Кров і пісок - Ібаньєс Бласко (книги полные версии бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Мабуть, у Хуанові пробудився спадковий потяг до співу, який охоплював його батька-шевця щотижня, коли той повертався п’яний додому.
Двері розчинились, і ще напівсонний Гарабато вистромив надвір голову. Він вирішив поглянути, що то за п’яний горлає таким знайомим голосом.
— А! Це ти? — озвався матадор. — Почекай-но, я доспіваю.
І ще довго виводив незакінчену оду на честь своєї хоробрості, поки нарешті вирішив зайти в дім.
Лягати йому не хотілося. Здогадуючись, у якому він стані, Хуан не квапився іти нагору до спальні, де Кармен, мабуть, не спить, чекаючи на нього.
— Іди лягай, Гарабато. У мене ще багато справ.
Він сам не знав, які в нього можуть бути справи, але йому раптом закортіло посидіти в своєму кабінеті, обвішаному його портретами, стрічками, зірваними з биків, та афішами, що кричали про його подвиги.
Коли слуга пішов, Гадьярдо увімкнув світло, став, похитуючись, посеред кабінету і захопленим поглядом обвів стіни, ніби вперше бачив цей музей слави.
— Чудово. Ох і чудово! — мурмотів він. — Оцей славний хлоп’яга — я. І отой — також я. І всі вони — я!.. А ще знаходяться такі, що погано говорять про мене!.. Прокляття! Я перший матадор світу. Так каже дон Хосе, і це правда.
Він зірвав з голови капелюх, ніби корону слави, що гнітила йому чоло, і пожбурив його на диван. Заточуючись, сперся руками на письмовий стіл і втупив погляд у величезну бичачу голову, що прикрашала стіну навпроти дверей кабінету.
— Оле! Добривечір, красеню!.. Чого тобі тут треба?.. Му-у! Му-у!
Гальярдо привітав опудало, по-дитячому передражнивши рев бика на пасовиську чи арені. Спершу він ніяк не міг пригадати, чого це раптом опинилася тут оця кошлата голова з грізними рогами. Та помалу пам’ять його прояснювалась.
— А, впізнаю тебе, парубче… Пригадую, до чого ти мене колись довів. Глядачі свистіли, жбурляли на арену пляшки… навіть шпетили мою бідолашну матір… А ти радів!.. А ти втішався — еге ж, негіднику?..
Крізь п’яний туман матадорові привиділося, ніби покрита лаком морда зморщилася від сміху, а в скляних очах замиготіли глузливі вогники. Ось заворушилася шия, і рогата голова кивнула йому у відповідь.
Досі п’яний добродушно всміхався, але на згадку про той злощасний день він скипів гнівом. І ця капосна тварюка ще й сміється!.. Ось через таких мерзенних, лукавих і підступних биків, що глузують з тореадора, публіка поливає чесну людину лайкою і знімає її на глум. Як ненавидів їх Гальярдо! З якою люттю втупився він у скляні очі рогатої голови!..
— То ти ще й смієшся, виродку? Будь ти проклятий, блазню! Будь проклята корова, що тебе спородила, і мерзотник-хазяїн, на чиїх луках ти скуб траву! Щоб його запроторили до в’язниці… То ти й досі смієшся? І досі мене передражнюєш?
Тіпаючись від люті, матадор схилився над столом і квапливо висунув кілька шухляд. Потім випростався і простяг руку до рогатої голови.
Бах! Бах!.. Гримнули два револьверні постріли…
Скляне око розлетілося на дрібні скалки, а на волохатому лобі з’явилася чорна дірка в кружечку смаленої шерсті.
VIII
У розпалі весни несподівано похолодніло — звичайне явище для Мадрида з його нестійким кліматом і різкими змінами погоди.
Здавалося, повернулась зима. З сірого неба лилися рясні дощі, а іноді випадав і сніг. Люди, що вже були повбиралися в літні костюми, знову відкривали шафи та скрині, діставали пальта й плащі. Від дощу почорніли і втратили форму білі весняні капелюхи.
За ці два тижні не відбулося жодної кориди. Недільний бій биків перенесли на перший день, коли стане на погоді. Імпресаріо, працівники цирку та незліченні любителі — усі ті, кому ця вимушена затримка псувала настрій — поглядали на небо з тривогою селянина, який потерпає за свій урожай. Світлий клаптик поміж хмар або дві-три зірки, що проглядали опівночі, коли останні завсідники виходять із кав’ярень, сповнювали їх радістю.
— Розпогоджується… Післязавтра корида.
