Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 - Михайленко Анатолій (читаем книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Дивіться! — тихо промовила Сіріна. — Вони навіть трохи прочинені!

— Так треба, — одрубав Тернер. — Наказ. Але; мем, ви не можете…

— Одним оком… — попросила вона, водночас просуваючи палець у щілину. — Тихесенько.

Обережно розширила щілину, рука крадькома пробралася всередину, намацала кнопку автоматичного замка на дверній ручці.

— Але, мем, звідси їх однаково не видно.

Сіріна блискавично рвонула на себе двері, кинулася всередину і, натискаючи на кнопку, із силою хряпнула дверима — грюкіт, як їй здалося, розлігся по всьому будинку. Пробігла через приймальню до конференц-залу. І раптом завмерла, обома руками міцно вхопившись за бильце стільця: всі, хто був у залі, дивилися на неї. Торн, якого не можна було впізнати-так змінив його владний і суворий вираз — рвучхо підвівся.

— Сіріно! — хрипко вигукнув він, не ймучи віри своїм очам.

І знову швидко сів.

Сіріна обходила стіл, уникаючи зустрічатися з пронизливими поглядами спрямованих на неї блакитних, карих, чорних, жовтих, зелених, лілових очей. Дійшла до торця, повернулась і злякано глянула на довжелезну сяючу стільницю.

— Панове, — промовила майже нечутно. Відкашлялася. — Панове…

Побачила: генерал Воршем підводиться і от-от щось скаже — обличчя в нього було чуже, жорстке від усвідомлення своєї відповідальності. Сіріна швидко нахилилася вперед, руками спершись на поверхню столу.

— Ви збираєтеся припинити переговори, чи не так? Ви здаєтесь! — Перекладачі наблизились до мікрофонів, їхні губи заворушилися у такт до її. — Що ви тут обговорювали весь час? Гармати? Битви? Рахували втрати? — вона мотнула головою, її пересмикнуло. — Не знаю, про що йдеться на вищому рівні, знаю тільки, що я вчила місіс Рожинку плести і показала як нарізати лимоний пиріг… — помітила, як збиті з пантелику перекладачі гортають свої записники. — І я вже знаю, чому вони тут, і що їм треба!

Сіріна закопилила губу і наполовину просвистіла, наполовину видихнула на ламаній лінженійській мові:

— Дуві — дитина. Немає більше лінженійських дітей!

Почувши ім’я Дуві, один із лінженійців здригнувся й підвівся — його великий ліловий торс запанував над столом. Перекладачі знову, наче в лихоманці, стали гортати словники. Знала, що вони шукають переклад лінженійського слова “дитина”. Дітям немав місця на військовій нараді.

Лінженієць повільно заговорив, але Сіріна похитала головою:

— Я погано володію лінжені.

За спиною хтось прошепотів:

— Що вам відомо про Дуві?

Їй сунули до рук пару навушників. Тремтячими пальцями вона прилаштувала їх на голові. Чому їй дозволяють говорити? Чому генерал Воршем дозволив їй отак перервати засідання?

— Я знаю Дуві, — швидко мовила вона. — І матір Дуві також. Дуві грається з Крихіткою — моїм синочком…

За столом пробіг тихий гомін. Той самий лінженієць заговорив знову; цього разу з металевих мембран навушників долинув переклад.

— Якого кольору мати Дуві?

— Рожевого, — відповіла Сіріна.

Знову гарячково гортаються словники в пошуках потрібного слова… рожева… рожева… Врешті Сіріна трохи підняла спідницю і показала край рожевої спідньої сорочки. Лінженієць кивнув і сів.

— Сіріно, — генерал Воршем мовив так спокійно, наче вони сиділи у неї на веранді. — Що ви хочете?

Сіріна рішуче підвела голову.

— Торн сказав, що сьогодні останій день. Що сьогодні має пролунати останнє “ні” з обох сторін. Що у нас з лінженійцями немає нічого спільного, що ми ніколи не дійдемо згоди.

— А ви гадаєте, дійдемо? — м’який голос генерала Воршема враз урвав гамір, що зчинився, коли так необачно були виставлені напоказ їхні потаємні думки.

— Точно знаю: ми можемо домовитись. Схожість між нами переважує розбіжності настільки, що просто безглуздо сидіти отут стільки часу і не знайти в нас нічого спільного. По суті ми однакові… однакові… — Вона затнулася. — Перед долею ми всі рівні. — Вже напевне знала: перекладачам не знайти в словниках слова “доля”. — Гадаю, ми повинні дати їм шматок хліба з сіллю і гостинно прийняти! — Сіріна всміхнулася самими куточками вуст. — Сіль їхньою мовою буде: шріпріл.

Серед лінженійців прокотилася хвиля пересвистуі вання. Ліловий лінженієць ледь звівся зі евого крісла, але знову сів.

