина зіткнулася з необхідністю вести боротьбу за життєвий простір. Однак оскільки Німеччину цікавлять не англосаксонські проблеми, а насущні питання, було б добре, якби англосаксонські країни виявили таку ж мудру стриманість і припинили розпалювати пристрасті своїми егоїстичними ідеями про вдосконалення світу, а також пред’являти до інших більші вимоги, ніж до самих себе.
Далі «гер Бауер» торкнувся критичних зауважень «містера Робертса» про довоєнну політику Німеччини на сході. Він відкинув твердження про те, що Німеччина добровільно обрала курс, який проводила на південному сході. Сказав також, що саме американці з цілком зрозумілих причин були перепоною будь-якому замиренню між Німеччиною й Великобританією. Навіть Мюнхенську угоду розцінювали як виклик. Всі успіхи Німеччини досягнуто в боротьбі з відкритою чи прихованою протидією англосаксів. Для англосаксів Мюнхенська угода не була кінцевою метою. Вони розглядали її як тимчасовий захід, необхідний для того, аби одного чудового дня, виждавши й озброївшись, вжити ефективніших заходів проти Німеччини.
А окупацію Праги було викликано ворожими настроями чехів, яких підтримували англосакси. Німеччина несла відповідальність за розвиток цих районів і згодна нести її також надалі.
Адольф Гітлер вирішив діяти так після тривалих спроб добитися мирної угоди, але йому не вірили, і нічого не було зроблено для збереження надій на мирне урегулювання.
Тепер англосакси зіткнулися з таким Гітлером, якого вони й заслужили. Цілком зрозуміло, вів далі «гер Бауер», чому англосакси його не люблять. Але в очах німців це скоріш перевага, ніж вада.
«Містер Робертс» не повинен себе тішити надіями, що в Німеччині знайдуться могутні й впливові групи, які захочуть вести переговори з противником.
«Містер Робертс» погодився з цим, зауваживши, що війна триватиме довго, що Німеччина не має бодай якихось розумно діючих груп, з якими можна вести успішні сепаратні переговори. Щодо цього Америка не має ніяких ілюзій. Але кінець кінцем Німеччину буде переможено, бо, незважаючи на дії її підводних човнів, безпека морських перевезень союзників гарантована, а можливості Америки в суднобудівництві практично не обмежені. Невдовзі німців виженуть з Туніса. Дипломатичні відносини з Туреччиною для них назавжди втрачено, а Болгарія починає вагатися.
Він не згадав про Італію, тому що, на його думку, тепер ця країна не має серйозного значення.
Америка має в своєму розпорядженні чималий запас часу, грошей, людських ресурсів для того, щоб вести тривалу війну. Допускаючи психологічні прорахунки, Німеччина лише сприяла єдності та згоді в рядах союзників.
Настроївши проти себе соціалістів, євреїв, масонів і малі країни, вона тепер досаждає християнській церкві. Німеччина начебто старається зробити все можливе, аби тільки стати непопулярною.
Америка не має наміру воювати кожні двадцять років і прагне до міцного й тривалого урегулювання, у якому, зважаючи на гіркий досвід минулого, вона хоче відігравати вирішальну роль.
Можна лише жалкувати, якщо Німеччина не візьме участі в урегулюванні, бо ця країна відіграє, безумовно, важливішу роль, ніж будь-яка інша в Європі.
«Містер Робертс» сподівається, що Німеччина все-таки, як і раніше, залишиться стабілізуючим фактором, хоч зараз йому неясно, як цього домогтися. Ненависть, яку вона викликала до себе, — обставина, на котру доводиться зважати. У цей момент громадськість союзних країн не погодиться ні на який компроміс.
Він гадає також, що англосакси не примиряться з особистістю Гітлера, підпис якого не вселяє тепер ні найменшого довір’я.
У відповідь «гер Бауер» заявив, що німецький народ підтримуватиме Гітлера і його цілі, незалежно від того, який кінець судила йому доля. У Німеччині всі знають — боротьба буде тяжка й жорстока. Однак є підстави й для оптимізму. Європа перебуває в руках німців, просування росіян зупинено, англосакси не в змозі висадитися на континенті; їхні тилові комунікації під постійною загрозою. Геній і твердість фюрера — великий козир у руках Німеччини, відмовлятися від якого вона не має наміру.
Взагалі німці не такий народ, щоб співати «осанну» своєму фюрерові в дні тріумфу і «на хрест його», коли настають важкі часи. Ні один порядний німець не зробить цього, незважаючи на те, націонал-соціаліст він чи ні. Небезпека більшовизму також згуртовує німців.
Звичайно, допускалися й помилки, хоч їх було менше, ніж у противника. В жодній окупованій країні німці не поводилися так нерозумно, як англосакси в Північній Африці.
«Містер Робертс» знову погодився, що останнє слово ще не сказано. Він попросив «гера Бауера» не думати, ніби він, Робертс, недооцінює сили противника. Гармати говоритимуть доти, поки не виникне реальна перспектива закінчення війни. Можливо, в ході битви зміняться воля й настрій народів з обох сторін і вони відмовляться од війни. Ніхто не може нічого передбачити. Не виключено, що настане день, коли можна буде прискорити закінчення битви з допомогою своєчасно встановлених контактів, які сприятимуть усуненню непорозумінь і суперечностей.
«Гер Бауер», у принципі, не відкидаючи думки, висловленої «містером Робертсом», усе-таки сказав, що він не бачить такої можливості в найближчому майбутньому.
В кінці розмови «містер Робертс» запросив «гера Бауера» наступного дня повечеряти разом з його шефом, «містером Буллом». Підкреслив, що «містер Булл» — права рука президента з питань, які стосуються Європи, — радий буде зустрітися з «містером Бауером», щоб чесно й відверто обговорити існуючі проблеми. Він дав слово джентльмена, що ця їхня розмова залишиться в таємниці».
Степанов сховав диктофон, повернув документ Цорру.
— Цікаво. «Гер Бауер» — це штандартенфюрер СС князь фон Гогенлое?
— Саме так. «Містер Робертс» — людина Аллена Даллеса чи сам Даллес, а він очолював фірму «Салліван і Кромуел», що представляла інтереси концерну Баррі Дігона в гітлерівському банку Шредера, будучи при цьому резидентом американської розвідки! І цей Баррі Дігон посмів шантажувати мене тим, нібито я сприяв одному з його людей у контакті з наївним ідеалістом Гогенлое, якого після замаху на фюрера кинули до тюрми разом із дружиною… А в чому його провина?! В чому? Чи, тим більше, моя?! Але я вмію постояти за себе, пане Степанов, у мене є сили, щоб узяти реванш, я візьму його дуже скоро, стежте за газетами! Дігон не підніметься, це я рам кажу, а я не кидаю слів на вітер, вузол «Граціо — Гаривас» розв’яжу я, і то буде день мого тріумфу…
