Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
3 Матер. етн., XI, с. 20.
4 Tomaschek, Uber brumalia et rosalia, c. 376. В інших календарях свято се стоїть в середині мая.
На характер сього свята, взагалі мало відомого, кидають світло пізніші християнські інвективи, які ставлять русалії поруч «скоморохів» і «кукол» та підставляють се слово замість грецьких «іподромій», кінських перегонів. Коли ми завважимо сказане вище про переходи поминальних відправ у такі забави з скоморохами і «тризни», воєнні гри, то характер поминального свята зарисується перед нами доволі виразно. Так як новорічні коляди перейшли на Різдво, так се поминальне свято було перенесене на свято Трійці — велике свято, «Святу неділю», і зробило її передусім великим поминальним святом. Тут приходить і другий день мерців, які виходять на світ, «як жито цвіте»; від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву «русалок», причім, як в наших «дідьках», тут поміщались поняття душ померших, нехрещених дітей з водяними і пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (навок, від навь — мерлець) перейшла на сі образи 1.
Се, таким чином, факт інтересних українсько-балканських стичностей: як ім’я коляди, так і назва русалій для святої неділі, що зветься русальною у нас в XII в., являється таким документом. Зміст поминального свята був правдоподібно даний старою нашою традицією, але ім’я — принесли балканські запозичення. Чи докинули вони чогось і до змісту свята, се вже трудніше сказати: сей гамірливий характер його, сполучення з представленнями і продукціями «скоморохів», з перегонами, виступами перебійців і под., могли бути в такій же мірі дані свійськими похоронними звичаями, як і доповнені впливами балкансько-романськими 2.
1 Ак. Соболевський вказав недавно, що се мішання понять є взагалі в слов’янськім слові «навь»: воно значить не тільки мерця, але і злих, неприязних духів (болгар. нави — недобрі духи жіночого роду). Сборникъ рус. яз., 88, с. 272.
2 Різні паралелі східнослов’янських русалій з весняними і новорічними русаліями балканськими, між іншим — з воєнними візантійськими новорічними грищами, вказав Веселовський в своїх Разысканіях, студія XIV: Генварскія русалій и готскія игры въ Византіи.
В старій легенді про Ніфонта маємо цікавий образ русалій київських часів: сатана посилає бісів на покусу людську і ті, убравшися в одежі крикливих кольорів (упестрені), граючи на бубнах, козах і сопілях, інші — взявши на себе «гскурати», маски, веселили людей — і сі гри називались русалії. Стоглав, котрого цитати ми навели вище, вказує час сих відправ — в суботу на Трійцю, і поруч представлень скомороших згадує, що й самі поминальники при тім танцюють, б’ють в долоні і співають «сатанинські пісні». Пам’ять сього затрималась у нас хіба в виді епілогу поминальної трапези, в формах сильно ослаблених і блідих 1. Вся ж буйна веселощ, на котру натякають наведені звістки, безперечно, дуже важна в розвої літературної творчості, заникл.а майже без сліду.
Спеціально русалкам і мавкам присвячений четвер на Святій неділі: се «русальний» або «мавський великдень», що відповідає «навському» четвергові на великодніх святах. Подекуди спеціальним святом русалок являється десятий понеділок, два тижні по Зелених святах. В сі дні не працюють, щоб не гнівати русалок, котрі могли б пошкодити полю, а так вони будуть його берегти. Тут ясно з русалками водяними мішають пільні німфи. В честь їх місцями справляється обід на полі або кладеться хліб на межах. Поливаються молоком сліди худоби, де вона ходить на пастівень і до води, і т. д. «Русалки» уявляються дуже амбітними на пункті їх культу і пам’ятання про них. Служать їм хазяї, чоловіки або жінки; молодіж не бере в тім участі. Дівчата мусять особливо їх остерігатись. Охоронним зіллям вважається полинь і любисток. Їх треба мати з собою, щоб не попастись русалкам у руки. Пісні, що співаються на сім тижні, згадують спеціальні «проводи» русалок — обряди, призначені на те, щоб їх позбутись:
Проведу русалочок до бору,
Сама вернуся додому...
Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили (Чуб., 189) 2.
1 В записках з Ровен. пов. (Мат., XV, с. 71) заховалась інтересна пам’ять про ритуальну трапезу з семи страв в суботу під Зелені свята, на честь «дідів», померших предків.
2 Такими проводами може бути дівоча трапеза на Вшестя, серед жита, описана Дикаревим — Етн. мат., VI, с. 182.
Ловлення дівчат русалками описує пісня:
Ой біжить, біжить мала дівчина,
А за єю да русалочка.
«Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш, до батька пущу,
Не угадаєш — до себе возьму:
Ой що росте без коріння,
А що біжить без повода,
А що цвіте да без цвіту?»
«Камінь росте без коріння,
Вода біжить без повода,
Папороть росте да без цвіту».
Панночка загадочок не вгадала,
Русалочка панночку залоскотала.
(Чуб., 180 — 190).
Поруч того велике вегетаційне свято — початок літа, що зв’язався з Трійцею чи разом з поминальним днем, з котрим воно могло бути і давніше зв’язане, чи незалежно від нього. Воно виявляється в прикрашуванні хат ростиною: «маєнню», «клечанню», в сакральних обходах поля, в убиранні майського дерева або «тополі», зв’язаному з різними грами і забавами молодіжи. І тут, як в інших святах, ідеї вегетаційні мішаються з мотивами весняного парування. Дівчата роблять складку, завивають вінки «на всі святочки, на годовиї і на роковиї», пускають їх на воду вночі з парубками. Все се служило темами багатому пісенному і хороводному циклу, від котрого зістались тільки невеличкі фрагменти, наслідком деструктивної роботи духовенства. Звісна «Супліка на попа» (XVIII в.) виводить селян з їх скаргами на попа, що він
....не велів челяді колядувати,
На улицю ходити і на Купайла через огонь скакати,
Об клечінні заказав вінців робити
І тих вночі на воду до річки носити.
Сі обряди одначе рухомі: вони механічно чіпляються то тих, то інших днів нинішнього календаря, в різних місцях різно, бо становлять взагалі прикмети весняних і літніх вегетаційних свят і парування.
Так в першій половині минулого століття було описане нараджування тополі на Зелених святах в Полтавщині: дівчата вибирали одну з-поміж себе на «тополю», прив’язували їй руки догори до паличок, убирали намистами, стрічками, хустками, так що лиця не було видко, і водили по селу, співаючи:
Стояла тополя край чистого поля,
Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся 1.
1 Костомарова, Объ истор. знач. рус. народной поэзіи, 1843, c. 52.
Пісня ся в інших місцях входить до купальського циклу.
В одній записці з полудневої Волині описується обряд роздавання вінків, зв’язаний з Юрієвим днем: дівчата, вибравши найгарнішу з-поміж себе, перев’язують їй груди, руки і ноги різним зіллям, а на голову кладуть вінок з квіток; сажають її на лавку з дернини, ставлять при ній збанок з молоком, сир, масло і т. п.; до ніг кладуть вінки. Потім водять хоровода навколо сеї «Лялі», як її звуть. По скінченні вона ділить між дівчатами сир, масло, роздає вінки, котрі дівчата ховають на другу весну.
Аналогічний обряд повторюється потім на Купала: дівчину, знов-таки найкращу, сажають до ями, зав’язують їй очі і дають вінки з свіжих і зав’ялих квіток. Дівчата водять хоровод наоколо сеї ями з «Купалом», і «Купало» роздає вінки. Котра дівчина дістає вінок свіжих квіток, то має вийти щасливо, — хоровод продовжується; котра дістане вінок зів’ялий, та буде за мужом нещаслива — хоровод спиняється, дівчата сідають наоколо ями і співають так (Чуб., 29 і 195).
Пускання вінка на воду, що переймає переємець і бере за себе дівчину, як форма парування війшло в круг величальних, колядкових мотивів, з другого боку — в круг пісень про кохання:
По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