Генерал Воршем міцно стулив губи.

— Але ж є розбіжності… — почав він.

— Розбіжності! — спалахнула Сіріна. — Не існує таких розбіжностей, які б не стерлися, коли два народи по-справжньому пізнають один одного.

Вона роззирнулася на присутніх і з полегкістю відзначила, що Торнове обличчя пом’якшало.

— Ходімо! — вимогливо проказала Сіріна. — І ви побачите, як Дуві та Крихітка граються разом… Подивитесь на двох малюків — лінженійця і землянина, які ще не знають, що таке страх і підозра, ненависть і забобони. Коли ви побачите дітей, тоді ми обговоримо наші проблеми, як члени однієї родини… ну а якщо і після цього вирішите воювати далі, тоді… — Вона розвела руками.

Коли вони спускалися з пагорба, коліна в неї так тремтіли, що Торн мусив допомогти їй.

— Ох, Торне, — мало не плакала вона. — Я не думала, що вони підуть.

— Ми не хочемо війни, — мурмотів він. — Ми, як потопаючі, хапаємося за соломинку, навіть коли вона з’являється в подобі гарненької жіночки, що вривається на серйозну нараду й демонструє свою білизну! — І додав уже лагідніше: — Як довго це триває?

— Для Крихітки близько двох тижнів, для мене трохи більше тижня.

— Чому ти мені не сказала?

— Я намагалася… двічі. Ти не слухав. А наполягати боялась. Знаєш-бо, як ти реагував би на це.

Торн не знайшов, що відповісти, і вони мовчки попрямували до підніжжя пагорба.

— Як тобі вдалося довідатися про все це? — спитав він тоді. — На підставі чого ти дійшла думки, що можеш розв’язати…

Сіріна переборола істеричний сміх.

— Я принесла яйця на пікнік!

Вони зупинилися, дивлячись на діру під огорожею.

— Крихітка знайшов лазівку, — мовила Сіріна. — А я розширила її, та все одно треба лягти…

Вона лягла на пісок і проповзла попід муром. По той бік огорожі сіла навпочіпки, чекала. Довгу хвилину стояла тиша, тоді долинули тріскіт і кректання — з-під огорожі з’явилася голова генерала Воршема. Сіріна закусила губу, щоб не розсміятися, коли він застряг на півдорозі й смикався, намагаючись вивільнитись. Але за мить вона вже в захваті завважила, що навіть запрошений пилом він не втратив гідності й імпозантності: яке щастя, що в таку лиху для людей годину він має говорити від імені всієї планети!

Один по одному з’являється решта — люди і лінженійці впереміш, останім проліз Торн. Сіріна знаком показала, щоб вони мовчали, і повела до густих чагарів, які з одного боку закривали ставок із рибками.

Дуві і Крихітка схилились над краєм ставка.

— Ось вона! — вигукує Крихітка і мало не падає в ставок, показуючи пальцем. — Отам, на дні, це моя найкраща кулька. Твоя мама не сердитиметься, якщо ти дістанеш її для мене?

Дуві вдивляється.

— Кулька пішла у воду.

— Саме про це я і кажу, — нетерпляче кричить Крихітка. — А в тебе ніс затуляється… — прикладає палець до чорного лискучого “ґудзика” — …і вуха складаються, — вказівним пальцем проводить по вуху, зацікавлено спостерігаючи, як вони складаються. — Ой! — захоплено вигукує Крихітка. — Мені б таке!

— Дуві пішов у воду? — питає Дуві.

— Так, — киває головою Крихітка. — Це моя краща бита, а тобі навіть плавок не треба, на тобі вовна.

Дуві скинув свій нехитрий одяг і ковзнув у ставок. Невдовзі випірнув, стискаючи щось у руці.

— Дякую!

Крихітка простягнув руку, і Дуві обережно поклав йому щось на долоню. Крихітка стиснув кулак, але тієї ж миті заверещав і пожбурив здобич.

— Віддай мою кульку! Це слизька огидна риба!

Він перехилився, вовтузячи Дуві, намагаючись дотягтися до його другої руки. Крихітка послизнувся, почувся сплеск, і обидва малюки зникли під водою.

Сіріні перехопило подих, вона рвонулась уперед, але тут над водою знову виникло схвильоване обличчя Дуві. Він поштовхами тягнув Крихітку на сухе, а той відпльовував і кашляв. Потім Дуві сів поряд із Крихіткою на траву і став гладить його по спині, тужно посвистуючи носом і щось винувато говорячи на лінжені

Перейти на страницу:

Михайленко Анатолій читать все книги автора по порядку

Михайленко Анатолій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91 отзывы

Отзывы читателей о книге Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91, автор: Михайленко Анатолій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*