Цифрова Фортеця - Браун Дэн (читать книги онлайн .txt) 📗
— Джаббо, вимітайся звідти геть!
Він неохоче випхався з тісного отвору.
— Заради Бога, Мідж! Я ж тобі казав...
Та то була не Мідж. Джабба отетеріло витріщився на жінку перед собою.
— Соші?
Соші Кута — згусток енергії вагою дев’яносто фунтів. Вона була помічником Джабби, його правою рукою, надзвичайно кмітливим системним технарем із Масачусетського технологічного інституту. Вона часто працювала з Джаббою наднормово, і, здавалося, була єдиною його підлеглою, яка його не боялася. Гнівно витріщившись на нього, вона суворо спитала:
— Чому ж ти, зараза, на мій дзвінок не відповів, га? І на мій пейджер?
— Так то був твій пейджер... — розгубився Джабба. — А мені здалося, що...
— Та Бог із ним, із пейджером. Тут таке: із банком інформації коїться щось дивне!
Джабба поглянув на свій годинник.
— Дивне, кажеш? — Тепер вже й він стривожився. — А можеш розповісти детальніше?
Дві хвилини по тому Джабба вже мчав коридором до банку інформації.
РОЗДІЛ 85
Ґреґ Ґейл лежав скоцюрблений на долівці блоку № 3. Стретмор із Сюзанною щойно притягли його туди з шифрувального відділу і зв’язали йому руки та ноги дванадцятикалібровим кабелем для лазерних принтерів.
Сюзанна ніяк не могла вмістити у своїй свідомості той майстерний маневр командира: він удав, що начебто викликав службу безпеки! Таким чином йому вдалося врятувати Сюзанну, спіймати Ґейла й викраяти собі час, необхідний для внесення модифікації в «Цифрову фортецю».
Вона збентежено поглянула на зв’язаного шифрувальника. Ґейл важко дихав. Стретмор сидів на кушетці, незграбно затиснувши «берету» між колінами. Сюзанна знову зосередила увагу на терміналі Ґейла, продовживши пошук методом довільних ланцюжків. Уже четверта програма пошуку виконала свою функцію й повернулася ні з чим.
— І досі нічого немає, — зітхнула вона. — Можливо, нам доведеться почекати, поки Девід не знайде пароль Танкадо.
Стретмор невдоволено поглянув на неї.
— Якщо Девід зазнає невдачі й перстень потрапить до лихих людей...
Командиру не треба було закінчувати речення. Сюзанна й так усе розуміла. Допоки «Цифрову фортецю» в Інтернеті не буде замінено модифікованим варіантом Стретмора, пароль Танкадо залишатиметься небезпечним.
— Після того як ми зробимо заміну, — продовжив Стретмор, — мені вже буде байдуже, скільки паролів циркулюватиме в кібер-просторі: чим більше, тим кумедніше. — І він кивнув Сюзанні, щоб вона продовжувала пошук. — Але поки цього не сталося, час працює проти нас.
Сюзанна розтулила була рота, щоб підтвердити цю думку, та її слова потонули в оглушливому ревінні. Тишу шифровідділу розпанахав аварійний сигнал із підземелля. Сюзанна та Стретмор спантеличено переглянулися.
— Що це таке?! — заволала Сюзанна, втиснувши свій крик в інтервал між сиренами.
— «Транскод»! — гукнув у відповідь Стретмор зі стривоженим виразом обличчя. — Він перегрівся! Може, Ґейл мав рацію, коли казав, що аварійне живлення нездатне постачати достатньо фреону.
— А може, то автоматичне вимикання спрацювало?
Стретмор на мить задумався, а потім гукнув у відповідь:
— Напевне, десь сталося коротке замикання. — Над підлогою шифрувального відділу загорілася жовта аварійна лампа, кинувши пульсуюче світло на обличчя командира.
— Краще б вам вимкнути «Транскод», шефе! — гукнула Сюзанна.
Стретмор кивнув. Страшно було подумати, що станеться, якщо три мільйони силіконових процесорів перегріються і спалахнуть. Стретмору треба було терміново збігати нагору до свого термінала й зупинити «Транскод» — іще до того, як хтось помітить несправність і пришле ремонтну бригаду.
Стретмор стрельнув поглядом на досі непритомного Ґейла. Поклавши «берету» на стіл біля Сюзанни, він крикнув:
— Я відразу ж повернуся! — І, проскочивши у пролом у скляній стіні блоку, кинув через плече: — Знайдіть мені отой пароль!
Сюзанна поглянула на невдалі результати пошуку пароля, сподіваючись, що Стретмор вчасно встигне нагору й вимкне суперкомп’ютер. Шум та блимання світла в шифровідділі нагадували підготовку до запуску балістичної ракети.