Але небо знову затягувалося сірою запоною, накрапав дощ, і любителі бою биків проклинали погоду, що ніби оголосила війну національній фієсті… Злощасна країна! В ній неможливо навіть улаштувати кориду!
Гальярдо був змушений тинятися два тижні без діла. Квадрилья ремствувала. У будь-якому іншому місті Іспанії тореро поставилися б до такої затримки спокійно. Адже готель оплачував їм матадор — усюди, крім Мадрида. Цей поганий звичай існував здавна, його запровадили маестро, які жили поблизу столиці. Чомусь вважалося, що кожен тореро повинен мати в Мадриді свій дім. От і доводилося бідолашним пеонам та пікадорам оселятися в убогому заїзді, який держала вдова одного бандерильєро, і, затягши пояси, заощаджувати геть на всьому. Вони майже не курили, не сміли ступити й на поріг кав’ярні. З жадібністю людей, які проливають кров за жменьку дуро, вони думали тільки про свої сім’ї. Їм ще виступати в Мадриді на двох коридах і не проїсти б наперед усі ті гроші, що вони отримають за пих.
Сидячи насамоті в готелі, матадор також був у кепському настрої. Він сумував не так через погоду, як через свою лиху долю.
Перша корида в Мадриді закінчилася для нього прикрою невдачею. Публіка вже не приймала його так, як раніше. Правда, ще залишалися в нього прихильники, які несхитно вірили в свого улюбленця і захищали його, але якщо торік вони трималися галасливо й зухвало, то тепер притихли, здавалися якимись пригніченими і навіть коли знаходили привід поплескати йому, робили це досить боязко. Зате вороги, навпаки, підвели голову, а з ними й основна маса публіки, що прагне кривавих видовищ. Які несправедливі були вони тепер до Гальярдо, з яким шалом обкладали його лайкою!..
До інших матадорів глядачі ставилися куди поблажливіше — а йому не прощали нічого.
Вони звикли бачити, що Гальярдо кидається на бика, не думаючи про небезпеку, і хотіли, щоб він завжди залишався таким відчайдушно хоробрим, аж поки смерть урве його кар’єру. Ще відтоді, як він почав створювати собі ім’я на арені, його мали за самогубця, якому таланить, і публіка не бажала миритися з тим, що він раптом згадав про обачність. Його природне бажання зберегти життя зустрічалося лайкою. Якщо еспада не підходив до бика зовсім близько і мулета не діставала морди, вибухали гнівні протести. Матадор боїться наблизитись до бика! А досить йому було відскочити від рогів хоч на крок, як з амфітеатру лунала найнепристойніша лайка.
Чутка про те, що сталося на великодній кориді в Севільї, мабуть, уже поширилася по всій Іспанії. Вороги тепер мстилися за довгі роки мовчазних заздрощів. Товариші по ремеслу, які, змагаючись із Гальярдо, теж нерідко змушені були ризикувати життям, тепер висловлювали лицемірний жаль, що слава суперника згасла. Куди поділась його хоробрість! Скуштувавши рогів, він став надто обачним. Підбурена такими пересудами, публіка очей не зводила з тореро, наперед готова присікатись до будь-якої дрібниці, ніби й забула, що раніше аплодувала навіть його невдачам.
Юрба, як відомо, непостійна й легко змінює свою думку. Людям набридло захоплюватись подвигами Гальярдо, і тепер вони втішалися, дивлячись, як він боїться та бережеться. Здавалося, публіка почувала себе відважнішою, бачачи страх матадора.
Глядачам весь час здавалося, що Гальярдо не хоче підходити до бика. «Ближче, ближче!» — горлали з амфітеатру. А коли неймовірним зусиллям волі віл таки пересилював інстинкт самозбереження і вбивав бика, як у свої кращі часи, йому однаково не аплодували так, як колись. Здавалося, порвалась невидима ниточка, що пов’язувала матадора з публікою. Успіх тепер випадав на його долю дуже нечасто і служив для любителів лиш приводом для набридливих порад і повчань. «Ось як слід убивати бика! Так би й робив завжди, хитрюго!»
Вірні шанувальники визнавали невдачі Гальярдо, але шукали їм виправдання і згадували про його колишні славні подвиги.
— Він не старається, — казали вони. — Стомився. Зате як захоче!..
Гай-гай! Гальярдо завжди хотів. Чому ж не виступити з блиском, завоювавши аплодисменти публіки?.. Але успіхи, які, на думку шанувальників, нібито залежали від примхи матадора, насправді були справою випадку або щасливого збігу обставин. Раніше на кожній кориді наставала мить, коли його охоплював порив безумної відваги; тепер таке траплялося чимраз рідше.