А на підлозі заворушився Ґейл. З кожним ревом сигналізації він болісно кривився. Сюзанна схопила «берету» — і сама собі здивувалася. Коли Ґейл розплющив очі, то побачив, що над ним стоїть Сюзанна Флетчер, націливши пістолет йому в пах.
— Де пароль? — суворо спитала вона.
Ґейл ще важко орієнтувався в просторі.
— Щ-що сталося?
— Ти обісрався — ось що сталося. А тепер кажи — де пароль?
Ґейл спробував ворухнути руками, але збагнув, що він — зв’язаний. Обличчя його панічно перекривилося.
— Відпусти мене!
— Мені потрібен пароль!. — повторила Сюзанна.
— У мене його немає! Відпусти мене! — скрикнув Ґейл і спробував підвестися. Та ледь зміг перекотитися на живіт.
Перекрикуючи сигналізацію, Сюзанна вигукнула:
— Ти — Північна Дакота, і Енсей Танкадо передав тобі копію свого пароля. Він потрібний мені, і негайно!
— Та ти здуріла! — здивовано викрикнув Ґейл. — Я — не Північна Дакота! — Він безуспішно намагався вивільнитися.
— Не бреши! — визвірилася на нього Сюзанна. — Чому, трясця твоїй матері, уся пошта Північної Дакоти — на твоїй адресі?
— Я вже казав тобі! — благально пояснив Ґейл в інтервалах між пульсуючим сигналом. — Я шпигував за Стретмором! Ту пошту я скопіював з адреси Стретмора — а її для нього поцупив у Танкадо COMINT!
— Брехня! Ти ніколи не зміг би потрапити на адресу Стретмора!
— Нічого ти не розумієш! — заволав Ґейл. — За адресою Стретмора вже шпигували! — Свої слова він втискував в інтервали між пульсаціями сигналізації. — Хтось іще раніше за мене за ним шпигував. Гадаю, що то був директор Фонтейн! Я просто впав йому на хвіст! Ти мусиш повірити мені! Саме так я й дізнався про його план модифікувати «Цифрову фортецю»! Я читав «мозкові штурми» Стретмора!
«Мозкові штурми»? Сюзанна замислилася. Стретмор запросто міг вибудовувати свої плани стосовно «Цифрової фортеці» за допомогою програми «Мозковий штурм». І якщо хтось дійсно прокрався на його адресу, то неодмінно дізнався про ці плани...
— Модифікувати «Цифрову фортецю» — це небезпечна авантюра! — скрикнув Ґейл. — Ти до біса добре знаєш, що з цього буде — АНБ матиме необмежений доступ до всієї кореспонденції! — Сирена ревіла, заглушаючи його слова, але Ґейл був наче одержимий. — Гадаєш, ми готові до такої відповідальності? І не лише ми, а й хто-небудь інший? Це так короткозоро, трясця твоїй матері! Кажеш, твій уряд піклується перш за все про інтереси людей?! Що ж, прекрасно! Але що трапиться, коли якийсь уряд у майбутньому не ставитиме на перше місце інтереси людей?! Бо ця технологія — це вже назавжди!
Сюзанна ледь чула його: від шуму в шифровідділі можна було оглухнути.
Ґейл знову спробував звільнитися. Невідривно дивлячись Сюзанні у вічі, він закричав:
— Як же, трясця твоїй матері, громадяни зможуть захиститися від поліцейської держави, коли чувак на вершині влади матиме доступ до всіх їхніх каналів зв’язку? Як же вони тоді спланують повстання?
Цей аргумент Сюзанна чула вже багато разів. Довід про зловмисний майбутній уряд був козирною дискусійною картою правозахисної фундації «Електронний кордон».
— Стретмора треба зупинити! — волав Ґейл, перекрикуючи сирену. — І я поклявся це зробити. Саме цим я й займався тут увесь день — слідкував за його адресою й вичікував, коли він зробить наступний крок — щоб зафіксувати, коли він підсуне свій модифікований алгоритм. Мені потрібен був доказ — свідчення, що він створив чорний хід. То був би доказ, що він слідкував за «Цифровою фортецею». І з цією інформацією я збирався вийти на прес-конференцію.
У Сюзанни тьохнуло серце. Вона правильно його почула? Бо це прозвучало дуже вірогідно, дуже схоже на Ґейла. Чи могло таке бути? Якщо Ґейл знав про план Стретмора випустити «ліву» версію «Цифрової фортеці», то міг би спокійнісінько дочекатися, поки на цю версію перейде увесь світ, а потім кинув би свою бомбу — доповнену неспростовними доказами!
